Ендемічний флюороз та карієс як гігієнічна проблема, їх профілактика (дефторування, фторування води)
1. Фтор, його біологічна роль та гігієнічне значення.
В організмі людини фтор (разом з кальцієм та фосфором) виконує ряд найважливіших функцій: забезпечує міцність і твердість кісткової тканини, правильний ріст скелета, волосся та нігтів, формування дентину та зубної емалі, приймає участь у кровотворенні, сприяє засвоєнню заліза, виведенню з організму солей і радіонуклідів.
В основному фтор до організму людини надходить із питною водою. Окрім води основними джерелами фтору є чорний і зелений чай, волоські горіхи, морепродукти. Добова потреба у фторі складає 2-3 мг. Оптимальною для здоров'я населення концентрацією фтору у питній воді є 0,7-1,5 мг/л.
Недостатнє надходження фтору до організму людини спричинює розвиток таких захворювань, як карієс зубів, остеомієліт щелепних кісток, хроніосепсис, ревматизм, різні захворювання травної системи через погіршення розжовування їжі та сповільнення її евакуації зі шлунка. Надлишок фтору призводить до флюорозу емалі зубів, порушення обміну жирів і вуглеводів, уповільнення росту, деформації скелета.
2. Карієс зубів, причини виникнення та шляхи профілактики.
Карієс зубів – це ендемічне захворювання, яке вражає населення територій, у поверхневих шарах грунту яких природний вміст фтору низький, тому його концентрація у воді поверхневих водойм не перевищує 0,7 мг/л. За цих умов надходження фтору в організм з питною водою є недостатнім для формування фторапатитів, що зміцнюють кристалічні решітки гідрооксіапатитів, з яких майже на 97% сформована емаль зуба. Міцність емалі знижується. Вона стає проникною для молочної кислоти, що утворюється в ротовій порожнині з вуглеводів їжі. Це призводить до активізації процесу вимивання кальцію з емалі, тобто демінералізація превалює над ремінералізацією. Емаль стає ще більш проникною не тільки для молочної кислоти, але й для протеолітичних ферментів та мікроорганізмів ротової порожнини. Починається руйнація органічної частини емалі, а згодом і дентину, розвивається їх деструктивне ураження, що й отримало назву карієсу.
Згідно з класифікацією ВООЗ (1972 р.) профілактика карієсу складається з трьох розділів:
Первинна профілактика, яка включає:
а) санітарну просвіту в питаннях гігієни порожнини рота;
б) диспансерне спостереження за населенням;
в) нормалізацію харчування;
г) покращення умов праці і побуту.
Специфічна профілактика, яка передбачає:
а) фторування питної води;
б) місцеве застосування фтористих препаратів;
в) особисту гігієну порожнини рота.
Вторинна профілактика, яка включає.
а) ранню діагностику карієсу зубів;
б) лікування неускладненого карієсу зубів сучасними методами.
3. Ендемічний і професійний флюороз, причини виникнення та шляхи профілактики.
Флюороз – крапчастість зубної емалі – ендемічне захворювання, на яке страждає населення певних територіальних районів, вода і грунт яких містять підвищену кількість фтору. Наприклад, у воді Бучацького водоносного горизонту, який формується у фторовмісних гірських породах, концентрація фтору складає понад 1,5 мг/л і досягає інколи 12 мг/л. Саме це стало причиною ендемічного флюорозу у Бучацькій біогеохімічній провінції (Полтавська область). Надмірне надходження фтору, який є сильним окислювачем і, внаслідок цього, протоплазматичною отрутою, призводить до інактивації ферментних систем одонтобластів – клітин, які відповідають за процеси ремінералізації зубів. На початку флюорозу спостерігаються фарфоро- або крейдоподібні плями на симетричних різцях, які згодом пігментуються, забарвлюються в жовто-коричневий колір. Надалі з'являються ерозії емалі, руйнується коронка зуба. В подальшому спостерігається флюороз скелета (остеосклероз, осифікація хрящів), що призводить до обмеження рухливості, порушення обміну речовин, гастроентерит, гепатит, нефрит, міокардит. Крім ендемічного флюорозу, відомий промисловий флюороз, окремі випадки якого зустрічаються серед робітників алюмінієвої і магнієвої промисловості, а також серед робітників, зайнятих у виробництві хімічних добрив.
Заслуговує на увагу той факт, що фтор має дуже вузький діапазон фізіологічних доз. При вживанні води з вмістом фтору 1,5 мг/л у 20% випадків можуть спостерігатися легкі форми флюорозу, в той час як при користуванні водою з вмістом фтору 0,7 мг/л і менше підвищується захворюваність на карієс. Зазначені обставини роблять проблему гігієнічного нормування фтору у воді дуже гострою.
4. Фторування та дефторування питної води як гігієнічна проблема. Методи фторування та дефторування питної води, показання та протипоказання до їх застосування. Методика оцінки протикаріозної та протифлюорозної ефективності застосування спеціальних методів обробки питної води.
Фторування – насичення води фтором. Використовується в регіонах, де концентрація фтору в питній воді складає менше 0,7 мг/л. Для фторування використовується фтори амонію, біфторид амонію фтори натрію, біфторид натрію, кремніфториста кислота. Фторування є ефективним засобом зниження захворюваності карієсом. Фторування води. Вибір дози фтору повинен забезпечити протидії каріозний ефект. Однак, якщо зміст фтор-іона у воді перевищує 15-20 мг /л, це призведе до поразки населення флюорозом. Ось чому під час фторування води вміст у ній фтор-іона має бути в межах 70-80% від максимальних рівнів відповідно до різними кліматичними районами - в межах 07-15 мг /л.
Для фторування питної води можна використовувати фтормістні сполуки, зокрема кремніефторістий натрій (Na2SiF6), кремніефторістую кислоту H2SiF6 натрію фторид (NaF), кремніефторістий амоній (NH4) 2SiF6 кальцію фторид (CaF2), фторістоводородную кислоту (HF) і т. п. 1 Є два способи фторування води: протягом року однією дозою і посезонно зимової та літньої дозами. У першому випадку протягом року додають однакову дозу фтору, яка відповідає кліматичним умовам населеного пункту. Якщо доза змінюється в залежності від сезону року, то в холодний період, коли середньомісячна температура повітря (в 13.00) не перевищує 17-18 ° С, воду можна фторованих на рівні 1 мг /л, а в теплий період (наприклад, в червні - серпні) - на більш низькому рівні. Це залежить від середньої максимальної температури (в 13.00) в ці місяці. Наприклад, при температурі 22-26 ° С використовують дозу 08 мг /л фтор-іона, при 26-30 ° С і вище - 07 мг /л.
Дефторування– видалення надлишкової кількості фтору, якщо концентрація його в воді регіону, яку використовують для пиття, становить більше 1,5мг/л. Застосовують хімічні методи (воду пропускають крізь шар гідроксиду алюмінію або магнію) та фільтраційні (фільтрація проводиться через шар окису алюмінію). Дефторування води. Показання до використання цього методу - підвищений (понад 1 5 м г /л) вміст фтору у воді і велика кількість серед населенняхворих флюорозом зубів II і вище ступенів. Дефторування води показано лише тоді, коли для оздоровлення ендемічного вогнища флюороза неможливо змінити джерело водопостачання або розбавляти його водою воду з низькою концентрацією фтору.
При дефторування концентрацію фтору у воді доводять до оптимальної для певної місцевості. Для видалення з води надлишку фтору запропоновано безліч методів, які можна розділити на реагентні (методи осадження) і фільтраційні. еагентние методи грунтуються на сорбції фтору свежеосажденная алюмінію або магнію гідроксиду. Цей метод рекомендується для обробки поверхневих вод, так як, окрім фторування, досягається ще й освітлення, і знебарвлення.
Ураженість зубів карієсом оцінюється на підставі визначення числа уражених на 100 обстежених (у %). При цьому враховують, що інтенсивність карієсу зубів або показник каріозності являє собою кількість каріозних зубів у перерахунку на одного обстеженого.
Разом з тим реєстрація стадії флюорозу ведеться на підставі оцінки 2-х зубів, що найбільш уражені.
•
флюорозу немає (нормальний стан емалі);
•
підозра на флюороз (нормальна прозорість емалі);
•
дуже легка форма флюорозу/ (невеликі прозорі плями, ділянки подібні до паперу, які уражають до 25% зовнішньої поверхні зуба);
•
легка форма флюорозу більш виражені білі непрозорі плями емалі, що охоплюють менше 50% поверхні зуба;
•
помірно виражена форма флюорозу (стертість емалі та наявність плям коричневого кольору);
•
важка форма (пошкодження виражені настільки, що змінюється форма зубів, по всій поверхні зуба помітні борозенки, коричневі плями та ділянки стертої емалі).