83. Біохімічні механізми, які лежать в основі нервово-психічних захворювань людини (алкоголізм, наркоманія, хвороба Альцгеймера, розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, епілепсія)

Алкоголізм.  Етанол модифікує опіоїдні рецептори, вміст ендогенних опіоїдних нейропептидів у мозку, спинномозковій рідині і крові. Впливає на зниження рівня бета-ендорфіну в корі головного мозку, активність енкефалінконвертази – фермента синтезу попередників енкефаліну. Етиловий спирт під дією алкогольдегідрогенази перетворюється на оцтовий альдегід. Оцтовий альдегід зв’язаний з обміном серотоніну і діоксифенілаланіну. Зміни обміну діоксифенілаланіну призводять до утворення в мозку речовин, подібних за структурою до морфіну.

Наркоманії. . Морфін блокує звільнення медіаторів із пресинаптичного депо.

В формуванні наркотичної залежності відіграє активація ферментів печінки, які беруть участь в детоксикації речовин. Наркотики проявляють сильний вплив на обмін нейропептидів (ендорфінів, енкефалінів), а також на вміст циклічних нуклеотидів. Морфін з опіумного маку взаємодіє з цими ж рецепторами головного мозку, що й опіоїдні нейропептиди. При цьому відбувається гальмування окиснювального фосфорилування і значно змінюється вміст медіаторів. Дію, яку викликає морфін, проявляють і деякі продукти обміну гормонів ( b-, g- і a-ендорфіни).

Хвороба Альцгеймера супроводжується швидко прогресуючою деменцією аж до повної втрати пам’яті і неспроможності орієнтуватися в навколишньому середовищі. Характерна ознака – щільні позаклітинні відкладення(, які локалізуються навколо аксонів і в стінках кровоносних капілярів. Складаються з β-амілоїдного пептиду, протеогліканів, аполіпопротеїнів, ферментів – кислих протеаз, кислої фосфатази та холінестерази, інгібіторів цистеїнових і серинових протеаз, невеликої кількості іонів алюмінію і цинку.

Найважливішими біохімічними механізмами є порушення гомеостазу іонів Са²⁺, активування процесів вільнорадикального окиснення, енергетичний дефіцит, індукція апоптозу.

Розсіяний склероз. Хронічне прогресуюче автоімунне захворювання головного та спинного мозку, для якого характерна демієлінізація. Первинне руйнування мієліну викликає проникнення його компонентів через гематоенцефалічний бар’єр у загальний кровотік і, як наслідок, взаємодію Т-клітин із антигенами мієліну. Це спричинює запальну реакцію, активування каскаду цитокінів з подальшим руйнуванням мієліну, пряму токсичну дію цитокінів на олігодендроцити. у хронічних вогнищах демієлінізації порушується взаємодія між аксоном і мієліном, підвищується концентрація внутрішньоаксонального Са²⁺, порушуються процеси фосфорилування цитоскелетних білків і аксонального транспорту, все це в подальшому спричинює атрофію головного та спинного мозку.

Хвороба Паркінсона.  В основі лежить послаблення дофамінергічної трансмісії в subst. Nigra. В цитоплазмі нейронів з’являються тільця Леві – агрегати з мутантної форми білка α-синуклеїну, які мають нейротоксичний ефект. Розвитку захворювання сприяє зниження активності ДОФА-декарбоксилази, порушення холін-, серотонін- і ГАМК-ергічної трансмісії, зниження рівня холецистокініну-8, метенкефаліну, які модулюють дофамінергічну передачу.

Епілепсія. Нейрохімічна основа – порушення рівноваги між збуджувальною (глутаматергічною) та гальмівною (ГАМК-ергічною) системами, порушення роботи іонних каналів, генетичні дефекти н- і холінорецепторів, ГАМК-рецепторів, травми та інфекції, які супроводжуються ушкодженням гематоенцефалічного бар’єру. Різке посилення метаболізму мозку під час судомної активності призводить до виснаження енергетичних ресурсів, накопичення АМФ і аденозину, які є агоністами А₁-типу пуринових рецепторів.