57.Кров: функції. Плазма та сироватка крові. Осмотичний та онкотичний тиск кровi. Лужний резерв крові. Ацидоз та алкалоз.

Функції:

1)      Дихальна — гемоглобін що знах. В еритроцитах- транспорт кисню і зворотний транспорт діоксиду вуглецю.

2)      Поживна- плазма забезпечує міжорганний перенос поживних речовин , що вик. в катаболічних та анаболічних процесах.

3)      Видільна (екскреторна) - транспортування до органів виділення кінцевих метаболітів обміну.

4)      Захисна—різні типи лейкоцитів та плазма крові за доп. складної системи ферментів та спец. Білків, за рахунок Т-лімфоцитів, та В-лімфоцитів, що виробляють специфічні антитіла — імуноглобуліни.

5)      Регуляторна —гормони та інші біорегулятори, що секретуються в кров певними ендокринними залозами, підтримання кислотно-лужного та водно-сольового балансу, осмотичного тиску, участі в регуляції температури.

Гемоглобіни A1 , A2 та F є представниками множинних молекулярних форм гемоглобінів (ізобілками), що звичайно містяться в еритроцитах усіх здорових людей. HbF (α2 γ2 ) — фетальний — є основною молекулярною формою гемоглобіну під час внутрішньоутробного розвитку (замінюється на HbA) в перші 3 міс. HbS — мутантний, у β-ланцюгах якого в положенні 6 замість залишку глутамінової кислоти присутній залишок валіну.HbC — аномальний , умолекулі якого існує заміна залишку глутамінової кислоти в 6-му положенні β-ланцюга на лізин.HbM — існує група гемоглобінів М, в поліпептидних ланцюгах яких залишок гістидину, щобере участь у зв’язуванні з залізом гему, заміщений на іншу амінокислоту.HbA1C — глікозильований гемоглобін, який з’являється в еритроцитах за умов некомпенсованого цукрового діабету.

 

Осмотичним тиском називається тиск, який зумовлений електролітами і деякими неелектролітами з низькою молеку­лярною масою (наприклад, глюкоза). Чим вища концентрація таких речовин у розчині, тим вищий осмотичний тиск. Осмо­тичний тиск плазми в основному залежить від концентрації мінеральних солей і становить близько 7,4 атм (5700 мм рт. ст або 762 кПа), до 60% всього осмотичного тиску становлять со­лі натрію.

Тиск, зумовлений білками, які здатні утримувати воду, має назву онкотичного і становить 0,03—0,04 атм (25— ЗО мм рт. ст. або 3,325—3,99 кПа).

Осмотичний й онкотичний тиск мають важливе значення в розподілі води і розчинених у ній речовин між кров'ю і ткани­нами. Вони регулюють обмін води між плазмою крові і форме­ними елементами. У разі змін осмотичного або онкотичного тиску в плазмі можуть змінюватися функції клітин крові і тривалість їхнього життя. Так, унаслідок зниження осмотич­ного тиску плазми вода буде надходити в клітини крові, що призведе до розриву їхньої оболонки — осмотичного гемолізу. Навпаки, підвищення осмотичного тиску плазми зумовлює вихід води з клітин, втрату ними пружності, зморщування їх. Це також негативно позначається на життєдіяльності клітин і може призвести до руйнування їхніми макрофагами тканин. Осмотичний та онкотичний тиск плазми є однією з гомеоста­тичних констант організму, хоч і може дещо змінюватися. Іон­ний склад крові залежить як від процесу обміну іонів між кро­в'ю та тканинами, так і від функціонування органів виділення (нирки, потові залози). Стабільність онкотичного тиску визна­чається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їхнім використанням або виділенням. Так, наприклад, при уражен­ні нирок, коли виведення з організму білків порушується, ви­никають набряки.

 

Буферні системи — це суміші слабких кислот з солями цих кислот та сильних лугів, що нейтралізують, відповідно, луги та кислоти, які можуть накопичуватися в організмі під час обміну речовин, протидіючи тим самим відхиленням pH від фізіологічного рівня. До буферних систем організму належать: бікарбонатна система, фосфатна система, система білків плазми крові, система гемоглобін-оксигемоглобін. Бікарбонатна буферна система складається з вільної вугільної кислоти (у вигляді діоксиду вуглецю), що розчинена в плазмі та еритроцитах, та розчинених бікарбонатів — натрію (в плазмі) та калію (в еритроцитах).

Буферна система гемоглобіну Здатність гемоглобіну та оксигемоглобіну бути компонентами відповідних буферних систем пов’язана зїх властивостями як кислот, що здатні утворювати в еритроцитах нестійкі калієві солі. Калієва сіль гемоглобіну (KHb) в тканинних капілярах може взаємодіяти з вугільною кислотою (а такожіншими кислимиметаболітами), утворюючи вільний гемоглобін-кислоту (HHb) та сіль відповідної кислоти. Оксигемоглобін, що присутній в артеріальній крові, є більш сильною кислотою, ніж гемоглобін, і його калієва сіль може розкладати бікарбонати з утворенням вугільної кислоти, яка виділяється легенями у формі СO2. Порушення кислотно-лужного балансу — патологічні стани, що характеризуються надмірним накопиченням в організмі кислих (ацидоз) або лужних (алкалоз) сполук.

Залежно від біохімічних та патофізіологічних механізмів розвитку, розрізняють такі форми порушень кислотно-лужного балансу: – метаболічний ацидоз — характеризується зменшенням концентрації HCO3 – внаслідок накопичення в організмі кислот або втрати лугів; – метаболічний алкалоз — характеризується підвищенням концентрації HCO3 – внаслідок втрат організмом кислот або, рідше, накопиченням лугів; – респіраторний ацидоз — є результатом зростання концентрації вугільної кислоти внаслідок порушення виділення CO2 легенями; – респіраторний алкалоз — характеризується зниженням вмісту в крові вугільної кислоти внаслідок легеневої гіпервентиляції та підвищеного виділення СО2 .