СНІД

Вступ

Синдром набутого імунодефіциту, відомий як СНІД (лат. Syndroma Immunis Deficientiae Acquisitae), є важким захворюванням, яке виникає внаслідок інфекції вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей синдром характеризується значним зниженням імунної функції організму, що робить його вразливим до опортуністичних інфекцій та деяких видів раку.

Назва "СНІД" походить з англійської мови, де вона звучить як "AIDS" (Acquired Immunodeficiency Syndrome). Слово "acquired" перекладається як "набутий", "immunodeficiency" означає "імунодефіцит", а "syndrome" - "синдром". Таким чином, назва відображає основну характеристику захворювання - набутий дефіцит імунної системи.

Вперше захворювання було описано на початку 1980-х років, коли лікарі в США почали спостерігати незвичайні випадки пневмоцистної пневмонії та саркоми Капоші у молодих чоловіків, які не мали відомих причин для розвитку цих захворювань. У 1981 році Центри з контролю та профілактики захворювань (CDC) США опублікували перші звіти про ці випадки, що стало початком офіційного визнання нової хвороби.

У 1983 році французькі вчені Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі з Інституту Пастера в Парижі вперше ідентифікували вірус, який викликає СНІД, назвавши його вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). За це відкриття вони отримали Нобелівську премію з фізіології або медицини у 2008 році.

Історія вивчення СНІДу є прикладом швидкого прогресу в медичній науці, що дозволило розробити ефективні методи діагностики та лікування, які значно покращили якість життя пацієнтів з цим захворюванням.

Епідеміологія

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є глобальною проблемою охорони здоров'я, яка зачіпає мільйони людей по всьому світу. Від моменту виявлення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) у 1980-х роках, СНІД поширився на всі континенти, ставши однією з найсерйозніших епідемій сучасності.

Глобальне поширення

За даними Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), на кінець 2022 року у світі налічувалося приблизно 38 мільйонів людей, які живуть з ВІЛ. Щорічно реєструється близько 1,5 мільйона нових випадків інфікування. Найбільше поширення ВІЛ спостерігається в країнах Африки на південь від Сахари, де проживає понад дві третини всіх інфікованих.

Смертність від СНІДу також залишається значною проблемою. У 2022 році близько 650 тисяч людей померли від захворювань, пов'язаних з ВІЛ. Проте, завдяки покращенню доступу до антиретровірусної терапії, смертність від СНІДу зменшилася на 68% з пікового рівня у 2004 році.

Поширення в Україні

В Україні СНІД також є серйозною проблемою охорони здоров'я. За даними Центру громадського здоров'я МОЗ України, на початок 2023 року в країні проживало близько 250 тисяч людей з ВІЛ. Щорічно в Україні реєструється близько 15 тисяч нових випадків інфікування.

Смертність від СНІДу в Україні також залишається високою, хоча і спостерігається тенденція до зниження завдяки розширенню доступу до антиретровірусної терапії. У 2022 році в Україні було зареєстровано близько 3 тисяч смертей, пов'язаних з ВІЛ.

Епідемія ВІЛ в Україні має свої особливості, зокрема високу частоту інфікування серед певних груп населення, таких як люди, які вживають ін'єкційні наркотики, та чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками. Це вимагає спеціальних підходів до профілактики та лікування.

Загалом, СНІД залишається серйозною загрозою для здоров'я населення як у світі, так і в Україні, що вимагає постійної уваги з боку медичних служб та суспільства в цілому.

Класифікації

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) класифікується за різними критеріями, що дозволяє лікарям та дослідникам краще розуміти стадії захворювання, його прогресування та відповідно планувати лікування. Основні класифікації СНІДу базуються на клінічних проявах, рівні CD4+ T-лімфоцитів та наявності опортуністичних інфекцій.

Класифікація за МКХ-10

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) СНІД має код B24. Цей код використовується для позначення хвороби, викликаної вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), яка супроводжується різними клінічними проявами та ускладненнями.

Класифікація CDC

Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) розробили класифікацію, яка базується на рівні CD4+ T-лімфоцитів та клінічних проявах. Вона включає три стадії:

• Стадія 1: Рівень CD4+ T-лімфоцитів ≥ 500 клітин/мм³. На цій стадії пацієнти можуть бути безсимптомними або мати легкі симптоми.
• Стадія 2: Рівень CD4+ T-лімфоцитів від 200 до 499 клітин/мм³. Симптоми можуть включати збільшення лімфатичних вузлів, легкі інфекції та інші незначні прояви.
• Стадія 3 (СНІД): Рівень CD4+ T-лімфоцитів < 200 клітин/мм³ або наявність опортуністичних інфекцій. Це стадія, на якій діагностується СНІД.

Класифікація ВООЗ

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) також розробила класифікацію, яка включає чотири клінічні стадії:

• Стадія 1: Безсимптомна або з незначними симптомами, такими як збільшення лімфатичних вузлів.
• Стадія 2: Легкі симптоми, включаючи шкірні висипи, рецидивуючі інфекції верхніх дихальних шляхів.
• Стадія 3: Помірні симптоми, такі як хронічна діарея, тривала лихоманка, туберкульоз легень.
• Стадія 4 (СНІД): Важкі симптоми, включаючи важкі опортуністичні інфекції та певні види раку.

Локальні особливості в Україні

В Україні класифікація СНІДу базується на міжнародних стандартах, зокрема на класифікаціях CDC та ВООЗ. Однак, враховуючи епідеміологічні особливості, такі як висока частота інфікування серед певних груп населення, в Україні можуть застосовуватися додаткові критерії для оцінки ризику та планування лікування. Це включає врахування соціальних та поведінкових факторів, які можуть впливати на прогресування захворювання.

Загалом, класифікація СНІДу є важливим інструментом для медичних працівників, що дозволяє ефективно діагностувати та лікувати пацієнтів, а також планувати профілактичні заходи на рівні суспільства.

Етіологія

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є кінцевою стадією інфекції, викликаної вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). ВІЛ належить до родини Retroviridae і підродини Lentivirinae. Вірус має два основних типи: ВІЛ-1 і ВІЛ-2, причому ВІЛ-1 є найбільш поширеним у світі і відповідальним за більшість випадків інфекції.

Збудник

ВІЛ-1 та ВІЛ-2 є ретровірусами, які мають здатність інтегрувати свій генетичний матеріал у ДНК клітин господаря. ВІЛ-1 є більш вірулентним і трансмісивним, ніж ВІЛ-2, і має ширше географічне поширення. ВІЛ-2 переважно зустрічається в Західній Африці і характеризується повільнішим прогресуванням захворювання.

Вірус складається з двох ідентичних РНК-ланцюгів, оточених білковою капсидою, яка, в свою чергу, оточена ліпідною оболонкою, що містить вірусні глікопротеїни, такі як gp120 і gp41. Ці глікопротеїни відіграють ключову роль у прикріпленні вірусу до клітин-мішеней, зокрема CD4+ T-лімфоцитів, макрофагів та дендритних клітин.

Механізм інфікування

ВІЛ передається через контакт з інфікованими біологічними рідинами, такими як кров, сперма, вагінальні виділення та грудне молоко. Основні шляхи передачі включають незахищені статеві контакти, спільне використання ін'єкційних голок, передачу від матері до дитини під час вагітності, пологів або грудного вигодовування, а також переливання інфікованої крові або її компонентів.

Після потрапляння в організм, ВІЛ прикріплюється до CD4-рецепторів на поверхні клітин-мішеней за допомогою gp120. Це прикріплення активує конформаційні зміни в gp41, що дозволяє вірусу зливатися з клітинною мембраною і проникати всередину клітини. Після проникнення вірусна РНК перетворюється на ДНК за допомогою ферменту зворотної транскриптази, що дозволяє інтеграцію вірусного геному в ДНК клітини господаря.

Етіологія СНІДу безпосередньо пов'язана з біологічними властивостями ВІЛ, його здатністю до швидкої мутації та уникнення імунної відповіді організму. Це робить розробку вакцин та ефективних методів лікування складним завданням для медичної науки.

Патогенез

Патогенез синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) є складним процесом, що включає взаємодію вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) з імунною системою організму. Цей процес відбувається на органному, клітинному та молекулярному рівнях, що призводить до прогресивного зниження імунної функції та розвитку опортуністичних інфекцій і злоякісних новоутворень.

Органний рівень

На органному рівні основними мішенями ВІЛ є органи імунної системи, зокрема лімфатичні вузли, селезінка, тимус та кишковий лімфоїдний апарат. ВІЛ інфікує CD4+ T-лімфоцити, які є ключовими клітинами в регуляції імунної відповіді. Зниження кількості цих клітин призводить до порушення функцій імунної системи, що робить організм вразливим до інфекцій та пухлин.

Лімфатичні вузли є основним місцем реплікації ВІЛ на ранніх стадіях інфекції. Вони стають гіперпластичними, що супроводжується збільшенням їх розміру. З часом, внаслідок виснаження CD4+ T-лімфоцитів, лімфатичні вузли зазнають фіброзних змін, що знижує їх здатність до імунної відповіді.

Клітинний рівень

На клітинному рівні ВІЛ інфікує CD4+ T-лімфоцити, макрофаги та дендритні клітини. Проникнення вірусу в клітину починається з прикріплення gp120 до CD4-рецепторів на поверхні клітини. Це прикріплення викликає конформаційні зміни в gp120, що дозволяє взаємодію з ко-рецепторами, такими як CCR5 або CXCR4, і подальше злиття вірусної оболонки з клітинною мембраною за допомогою gp41.

Після проникнення в клітину, вірусна РНК перетворюється на ДНК за допомогою ферменту зворотної транскриптази. Ця вірусна ДНК інтегрується в геном клітини господаря за допомогою інтегрази, що дозволяє вірусу використовувати клітинні механізми для синтезу нових вірусних частинок. Цей процес супроводжується активацією клітини та її подальшою загибеллю через апоптоз або цитопатичний ефект вірусу.

Молекулярний рівень

На молекулярному рівні ВІЛ характеризується високою швидкістю мутацій, що обумовлено низькою точністю зворотної транскриптази. Це призводить до утворення великої кількості вірусних варіантів, що ускладнює імунну відповідь організму та розробку ефективних вакцин.

ВІЛ також здатний уникати імунної відповіді за допомогою різних механізмів, таких як зміна антигенних детермінант, інфікування клітин, які є важливими для імунної відповіді, та індукція регуляторних T-клітин, які пригнічують імунну відповідь.

Крім того, ВІЛ може викликати хронічне запалення, яке сприяє активації імунної системи та виснаженню її ресурсів. Це запалення обумовлене постійною реплікацією вірусу та загибеллю інфікованих клітин, що призводить до вивільнення прозапальних цитокінів.

Таким чином, патогенез СНІДу є результатом складної взаємодії між ВІЛ та імунною системою, що призводить до прогресивного зниження імунної функції та розвитку важких ускладнень.

Фактори ризику

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) розвивається внаслідок інфекції вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Ризик інфікування ВІЛ і, відповідно, розвитку СНІДу залежить від ряду факторів, які можна класифікувати на генетичні, середовищні та поведінкові.

Генетичні фактори

Генетичні фактори можуть впливати на сприйнятливість до ВІЛ-інфекції та швидкість прогресування захворювання до СНІДу. Деякі з них включають:

• Поліморфізми в генах ко-рецепторів: Відомо, що мутації в гені CCR5, зокрема делеція Δ32, можуть забезпечувати частковий або повний захист від інфікування ВІЛ-1. Люди з гомозиготною мутацією Δ32 є резистентними до більшості штамів ВІЛ-1.
• Генетичні варіації в імунній системі: Поліморфізми в генах HLA (людський лейкоцитарний антиген) можуть впливати на імунну відповідь на ВІЛ і, таким чином, на швидкість прогресування захворювання.

Середовищні фактори

Середовищні фактори, які можуть підвищувати ризик інфікування ВІЛ, включають:

• Географічне розташування: Регіони з високою поширеністю ВІЛ, такі як країни Африки на південь від Сахари, мають вищий ризик інфікування через більшу ймовірність контакту з інфікованими особами.
• Соціально-економічні умови: Бідність, обмежений доступ до медичних послуг та освіти можуть сприяти поширенню ВІЛ через недостатню обізнаність про профілактику та обмежений доступ до засобів захисту.

Поведінкові фактори

Поведінкові фактори є одними з найважливіших у контексті ризику інфікування ВІЛ. До них належать:

• Незахищені статеві контакти: Відсутність використання презервативів під час вагінального, анального або орального сексу значно підвищує ризик передачі ВІЛ.
• Вживання ін'єкційних наркотиків: Спільне використання голок та шприців серед людей, які вживають наркотики, є одним з основних шляхів передачі ВІЛ.
• Множинні статеві партнери: Наявність великої кількості статевих партнерів збільшує ймовірність контакту з інфікованою особою.
• Сексуальні стосунки з ВІЛ-інфікованими: Наявність статевих контактів з особами, які живуть з ВІЛ, без належного захисту підвищує ризик інфікування.
• Передача від матері до дитини: ВІЛ може передаватися від інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів або грудного вигодовування, якщо не вжито відповідних профілактичних заходів.

Інші фактори

Інші фактори, які можуть впливати на ризик інфікування ВІЛ, включають:

• Супутні інфекції: Наявність інших інфекцій, таких як інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), може підвищувати ризик інфікування ВІЛ через запальні процеси та пошкодження слизових оболонок.
• Медичні процедури: Використання нестерильних інструментів під час медичних процедур, таких як переливання крові або хірургічні втручання, може стати джерелом інфікування.

Розуміння факторів ризику є ключовим для розробки ефективних стратегій профілактики та зниження поширеності ВІЛ/СНІДу в суспільстві.

Клініка

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є кінцевою стадією інфекції, викликаної вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), і характеризується значним зниженням імунної функції, що призводить до розвитку опортуністичних інфекцій, злоякісних новоутворень та інших ускладнень. Клінічні прояви СНІДу є різноманітними і залежать від стадії захворювання, рівня імунодефіциту та наявності супутніх інфекцій.

Основні клінічні прояви

Клінічні прояви СНІДу можна розділити на загальні симптоми, опортуністичні інфекції, злоякісні новоутворення та інші ускладнення.

Загальні симптоми

• Лихоманка: Часто є першим симптомом, що супроводжує прогресування ВІЛ-інфекції до СНІДу. Лихоманка може бути тривалою і не піддаватися стандартному лікуванню.
• Втрата ваги: Значна втрата маси тіла, відома як "синдром виснаження", є характерною для СНІДу і може бути обумовлена як метаболічними змінами, так і опортуністичними інфекціями.
• Хронічна діарея: Тривала діарея, яка не піддається лікуванню, є частим симптомом і може бути викликана різними інфекційними агентами.
• Загальна слабкість: Пацієнти часто відчувають виражену слабкість і втому, що обмежує їхню здатність до повсякденної діяльності.

Опортуністичні інфекції

Опортуністичні інфекції є основною причиною захворюваності та смертності серед пацієнтів з СНІДом. Вони виникають внаслідок зниження імунної функції і можуть вражати різні органи та системи.

• Пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis jirovecii): Часто є першою опортуністичною інфекцією, що розвивається у пацієнтів з СНІДом. Симптоми включають задишку, кашель та лихоманку.
• Кандидоз: Орофарингеальний та езофагеальний кандидоз є частими проявами, що супроводжуються болем при ковтанні та білими нальотами на слизових оболонках.
• Цитомегаловірусна інфекція: Може викликати ретиніт, що призводить до втрати зору, а також ураження інших органів.
• Токсоплазмоз: Часто вражає центральну нервову систему, викликаючи енцефаліт з головним болем, лихоманкою та неврологічними симптомами.
• Туберкульоз: Може мати атипові прояви і часто є резистентним до стандартної терапії.

Злоякісні новоутворення

Пацієнти з СНІДом мають підвищений ризик розвитку певних видів раку, зокрема:

• Саркома Капоші: Характеризується появою червоно-фіолетових уражень на шкірі та слизових оболонках. Це патогномонічний симптом для СНІДу, особливо у молодих чоловіків.
• Неходжкінські лімфоми: Можуть вражати центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт та інші органи.
• Інвазивний рак шийки матки: Частіше зустрічається у жінок з ВІЛ.

Інші ускладнення

• Неврологічні порушення: Включають ВІЛ-асоційовану деменцію, периферичну нейропатію та мієлопатію.
• Гематологічні порушення: Анемія, тромбоцитопенія та лейкопенія можуть бути наслідком як інфекції, так і лікування.
• Метаболічні порушення: Ліподистрофія, дисліпідемія та інсулінорезистентність можуть розвиватися внаслідок антиретровірусної терапії.

Особливості клінічних проявів

Клінічні прояви СНІДу можуть варіюватися залежно від стадії захворювання, рівня CD4+ T-лімфоцитів та наявності супутніх інфекцій. На ранніх стадіях симптоми можуть бути мінімальними або відсутніми, тоді як на пізніх стадіях захворювання проявляється важкими опортуністичними інфекціями та злоякісними новоутвореннями.

Патогномонічним симптомом для СНІДу є саркома Капоші, особливо у молодих чоловіків, яка часто є першим клінічним проявом захворювання. Важливо зазначити, що наявність саркоми Капоші у пацієнта з ВІЛ є підставою для діагностики СНІДу, незалежно від рівня CD4+ T-лімфоцитів.

Рідкісні прояви можуть включати атипові інфекції, такі як криптококовий менінгіт або прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія, які також вказують на значний імунодефіцит.

Загалом, клінічні прояви СНІДу є різноманітними і вимагають комплексного підходу до діагностики та лікування, з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта та наявності супутніх захворювань.

Діагностика

Діагностика синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) є складним процесом, що включає кілька етапів, які дозволяють виявити наявність вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в організмі, оцінити ступінь імунодефіциту та виявити супутні опортуністичні інфекції. Основні методи діагностики включають лабораторні дослідження, інструментальні методи та клінічну оцінку.

Лабораторні методи

Лабораторні дослідження є основою діагностики ВІЛ-інфекції та СНІДу. Вони включають серологічні тести, молекулярні методи та оцінку імунного статусу.

Серологічні тести

• Ензим-імунний аналіз (ELISA): Це первинний скринінговий тест для виявлення антитіл до ВІЛ. Він має високу чутливість і специфічність, але може давати хибнопозитивні результати, тому позитивні результати потребують підтвердження.
• Імуноблотинг (Western blot): Використовується для підтвердження позитивних результатів ELISA. Цей тест є "золотим стандартом" для підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції.
• Швидкі тести: Використовуються для швидкого виявлення антитіл до ВІЛ у польових умовах або в ситуаціях, коли необхідно отримати результат негайно. Вони менш чутливі, ніж ELISA, але можуть бути корисними для первинного скринінгу.

Молекулярні методи

• Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР): Використовується для виявлення вірусної РНК або ДНК у крові. Цей метод дозволяє виявити ВІЛ на ранніх стадіях інфекції, до появи антитіл, і оцінити вірусне навантаження.
• Кількісна ПЛР: Використовується для визначення вірусного навантаження, що є важливим для моніторингу ефективності антиретровірусної терапії та прогнозування прогресування захворювання.

Оцінка імунного статусу

• Підрахунок CD4+ T-лімфоцитів: Визначення кількості CD4+ T-лімфоцитів у крові є критерієм для оцінки ступеня імунодефіциту та стадії захворювання. Рівень CD4+ < 200 клітин/мм³ є діагностичним критерієм для СНІДу.

Інструментальні методи

Інструментальні методи використовуються для виявлення опортуністичних інфекцій та оцінки ураження органів.

• Рентгенографія грудної клітки: Використовується для виявлення пневмоцистної пневмонії, туберкульозу та інших легеневих уражень.
• Комп'ютерна томографія (КТ): Допомагає виявити ураження центральної нервової системи, такі як токсоплазмоз або лімфоми.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ): Використовується для детальної оцінки уражень головного мозку та інших органів.
• Ендоскопія: Може бути корисною для діагностики езофагеального кандидозу або інших уражень шлунково-кишкового тракту.

Клінічна оцінка

Клінічна оцінка включає збір анамнезу, фізикальне обстеження та оцінку симптомів, що можуть вказувати на наявність опортуністичних інфекцій або злоякісних новоутворень. Важливо враховувати наявність факторів ризику, таких як незахищені статеві контакти або вживання ін'єкційних наркотиків.

Покроковий план діагностики

1. Первинний скринінг: Виконання ELISA для виявлення антитіл до ВІЛ.
2. Підтвердження діагнозу: Позитивні результати ELISA підтверджуються за допомогою імуноблотингу (Western blot).
3. Оцінка вірусного навантаження: Виконання кількісної ПЛР для визначення рівня вірусної РНК у крові.
4. Оцінка імунного статусу: Підрахунок CD4+ T-лімфоцитів для визначення ступеня імунодефіциту.
5. Виявлення опортуністичних інфекцій: Виконання інструментальних досліджень (рентгенографія, КТ, МРТ) та лабораторних тестів для виявлення супутніх інфекцій.
6. Клінічна оцінка: Збір анамнезу, фізикальне обстеження та оцінка симптомів для виявлення можливих ускладнень.

Загалом, діагностика СНІДу вимагає комплексного підходу, що включає лабораторні, інструментальні та клінічні методи, для точної постановки діагнозу та планування подальшого лікування.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) є важливим етапом у встановленні правильного діагнозу, оскільки клінічні прояви СНІДу можуть бути схожими на інші захворювання, що супроводжуються імунодефіцитом або опортуністичними інфекціями. Важливо враховувати як загальні симптоми, так і специфічні клінічні прояви, щоб відрізнити СНІД від інших патологій.

Диференційна діагностика СНІДу вимагає комплексного підходу, що включає ретельний аналіз клінічних проявів, лабораторних даних та анамнезу пацієнта. Важливо враховувати наявність специфічних опортуністичних інфекцій та злоякісних новоутворень, які є характерними для СНІДу, а також використовувати сучасні лабораторні методи для підтвердження діагнозу.

Лікування

Лікування синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) є комплексним процесом, що включає антиретровірусну терапію (АРТ), лікування опортуністичних інфекцій, підтримуючу терапію та профілактичні заходи. Основною метою лікування є зниження вірусного навантаження, відновлення імунної функції та покращення якості життя пацієнтів.

Антиретровірусна терапія (АРТ)

АРТ є основним методом лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу. Вона включає комбінацію кількох антиретровірусних препаратів, що дозволяє ефективно пригнічувати реплікацію вірусу та знижувати вірусне навантаження до невизначуваного рівня.

Класи препаратів

• Інгібітори зворотної транскриптази (NRTI): Зидовудин (AZT), Ламівудин (3TC), Тенофовір (TDF).
• Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (NNRTI): Ефавіренз (EFV), Невірапін (NVP).
• Інгібітори протеази (PI): Лопінавір/Ритонавір (LPV/r), Атазанавір (ATV).
• Інгібітори інтегрази (INSTI): Ралтегравір (RAL), Долутегравір (DTG).
• Інгібітори злиття: Енфувіртид (T-20).
• Інгібітори CCR5: Маравірок (MVC).

Рекомендовані схеми лікування

Для дорослих та підлітків:

• Тенофовір (TDF) 300 мг + Емтрицитабін (FTC) 200 мг + Ефавіренз (EFV) 600 мг: Приймати один раз на добу перорально.
• Тенофовір (TDF) 300 мг + Ламівудин (3TC) 300 мг + Долутегравір (DTG) 50 мг: Приймати один раз на добу перорально.

Для дітей (дози залежать від ваги та віку):

• Зидовудин (AZT) + Ламівудин (3TC) + Лопінавір/Ритонавір (LPV/r): Дози розраховуються на основі ваги дитини. Наприклад, для дітей вагою 10-15 кг: AZT 180 мг/м² двічі на добу, 3TC 4 мг/кг двічі на добу, LPV/r 230 мг/м² двічі на добу.

Тривалість лікування: АРТ призначається на все життя, з регулярним моніторингом ефективності та переносимості терапії.

Лікування опортуністичних інфекцій

Лікування опортуністичних інфекцій є важливим компонентом терапії СНІДу. Воно включає специфічні антимікробні препарати, залежно від типу інфекції.

• Пневмоцистна пневмонія: Триметоприм/Сульфаметоксазол (TMP/SMX) 15-20 мг/кг/добу TMP у 3-4 прийоми протягом 21 дня.
• Кандидоз: Флуконазол 100-200 мг на добу перорально протягом 7-14 днів для орофарингеального кандидозу.
• Цитомегаловірусна інфекція: Ганцикловір 5 мг/кг внутрішньовенно кожні 12 годин протягом 14-21 дня.
• Токсоплазмоз: Піриметамін 200 мг одноразово, потім 50-75 мг на добу + Сульфадіазин 1-1,5 г чотири рази на добу протягом 6 тижнів.

Підтримуюча терапія

Підтримуюча терапія включає заходи, спрямовані на покращення загального стану пацієнта та профілактику ускладнень.

• Вітаміни та мінерали: Призначаються для підтримки загального здоров'я та імунної функції.
• Психологічна підтримка: Консультації психолога або психотерапевта для покращення психоемоційного стану пацієнта.
• Дієтичні рекомендації: Збалансоване харчування з достатньою кількістю білків, вітамінів та мінералів.

Профілактичні заходи

Профілактика опортуністичних інфекцій є важливою складовою лікування СНІДу.

• Профілактика пневмоцистної пневмонії: Триметоприм/Сульфаметоксазол (TMP/SMX) 1 таблетка (160/800 мг) на добу перорально для пацієнтів з рівнем CD4+ < 200 клітин/мм³.
• Профілактика туберкульозу: Ізоніазид 300 мг на добу перорально протягом 6-9 місяців для пацієнтів з позитивним туберкуліновим тестом.

Хірургічні методи

Хірургічні втручання при СНІДі зазвичай не є основним методом лікування, але можуть бути необхідними для лікування ускладнень, таких як абсцеси або злоякісні новоутворення.

• Дренування абсцесів: Виконується для видалення гнійного вмісту та зменшення запалення.
• Хірургічне видалення пухлин: Може бути необхідним для лікування саркоми Капоші або інших злоякісних новоутворень.

Невідкладна допомога

У випадках гострих станів, таких як важка пневмоцистна пневмонія або токсоплазмозний енцефаліт, необхідна невідкладна медична допомога.

• Оксигенотерапія: Застосовується при важкій дихальній недостатності.
• Внутрішньовенне введення рідин: Для корекції дегідратації та електролітних порушень.
• Емпірична антимікробна терапія: Швидке призначення відповідних антимікробних препаратів до отримання результатів лабораторних досліджень.

Лікування СНІДу вимагає індивідуального підходу з урахуванням клінічних проявів, супутніх захворювань та особливостей пацієнта. Регулярний моніторинг ефективності терапії та корекція лікувальних схем є важливими для досягнення оптимальних результатів.

Ускладнення

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) супроводжується численними ускладненнями, які виникають внаслідок значного зниження імунної функції. Ці ускладнення можуть бути інфекційними, онкологічними, метаболічними та неврологічними. Вони є основною причиною захворюваності та смертності серед пацієнтів з СНІДом.

Інфекційні ускладнення

Інфекційні ускладнення є найпоширенішими серед пацієнтів з СНІДом і включають опортуністичні інфекції, які виникають через зниження імунного захисту.

• Пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis jirovecii): Викликає важку дихальну недостатність. Лікування включає триметоприм/сульфаметоксазол, а профілактика полягає у призначенні цього препарату пацієнтам з рівнем CD4+ < 200 клітин/мм³.
• Кандидоз: Може вражати ротоглотку, стравохід та інші органи. Лікується антимікотичними препаратами, такими як флуконазол. Профілактика включає підтримання належного рівня CD4+ та уникнення факторів ризику.
• Цитомегаловірусна інфекція: Може викликати ретиніт, що призводить до сліпоти. Лікування включає ганцикловір або валганцикловір. Профілактика полягає у регулярному моніторингу зору та рівня CD4+.
• Токсоплазмоз: Вражає центральну нервову систему, викликаючи енцефаліт. Лікування включає піриметамін та сульфадіазин. Профілактика полягає у призначенні профілактичної терапії пацієнтам з низьким рівнем CD4+.
• Туберкульоз: Часто має атипові прояви. Лікування включає стандартну протитуберкульозну терапію. Профілактика полягає у скринінгу та лікуванні латентної туберкульозної інфекції.

Онкологічні ускладнення

Пацієнти з СНІДом мають підвищений ризик розвитку певних видів раку.

• Саркома Капоші: Характеризується ураженням шкіри та внутрішніх органів. Лікування включає хіміотерапію, радіотерапію та антиретровірусну терапію. Профілактика полягає у контролі ВІЛ-інфекції та підтримці високого рівня CD4+.
• Неходжкінські лімфоми: Можуть вражати центральну нервову систему та інші органи. Лікування включає хіміотерапію та антиретровірусну терапію. Профілактика полягає у регулярному моніторингу та ранньому виявленні.
• Інвазивний рак шийки матки: Частіше зустрічається у жінок з ВІЛ. Лікування включає хірургічне втручання, радіотерапію та хіміотерапію. Профілактика полягає у регулярному скринінгу та вакцинації проти вірусу папіломи людини (ВПЛ).

Метаболічні ускладнення

Метаболічні порушення можуть виникати внаслідок як самого захворювання, так і антиретровірусної терапії.

• Ліподистрофія: Характеризується перерозподілом жирової тканини. Лікування включає корекцію антиретровірусної терапії та дієтичні рекомендації. Профілактика полягає у виборі препаратів з меншим ризиком розвитку ліподистрофії.
• Дисліпідемія: Підвищення рівня ліпідів у крові. Лікування включає дієту, фізичну активність та, за необхідності, гіполіпідемічні препарати. Профілактика полягає у регулярному моніторингу ліпідного профілю.
• Інсулінорезистентність: Може призводити до розвитку цукрового діабету. Лікування включає дієту, фізичну активність та, за необхідності, антидіабетичні препарати. Профілактика полягає у контролі ваги та регулярному моніторингу рівня глюкози.

Неврологічні ускладнення

Неврологічні порушення можуть бути наслідком як прямого впливу ВІЛ на нервову систему, так і опортуністичних інфекцій.

• ВІЛ-асоційована деменція: Характеризується когнітивними порушеннями. Лікування включає антиретровірусну терапію та симптоматичну терапію. Профілактика полягає у ранньому початку АРТ.
• Периферична нейропатія: Викликає біль та порушення чутливості. Лікування включає анальгетики та антиретровірусну терапію. Профілактика полягає у виборі препаратів з меншим ризиком розвитку нейропатії.
• Мієлопатія: Може призводити до порушення рухової функції. Лікування включає фізіотерапію та антиретровірусну терапію. Профілактика полягає у регулярному моніторингу неврологічного статусу.

Ускладнення СНІДу вимагають комплексного підходу до лікування та профілактики, що включає антиретровірусну терапію, специфічне лікування ускладнень, регулярний моніторинг стану пацієнта та профілактичні заходи для запобігання розвитку нових ускладнень.

Прогноз

Прогноз для пацієнтів з синдромом набутого імунодефіциту (СНІД) значно покращився з моменту впровадження антиретровірусної терапії (АРТ). Завдяки сучасним методам лікування, багато пацієнтів можуть жити повноцінним життям протягом багатьох років після діагностики. Однак, прогноз залишається залежним від ряду факторів, які можуть впливати на тривалість і якість життя пацієнтів.

Фактори, що впливають на прогноз

• Рівень CD4+ T-лімфоцитів: Один з основних показників, що визначає ступінь імунодефіциту. Пацієнти з вищим рівнем CD4+ мають кращий прогноз, оскільки їх імунна система здатна краще протистояти опортуністичним інфекціям.
• Вірусне навантаження: Низьке вірусне навантаження, досягнуте завдяки ефективній АРТ, асоціюється з кращим прогнозом. Це знижує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та злоякісних новоутворень.
• Своєчасність початку лікування: Ранній початок АРТ після діагностики ВІЛ-інфекції значно покращує прогноз, знижуючи ризик прогресування до СНІДу та розвитку ускладнень.
• Прихильність до лікування: Регулярний прийом антиретровірусних препаратів є критично важливим для підтримки низького вірусного навантаження та запобігання розвитку резистентності до ліків.
• Наявність супутніх захворювань: Хронічні захворювання, такі як гепатит B або C, цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, можуть ускладнювати перебіг СНІДу та погіршувати прогноз.
• Соціально-економічні фактори: Доступ до медичних послуг, підтримка з боку сім'ї та суспільства, а також рівень освіти можуть впливати на прихильність до лікування та загальний прогноз.
• Психологічний стан: Психологічна підтримка та лікування депресії або тривожних розладів можуть покращити якість життя та прогноз для пацієнтів з СНІДом.

Довгостроковий прогноз

Завдяки сучасним методам лікування, багато пацієнтів з СНІДом можуть досягти тривалої ремісії, при якій вірусне навантаження залишається невизначуваним, а рівень CD4+ T-лімфоцитів стабільним. Це дозволяє уникнути розвитку важких ускладнень та значно покращує якість життя.

Однак, навіть при ефективному лікуванні, пацієнти з СНІДом залишаються вразливими до певних ризиків, таких як розвиток метаболічних порушень, серцево-судинних захворювань та деяких видів раку. Тому регулярний моніторинг стану здоров'я, корекція способу життя та своєчасне лікування супутніх захворювань є важливими для підтримки оптимального прогнозу.

Загалом, прогноз для пацієнтів з СНІДом значно покращився завдяки прогресу в медичній науці, але залишається залежним від індивідуальних факторів, які потребують постійної уваги з боку медичних працівників та самого пацієнта.

Цікава інформація

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є не лише медичною проблемою, але й соціальним феноменом, який вплинув на багато аспектів суспільного життя. Ось декілька цікавих фактів та історій, пов'язаних з цим захворюванням:

Історичні випадки та відомі особистості

• Перша згадка про СНІД: Перші випадки СНІДу були офіційно зареєстровані в 1981 році в США, коли лікарі виявили незвичайні випадки пневмоцистної пневмонії та саркоми Капоші у молодих чоловіків.
• Рок Хадсон: Відомий американський актор став однією з перших знаменитостей, які публічно оголосили про свій діагноз СНІД у 1985 році. Його смерть привернула значну увагу до проблеми СНІДу та сприяла підвищенню обізнаності про захворювання.
• Фредді Мерк'юрі: Легендарний вокаліст гурту Queen помер від ускладнень, пов'язаних з СНІДом, у 1991 році. Його смерть стала важливим моментом у боротьбі з дискримінацією людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

Новітні дослідження та досягнення

• Функціональне лікування: У 2020-х роках з'явилися повідомлення про пацієнтів, які досягли функціонального лікування ВІЛ, тобто їх вірусне навантаження залишалося невизначуваним без постійної антиретровірусної терапії. Це стало можливим завдяки новітнім методам лікування, таким як генно-інженерні підходи та імунотерапія.
• Препарати тривалої дії: Розробка ін'єкційних препаратів тривалої дії, які можна вводити раз на місяць або навіть рідше, значно спростила лікування для багатьох пацієнтів, підвищуючи їх прихильність до терапії.
• Профілактика PrEP: Профілактична терапія PrEP (передекспозиційна профілактика) стала важливим інструментом у запобіганні інфікуванню ВІЛ серед груп ризику. Вона включає прийом антиретровірусних препаратів здоровими людьми для зниження ризику інфікування.

Лайфхаки для життя з ВІЛ/СНІДом

• Регулярний моніторинг: Регулярні візити до лікаря та контроль рівня CD4+ T-лімфоцитів і вірусного навантаження допомагають своєчасно коригувати лікування та запобігати ускладненням.
• Здоровий спосіб життя: Збалансоване харчування, регулярна фізична активність та відмова від шкідливих звичок сприяють підтримці загального здоров'я та покращують якість життя.
• Психологічна підтримка: Спілкування з психологом або участь у групах підтримки допомагає впоратися з емоційними труднощами, пов'язаними з діагнозом.
• Інформованість: Постійне оновлення знань про ВІЛ/СНІД, нові методи лікування та профілактики допомагає приймати обґрунтовані рішення щодо свого здоров'я.

СНІД залишається серйозною проблемою, але завдяки науковим досягненням та суспільній підтримці, життя з цим захворюванням стає більш керованим і менш стигматизованим.

Питання і відповіді

Тут поки пусто.