13. Клініка та діагностика АМК у жінок репродуктивного віку.

Аномальна маткова кровотеча (АМК) – будь-яке відхилення МЦ від норми, що включає зміну регулярності та частоти менструацій, тривалості кровотечі або кількості втраченої крові.

Клініка: АМК характеризуються періодом затримки менструації, що змінюється кровотечею різної сили і тривалості.

При персистенції фолікула затримка менструації може тривати 4-8 тижнів, при атрезії – 3-4 місяці.

Тривалі виснажливі кровотечі призводять до анемії у хворих.

Діагностика:

1. Детальний збір анамнезу на етапі первинного обстеження (соматичний, менструальний, гінекологічний, операції, прийом ліків)

2. Клініко-гінекологічне обстеження (пухлини, аденоміоз, міоми, ерозії)

3. Тести функціональної діагностики - контроль базальної температури, гормональна кольпоцитологія, симптоми естрогенної насиченості (симптоми "зіниці", "папороті") - допомагають визначити гормональний гомеостаз пацієнтки, особливо при відсутності можливостей визначення вмісту гормонів в біологічних рідинах (в сироватці крові).

4. УЗД, гістероскопія та гістологічне дослідження ендометрію.

5. Діагностичне вишкрібання є обов'язковим для всіх пацієнток пери- та постменопаузального віку, а також для молодих пацієнток при наявності УЗ-ознак патології ендометрію та факторів ризику розвитку у них гіперпроліферативних процесів ендометрію.

6. Гістеросонографія - УЗД тазових органів дозволяє виявити субмукозні вузли, поліпи, та інші патологчні утворення ендометрію, які можуть бути не виявлені при діагностичному вишкрібанні.

7 . Гістероскопія .

8 . Гормональне обстеження (визначення вмісту ФСГ, ЛГ, пролактину, естрадіолу, прогестерону в сироватці крові, особливо при проведенні їх в динаміці).

9 . МРТ, комп'ютерна томографія, лапароскопія, гістеросальпінгографія, ангіографія – при необхідності .

10 . Тест на вагітність (визначення хоріонічного гонадотропіну) є важливим для виключення позаматкової вагітності, трофобластичної хвороби, ускладеної маткової вагітності.

14. Клініка та діагностика ановуляторних кровотеч.

Ановуляторні кровотечі – це кровотечі при ановуляторному МЦ, які виникають у результаті порушень в гіпоталамо- гіпофізарно- яєчниковій регуляції.

Естрогенні кровотечі прориву. Найчастіше розвиваються на тлі абсолютної або відносної гіперестрогенії при персистенції фолікула та клінічно проявляються затримкою місячних, утворенням кісти яєчника та профузною кровотечею після затримки, що описано R.Shreder (1915) як геморагічна метропатія Шредера.

Постійні низькі дози естрогенів, характерні для атрезії недозрілих фолікулів, викликають тривалі кровомазання, як правило, без масивних крововтрат.

Естрогенні кровотечі відміни (як правило, ятрогенні): виникають після білатеральної оваріоектомії або відміни прийому екзогенних естрогенів (гормональних препаратів).

Гестагенні кровотечі прориву: виникають на тлі аномально високого співвідношення прогестерон/естроген, наприклад, при прийомі пролонгованих гестагенних препаратів або низькодозованих комбінованих оральних контрацептивів і можуть проявлятись як у вигляді кровомазання, так і масивними кровотечами.

Гестагенні кровотечі відміни: виникають у результаті відміни гестагенного впливу, якщо в ендометрії відбулись проліферативні зміни під дією екзогенних чи ендогенних естрогенів, наприклад, позитивна проба з прогестероном.

Діагностика:

1. Детальний збір анамнезу на етапі первинного обстеження (соматичний, менструальний, гінекологічний, операції, прийом ліків)

2. Клініко-гінекологічне обстеження (пухлини, аденоміоз, міоми, ерозії)

3. Тести функціональної діагностики - контроль базальної температури, гормональна кольпоцитологія, симптоми естрогенної насиченості (симптоми "зіниці", "папороті") - допомагають визначити гормональний гомеостаз пацієнтки, особливо при відсутності можливостей визначення вмісту гормонів в біологічних рідинах (в сироватці крові).

4. УЗД, гістероскопія та гістологічне дослідження ендометрію .

5. Діагностичне вишкрібання є обов'язковим для всіх пацієнток пери- та постменопаузального віку, а також для молодих пацієнток при наявності УЗ-ознак патології ендометрію та факторів ризику розвитку у них гіперпроліферативних процесів ендометрію.

6. Гістеросонографія - УЗД тазових органів дозволяє виявити субмукозні вузли, поліпи, та інші патологчні утворення ендометрію, які можуть бути не виявлені при діагностичному вишкрібанні.

7 . Гістероскопія .

8 . Гормональне обстеження (визначення вмісту ФСГ, ЛГ, пролактину, естрадіолу, прогестерону в сироватці крові, особливо при проведенні їх в динаміці).

9 . МРТ, комп'ютерна томографія, лапароскопія, гістеросальпінгографія, ангіографія – при необхідності .

10 . Тест на вагітність (визначення хоріонічного гонадотропіну) є важливим для виключення позаматкової вагітності, трофобластичної хвороби, ускладеної маткової вагітності.

15. Класифікація раку шийки матки.

Залежно від напрямку росту пухлини виділяють

-екзофітну,

-ендофітну і

-змішану форми раку шийки матки.

Залежно від глибини проростання пухлини розрізняють:

-преінвазивний,

-мікроінвазивний і

-інвазивний рак шийки матки.

Морфологічно виділяють:

-плоскоклітинний,

-світлоклітинний (мезонефральний) рак і

-аденокарциному.

І Пухлина обмежена шийкою матки (поширення на тіло матки не враховується)

ІА Інвазивна карцинома, діагностується тільки мікроскопічно.

1А1 Інвазія строми не більше 3 мм у глибину, горизонтальне поширення не більше 7 мм

1А2 Інвазія строми 3-5 мм у глибину, горизонтальне поширення не більше 7 мм

IB Клінічно видиме ураження шийки матки або мікроскопічне ураження більше

ІВ1 Клінічно видиме ураження не більше 4 см у найбільшому вимірі

ІВ2 Клінічно видиме ураження більше 4 см у найбільшому вимірі

II Пухлина поширюється за межі матки, апе без проростання у стінки таза чи нижню третину піхви ІІА Пухлина поширюється за межі матки, але без інвазії в параметрій

ІІВ Пухлина поширюється за межі матки з інвазією в параметрі й

ІІІ Пухлина поширюється на стінку таза та/або нижню третину піхви, та/або призводить до гідронефрозу чи втрати функції нирки

ІІІА Пухлина уражує нижню третину піхви, але не поширюється на стінку таза

ІІІВ Пухлина поширюється на стінку таза і/або призводить до гідронефрозу та втрати функції нирки IV А Пухлина проростає у слизову оболонку сечового міхура чи прямої кишки та/або поширюється за межі малого таза

IVB Віддалені метастази.

16. Методи лікування функціональних кіст яєчників.

Тактика ведення пацієнток із функціональними кістами у репродуктивному та перименопаузальному віці включає ретельну діагностику з метою виключення злоякісного процесу.

При безсимптомному перебігу хвороби протягом 3-х МЦ проводиться спостереження з обов’язковим УЗД-контролем та профілактичними заходами проти рецидиву кісти.

У випадку персистенції кісти після визначення причини виникнення захворювання проводять консервативне лікування.

За наявності больового синдрому, при порушеннях МЦ консервативне лікування необхідне з моменту виявлення кісти.

У разі перекруту або розриву з наростанням симптомів «гострого» живота проводять оперативне лікування.

Після консервативної терапії протягом 3-х МЦ при збереженні кісти показана лапароскопія з видаленням утворення.

При консервативній терапії лікувальні заходи повинні бути спрямовані на ліквідацію функціональної кісти, усунення причин її виникнення, в разі проведеного оперативного лікування – на профілактику рецидиву. Вони включають протизапальну, протиспайкову терапію та гормональну корекцію.

Після зникнення кісти з метою профілактики рецидиву в репродуктивному віці при підвищених рівнях ФСГ і ЛГ (І фаза МЦ) показано застосування комбінованих оральних контрацептивів (КОК) протягом 4–6 МЦ.

У разі проведеного оперативного лікування з приводу функціональних кіст при підвищених рівнях ФСГ і ЛГ також показане профілактичне застосування КОК протягом 3–6 МЦ.

Доцільними є КОК, які мають такий склад: етинілестрадіол/дезогестрел (20 мкг/150 мкг) з 1-го до 21-го дня МЦ або етинілестрадіол/гестоден (20 мкг/75 мкг) з 1-го до 21-го дня МЦ.

При нормальних або знижених рівнях ФСГ і ЛГ з профілактичною метою призначають гестагени з 18-го до 25-го дня МЦ протягом 3–6 МЦ.

Альтернативою в такому випадку може бути профілактичне використання мастодинону протягом 2–4 МЦ .

17. Клінічні прояви раку шийки матки та його діагностика.

Одним з основних симптомів (55-60 %) раку шийки матки є кров'янисті виділення різної інтенсивності. У репродуктивний період вони мають характер циклічних мажучих кров’янистих виділень до і після менструації. У перименопаузальний період можуть спостерігатися безладні тривалі кров’янисті виділення.

Характерними для раку шийки матки є контактні кров’янисті виділення, що виникають після статевого акту, при дефекації, фізичному навантаженні.

Другим за частотою клінічним проявом раку є білі (25-30 %). Вони можуть бути водянистими, слизово-гнійними, сукровичними, частіше зі смердючим запахом. Домішка крові надає їм характерного вигляду м ’ясних помиїв.

У 10-12 % випадків клінічним проявом раку шийки матки є біль. При поширеному процесі хворі скаржаться на біль у попереку, крижах, прямій кишці, що іррадіює в нижні кінцівки. При запущеній стадії захворювання з’являються скарги на розлади з боку сечового міхура і кишок, настає кахексія.

Діагностика РШМ базується на основі комплексного обстеження, яке включає:

-дані анамнезу,

-клінічної картини,

-огляду шийки матки за допомогою дзеркал,

-бімануального огляду (огляду per rectum),

-кольпоскопії,

-цитологічного і

-гістологічного досліджень.

Бімануальне обстеження при РШМ є обов’язковим, але при ранніх формах раку неінформативне. Огляд за допомогою дзеркал, пальпація дають достатньо інформації для встановлення діагнозу.

Типовими ознаками РШМ є кровоточиві виразки на «дерев’янистій» основі або грибоподібні розростання у вигляді цвітної капусти, а також кратероподібна, горбиста, що втратила еластичність виразка з підритими краями в ділянці піхвової і надпіхвової частин шийки матки.

Діагностика преклінічних форм раку методами огляду і пальпації невиправдана. Його розпізнають за допомогою цитологічного, кольпоцервікоскопічного методів і гістологічного вивчення матеріалу прицільної біопсії.

Диференціювати пре- і мікроінвазивний рак методом кольпоцервікоскопії не можна, тому що не вдається визначити стан базальної мембрани. Остаточний діагноз встановлюють за допомогою гістологічного дослідження матеріалу після прицільної біопсії.

18. Консервативна терапія лейоміоми матки.

Консервативне лікування повинно проводитись комплексно з використанням немедикаментозних (дієтотерапія) та медикаментозних засобів (негормональних, включаючи препарати таргетної терапії, та гормональних).

На сьогоднішній день, згідно із затвердженими МОЗ України клінічними протоколами з гінекологічної допомоги при Лм, гормональна терапія залишається основою медикаментозного патогенетичного лікування, оскільки спрямована на зменшення системної та локальної дисгормонемії.

Гормонотерапія

1. Гестагени за схемою з 16-го по 25-й день або з 5-го по 25-й день МЦ (норколут, оргаметрил, прогестерон, дуфастон, утрожеетан).

2. Естроген-гестагенні препарати (пероральні контрацептиви - регівідон, жанін, ярина, логест та ін.)

3. аГнРГ (золадекс по 3,6 мг п/ш через кожні 28 днів, декапептил, диферелін, бусерин по 3,75 мг в/м 1 раз на 28 днів - протягом 6 міс.).

4. Антигонадотропні препарати (даназол по 200-400 мг 1-2 рази на добу протягом 3-6 міс,).

5. Андрогени з прогестероном (тестостерону прогенат по 50 мг в/м , на 2, 6, 12, 13-й день МЦ , 17-ОГІК по 125 мг на 20-й день МЦ , 3—4 цикли).

Необхідно враховувати, що в лейоматозних вузлах, в яких превалює строма, а також у великих вузлах немає рецепторів, чутливих до гормонотерапії.

19. Клініка, діагностика та лікування запалення великої залози присінка піхви.

Бартолініт - це запалення однієї або обох з двох бартоліневих залоз, які розташовані по обидва боки від входу в піхву, за статевими губами.

Запалення часто виникає через інфекції, що передаються під час сексу, але в багатьох випадках запалення не передається статевим шляхом.

20. Визначення кісти та кістоми яєчника.

Пухлини яєчника поділяють на 2 основні групи:

- бластоматозні (проліферуючі) пухлини яєчника, або кістоми;

- небластоматозні ( непроліферуючі) пухлини яєчника, або кісти.

Бластоматозна пухлина (кістома) – це істинна пухлина, яка має необмежений ріст.

Небластоматозна пухлина (кіста) – це пухлина, яка має обмежений ріст і має невеликі розміри.

Між кістою і кістомою є різниця.

Кіста – це утворення ретенційного характеру, яке збільшується пасивно за рахунок накопичення у ньому рідини, клітинні елементи не проліферують.

Кістома - це активна пухлина, яка збільшується за рахунок проліферації клітин епітелію.

21. Клініка, діагностика та лікування гострого аднекситу.

Аднексит - це гостре або хронічне запальне захворювання придатків матки (яєчників і фаллопієвих труб).

Виникає ця патологія частіше у молодих жінок, які ведуть активне статеве життя, і причинами є висхідні інфекції з піхви, такі як стрептококи, гонококи, кишкова паличка, хламідії та інші.

До інших чинників розвитку аднекситу відносять:

-переохолодження,

-гормональний збій,

-перенесені запальні захворювання статевих органів і нирок в минулому,

-стрес,

-новоутворення органів малого таза і,

-найголовніше - не захищені статеві контакти.

У процес може залучатися як одна сторона, так і дві.

Гострий аднексит можна розпізнати за такими ознаками:

·неприємні відчуття при статевому контакті

·біль в нижній частині живота, можливо напруження передньої черевної стінки

·підвищення температури тіла до 38-39C.

·До цих симптомів можуть приєднуватися:

-здуття живота,

-нудота і блювота,

-болі при сечовипусканні,

-гостра ріжучий біль в області яєчників,

-гнійні виділення зі статевих шляхів.

Діагностика

Діагноз аднексит встановлюється після проведення комплексу обстежувальних заходів, а саме:

·УЗД внутрішніх статевих органів. Що допомагає виявити запальні зміни маткових труб та яєчників та діагностувати інші ускладнення, які можливі при аднекситі.

·Бімануальне дослідження лікарем. Лікар виявляє болючість яєчників при пальпації, визначає їхній розмір, наявності спайкових процесів.

·Лабораторне дослідження виділень з уретри, піхви та цервікального каналу. Це чітке виявлення збудника запалення, що дозволяє підібрати правильне медикментозне лікування, що діє на нього.

Лікування проводять консервативно. Лікування націлене на знищення інфекції, подолання запалення для уникнення ускладнень, які піддаються складнішому лікуванню та призводять часто до незворотніх функціональних змін статевих органів. Отже, лікування аднекситу включає:

·антибактеріальну терапію.

·протизапальну терапію, включаючи анальгетики, імуностимулятори та вітаміни.

·місцеве лікування для відновлення мікробіоми піхви, яка регулюватиме здоровий стан слизової.

·фізіотерапевтичні процедури, в тому числі санаторно-курортне лікування, для зміцнення імунітету після перенесеного запалення та відновлення фізіологічних функцій статевих органів.

22. Диференційна діагностики пухлин яєчників.

- З пухлинами матки – на підставі УЗД, в складних випадках проводиться лапароскопія.

- З пухлинами суміжних органів (сечового міхура та кишківника) – на підставі УЗД, гістероскопії, МРТ, лапароскопії.

- Диф.діагностика між кістами і піхлинами (кістомами) яєчників утруднена, проводиться на підставі УЗД (кісти мають невеликий розмір – до 5 см, анехогенну структуру без включень, чіткі контури капсули), оцінки онкомаркерів (СА-125, НЕ-4), лапароскопії.

23. Фонові захворювання шийки матки (визначення, перелік та методи лікування).

Фонові захворювання шийки матки - зміни вагінальної частини шийки матки, при яких зберігається нормоплазія епітелію, відбувається правильний мітотичний поділ епітеліальних клітин, їх диференціювання, дозрівання, ексфоліація.

До фонових відносять процеси гормонального, запального і травматичного характеру.

24. Диференційна діагностика лейоміоми матки.

Лейоміома матки - гормонозалежна доброякісна пухлина матки, що виникає в результаті гіпертрофії і проліферації елементів м’язової та сполучної тканини міометрію.

- з кістами та пухлинами яєчників – на підставі УЗД, в складних випадках застосовують лапароскопію;

- з пухлинами суміжних органів (сечового міхура та кишківника) – на підставі УЗД, гістероскопії, МРТ, лапароскопії;

- з вагітністю. При вагітності матка, на відміну від міоми має м’яку консистенцію. Потрібно звернути увагу на ознаки вагітності. При необхідності проводять тести на вагітність та ультразвукове дослідження.

25. Клініка та діагностики гострого параметриту.

Параметрит – запалення навколоматкової клітковини (параметрію), може локалізуватись в одному з боків відділів тазової клітковини (боковий право- чи лівобічний параметрит), допереду в бік сечового міхура – передній, дозаду – задній параметрит чи охоплювати клітковину малого тазу (пельвіоцелюліт).

Клініка:

- безперервний біль внизу живота;

- температура 38-39 С, озноб;

- порушення сечовипускання (почащене, болюче);

- диспептичні порушення (запор, пронос, тенезми).

На бічний параметрит припадає 70–80% усіх випадків захворювання. Він характеризується більш вираженими болями справа або зліва внизу живота. Також патологічний процес може поширюватися назад і вгору, до нирки, сприяючи утворенню паранефротичного, а в деяких випадках і піддіафрагмального абсцесу. Можливе залучення в процес великого поперекового м'яза, у такому випадку буде спостерігатися обмеженість і болісність рухів у тазостегновому суглобі на стороні ураження.

Для переднього параметриту характерні болі внизу живота, частіше по центру. В разі поширення запалення на стінку сечового міхура спостерігається почастішання сечовипускання, відчуття неповного випорожнення міхура. У разі прориву гною в сечовий міхур сеча може ставати каламутною, з домішками крові.

Задній параметрит характеризується поширенням больових відчуттів у крижі, поперек, пряму кишку. Можливі болі під час акту дефекації, спазмоподібні болі в прямій кишці з помилковими позивами до дефекації. У разі розплавлення стінки прямої кишки гноєм у калових масах з'являються домішки гною та крові.

Діагностика:

Діагностика захворювання містить у собі аналіз даних анамнезу, огляду пацієнтки, використання лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Окрім стандартного гінекологічного огляду, використовують ректальне дослідження для визначення наявності або відсутності запальної рідини позаду матки. Також встановлюють причину виникнення параметриту — проведені оперативні втручання / аборти / пологи і наявність інших запальних захворювань органів малого таза.

При вагінальному дослідженні і ректальному дослідженнях біля матки визначається болючий інфільтрат з нечіткими контурами. В подальшому інфільтрат поширюється в сторони аж до стінок тазу, вгору і вниз до пахової і лонної ділянок, згладжуючи чи вип'ячуючи склепіння вагіни. При нагноєнні визначається флуктуація. Матка зміщена в здорову сторону. При задньому параметриті інфільтрат тісно охоплює пряму кишку, з’являються тенезми і виділення слизу з заднього проходу.

Для ЗАК характерні запальні зміни — лейкоцитоз зі збільшенням молодих форм нейтрофілів, підвищення ШОЕ.

У ЗАС можна спостерігати наявність лейкоцитів і бактерій у разі утворення свища. В мазках з піхви будуть зміни, характерні для патології, внаслідок якої розвинувся параметрит.

З інструментальних методів найбільш поширена ультразвукова діагностика.

26. Методи діагностики лейоміоми матки.

Лейоміома матки - гормонозалежна доброякісна пухлина матки, що виникає в результаті гіпертрофії і проліферації елементів м’язової та сполучної тканини міометрію.

Діагностика:

- вивчення скарг хворої, анамнезу життя, хвороб;

- встановлення об’єктивного статусу (звертають увагу на тип статури, характер оволосіння, колір шкіри і слизових оболонок (наявність анемії), розміри живота, стан грудних і щитоподібної залоз, наявність ознак, що свідчать про ендокринну патологію);

- з’ясування гінекологічного статусу (характер менструальної функції, репродуктивний анамнез, огляд зовнішніх і внутрішніх статевих органів за допомогою дзеркал, кольпоскопія, узяття аналізу виділень і цитології, бімануальне обстеження);

- УЗД та МРТ;

- роздільне діагностичне вишкрібання стінок порожнини матки і цервікального каналу;

- гістероскопія;

- діагностична лапароскопія.

27. Види оперативних втручань при доброякісних пухлинах яєчників.

Для пацієнток репродуктивного віку застосовуються максимально щадні методики (лапароскопічна цистектомія, ультраконсервативні резекції яєчників при пограничних білатеральних пухлинах).

Хворим старших вікових груп, а також за малігнізації процесу, рекомендується виконання операції в обсязі пангістеректомії з оментектомією і обов’язковим виконанням хірургічного стадіювання (змиви, множинна біопсія очеревини). Використання щадних хірургічних методик у пацієнток репродуктивного віку підвищує ймовірність рецидиву доброякісних і пограничних пухлин яєчників.

28. Клініка, діагностика та лікування гострого ендометриту.

Гострий ендометрит - запальне ураження функціонального шару ендометрію, інфекційної етіології. Окремою нозологічною формою цього захворювання є післяпологовий ендометрит.

Клініка:

- гнійні, серозно-гнійні, гнійно-кров’янисті виділення зі статевих шляхів з неприємним запахом. Колір і характер виділень залежить від збудника та масивності ураження слизової оболонки;

- біль унизу живота з типовою іррадіацією в пахову область, що посилюється під час сечовипускання та дефекації;

- загальний інтоксикаційний синдром: підвищення t тіла (вище ніж 38,5 °С), зниження апетиту, нездужання, підвищена пітливість, можливі нудота та блювота.

За адекватного лікування гострий ендометрит повністю проходить за 8-10 днів. Часто симптоми гострого ендометриту стерті, і жінки займаються самолікуванням. Однією з найчастіших причин ендометриту є аборт.

Діагностика:

· Загальні клінічні дослідження (ЗАК, ЗАС, аналіз калу на яйця гельмінтів, RW ). В цьому випадку в крові спостерігаються неспецифічні запальні зміни (лейкоцитоз, зміщення лейкоцитарної формули вліво). Якщо причиною інфікування стало захворювання сечовидільної системи, виявляють патологічні зміни в сечі.

· Фізикальне гінекологічне обстеження полягає в огляді піхви та шийки матки в дзеркалах та бімануальному гінекологічному обстеженні. При вагінальному огляді гінеколог може виявити ознаки кольпіту і цервіциту, які часто супроводжують ендометрит, і наявність гнійних виділень. Бімануальне обстеження дозволяє виявити збільшення та зміну консистенції матки, але через різкий біль цю маніпуляцію часто провести неможливо.

· Мікроскопічне дослідження мазків зі статевих шляхів (піхви, матки та уретри).

· Бактеріологічне дослідження матеріалу з посівом на живильне середовище для ідентифікації етіологічного чинника ендометриту.

· ПЛР-діагностика мазків – розпізнавання збудника.

· УЗД ОМТ , яке проводять трансабдомінально або трансвагінально. Цей метод буде більш інформативним, якщо його проводити в перший або останній тиждень МЦ . УЗД дозволяє виявити морфологічні зміни ендометрію (гіпертрофію, гіпотрофію, кісти, нерівномірність контуру матки, порушення ехогенності та ехоструктури органу, зміни судин ендометрію).

· Біопсія ендометрію з подальшим гістологічним дослідженням біоптату дає найбільш точну інформацію про стан ендометрію. Цей метод особливо важливий при діагностиці хронічного ендометриту.

· Гістероскопія.

· Визначення рівня статевих гормонів у крові.

Лікування:

-Антибіотикотерапія:

цефалоспорини:

• цефазолін 0,5-1 мл (в/м, в/в, по 2-6 г на добу, 4 ін’єкції);

• кефзол 1 мл (в/м, в/в, по 4-6 г на добу, 2 ін’єкції);

• цефтріаксон 0,25-1 мл (в/м, в/в, по 2 - 4 г на добу, 1-2 ін’єкції);

аміноглікозиди:

• канаміцин 0,5-1 мл (в/м, по 2 г на добу, 2-3 ін’єкції);

• гентаміцин 2 мл (в/м, в/в, по 0,04- 0,08-1,6-2,4 г на добу, 2-3 ін’єкції);

Комбінація цефалоспоринів І генерації, нітроімідазол, аміноглікозиди:

• цефазолін + метрогіл+ гентаміцин (цефазолін - по 1 г на добу, на курс - 1 5 г; метрогіл - по 0,5-1,5 г на добу, в/в краплинно, на курс - 4,5 г; гентаміцин - по 0,08 г 3 рази, на добу - 0,24 г, на курс - 1,2 г).

-Дезінтоксикаційна терапія: сольові розчини, неокомпенсан;

-Десенсибілізуюча терапія (супрастин, тавегіл);

-Знеболювальні засоби: НПЗП – диклофенак, ібупрофен.

Курс лікування в стаціонарі має тривати не менше 3 тиж., потім його продовжують у амбулаторії ЖК. Через 6 міс. після гострої стадії захворювання показане санаторно-курортне лікування.

29. Передракові захворювання шийки матки. Методи лікування.

Дисплазія (збірне поняття передракових станів шийки матки) – це патологічний процес при якому в частині товщі епітеліального шару з’являються клітини з різним ступенем атипії, що характеризується порушенням процесів диференціювання, росту, дозрівання та відторгнення.

Ступені дисплазії. Розрізняють:

- слабку ( CIN I ) – гіперплазія та атипія займає 1\3 товщини епітелію;

- середню ( CIN II ) – близько половини товщини слизової;

- тяжку, або виражену ( CIN III ) – уражений весь епітелій, або не менше 2\3 його.

При кольпоскопії зміни епітелію: поля дисплазії, папілярні зони дисплазії.

Еритроплакія – форма дискератозу, при якій спостерігається стоншення та зроговіння епітелію. Має вигляд яскраво-червоної плями внаслідок просвічування судин базальної мембрани крізь стоншений шар епітелію. Легко кровоточить при контакті. Вогнища бувають поодинокими та множинними.

При гістологічному дослідженні – епітеліальний пласт стоншений до 1-2 шарів, характерна атипія ядер та клітинний поліморфізм.

Аденоматоз шийки матки (атипова залозиста гіперплазія) - вогнищева гіперплазія у вигляді клубка, подібно до залоз ендометрію. Залози мають різну величину, вистелені епітелієм, що схожий на шийковий. Часто зустрічається при вагітності в першому триместрі, після пологів зникає. Часто переходить в рак in situ .

Лікування передракових станів:

-діатермоексцизія,

-кріохірургічна та

-лазерна хірургія.

Найбільш радикальним та найменш травматичним методом є лазерокоагуляція: безкровна, неболюча, може проводитись без анестезії в амбулаторних умовах.

Після радикальної терапії передракових станів кольпоцервікоскопічне та цитологічне дослідження проводять через 1.5, 6 і 12 місяців, з диспансерного обліку знімають через 2 роки за умови нормальних цитологічних та кольпоцервікоскопічних данних.

30. Показання для хірургічного втручання при доброякісних пухлинах яєчників.

Показаннями до хірургічного втручання слід вважати:

- неефективність консервативної терапії протягом 3-6 місяців;

-н аявність параоваріальних кіст, ендометріоїдних кіст розмірами > 5 см;

-поєднання пухлиноподібного ураження яєчників з непрохідністю маткових труб (у пацієнток з порушеною репродуктивною функцією).

31. Клініка, діагностика та лікування ювенільних кровотеч.

Клінічна картина пубертатних маткових кровотеч характеризується тривалими (понад 7 днів) періодами виділення з матки крові різної інтенсивності та порушенням інтервалу між ними (найбільш типовою є поява кров’янистих виділень через 12-16 днів після останньої менструації або після тривалої її затримки до 1,5-2 міс). Маткові кровотечі можуть з’явитись як одночасно з менархе, так і через деякий час після регулярних менструацій (особливо в перші 1,5-2 роки від початку менструальної функції). Часто це відбувається після гострих інфекційних захворювань або емоційно-психічного напруження.

Діагноз встановлюють за наявності порушення менструальної функції, яка проявляється тривалим виділенням крові різної інтенсивності зі статевих органів.

Диференціальну діагностику проводять із такими патологічними станами, як :

-травматичне ушкодження статевих органів,

-поліпи сечівника,

-кровотечі з прямої кишки,

-пухлини стінок піхви та шийки матки,

-первинне порушення коагуляційних властивостей крові (хвороба Верльгофа, тромбоцитопатії),

-та зі станами, пов’язаними з вагітністю.

І етап – власне гемостаз (проводять у спеціалізованих відділеннях дитячої та підліткової гінекології або в гінекологічних відділеннях клінічних лікарень);

II етап – профілактика рецидивів захворювання, яку проводять амбулаторно.

32. Показання до хірургічного лікування лейоміоми матки.

-її розміри більші за 12 тиж вагітності.

- геморагічний та больовий синдром,

- анемія,

- синдром здавлення суміжних органів,

- підозра на порушення живлення вузла

33. Хір. лікування при гострих запальних захворюваннях жіночих статевих органів.

Показанням до термінового хірургічного втручання при гострому запаленні:

-дифузний перитоніт.

-pозрив піосальпінкса

- відсутність ефекту протягом 24 год. після дренування черевної порожнини за допомогою лапароскопії

- неефективності антибіотикотерапії протягом 48-72 год (кольпотомія з подальшим дренуванням тазових абсцесів, лапаротомія з односторонньою сальпінгоофоректомія, тотальної абдомінальної гістеректомією, двосторонньої сальпінгоофоректомія і дренуванням порожнини малого таза).

B плановому порядку операція виконується у разі гнійного залалення придатків, мішечкуватих запальних пухлин. Оптимальним терміном для оперативного тручання є період ремісії.

Обсяг його залежить від характеру та поширення процесу, віку хворої, анамнезу, потенційної онкобезпеки. В молодому віці операція обмежується видаленням ураженого органу (частіше за все це маткова труба), а після 45 років – обсяг її розширюється (видалення матки, можливо яечника)

34. Методи лікування аномальних маткових кровотеч в різні вікові періоди життя жінки.

Медикаментозна негормональна терапія АМК ефективна у багатьох жінок і включає використання транексамової кіслоти та НПЗП.

Застосування КОК є ефективним лікування як гострої, так і хронічної АМК.

Пероральне застосування гестагенів ефективне для лікування хронічної АМК в режимі безперервного прийому або за умови вживання не менш ніж 20 днів у МЦ.

Внутрішньоматкові системи з прогестином за ефективністю є аналогічними абляції ендометрію при лікуванні жінок з тяжкими менструальними кровотечами.

35. Позаматкова вагітность. Клініка. діагностика.

Перші симптоми позаматкової вагітності зазвичай виникають через 4-8 тижнів від першого дня останньої менструації.

Найбільш розповсюджені симптоми – біль внизу живота, вагінальна кровотеча, яка може бути слабкою або рясною. Можлива ситуація, коли жінка приймає вагінальну кровотечу за менструацію, і не здогадується про позаматкову вагітність.

Позаматкова вагітність може викликати біль в області ключиці, плеча, правого підребер’я, що пов’язано з потраплянням крові в черевну порожнину і подразненням діафрагми.

Для діагностики позаматкової вагітності використовується 2 основних метода – трансвагінальне УЗД ОМТ і аналіз крові на рівень хоріонічного гонадотропіну (ХГЛ). УЗД дозволяє побачити ознаки імплантації ембріона поза порожниною матки.

36. Сучасні методи контрацепції.

регулярне вживання гормональних протизаплідних фармакологічних засобів

внутрішньоматкова контрацепція – введення до порожнини матки спеціальної спіралі або петлі

бар’єрна контрацепція – використання презервативів, діафрагм, тампонів, губок;

·хімічні засоби контрацепції – сперміцидні розчини, пінки, аерозолі, пасти та ін.

·пролонгована, тобто «довготермінова» контрацепція – введення до організму препаратів, які запобігають вагітності на термін від 3 місяців до 5 років.

·термінова контрацепція безпосередньо після статевого акту – застосування спеціальних гормональних фармакологічних засобів;

·метод лактаційної аменореї – грудне вигодовування дитини, як метод запобігання наступній вагітності після пологів;

·перерваний статевий акт;

37. Класифікація раку ендометрія.

Аденокарцинома:

а) високодиференційована;

б) помірно диференційована;

в) низькодиференційована;

г) залозисто-солідний рак

Аденоакантома (аденоакантокарцинома).

Світлоклітинна мезонефральна аденокарцинома.

Залозисто-плоскоклітинний рак (мукоепідермоїдний).

Низькодиференційований рак.

38. Неплідний шлюб: визначення поняття та класифікація.

Неплідний шлюб – це шлюб, в якому впродовж 1 року при регулярному статевому житті без застосування контрацептивних засобів не настає вагітності.

Класифікація:

I — фізіологічне (до настання менархе та менопаузи);

II — патологічне.

Первинне — до 30 %, коли вагітності не було ніколи.

Вторинне — > 60 %, вагітність була, закінчилась пологами, абортом, позаматковою вагітністю, але більше не настає.

Непліддя абсолютне (коли немає гонад, матки) і відносне (запальні процеси та інше).

Непліддя може бути вроджене, набуте, тимчасове і постійне.

39. Методи лікування доброякісних процесів шийки матки.

Консервативні методи лікування;
Радіохвильовий метод лікування;
Кріотерапія;
Електрохірургічні методи

40. Хірургічні методи відновлення жіночої репродуктивної функції.

-традиційні (макрохірургічні) операції, які вже відходять у минуле;
- мікрохірургічні втручання;
- лапароскопія;
- гістероскопія;
- трансцервікальна фалопоскопія;
- трансцервікальна реканалізація та/або балонна дилатація маткових труб;
- симультанні операції;
- операції на яєчниках

41. Лікування запалення жіночих статевих органів у хронічній стадії.

1.Біологічні засоби:

- гоновакцинотерапія (лікування починають з дози 0,2 мл-200 мл мікробних тіл і повторюють через 2 дні зі збільшеням дози під час кожного повторного введення на 0,2 мл ,усього на курс -2 мл гоновакцини

- аутогемотерапія (від 0,5 мл крові ,поступово підвищуючи дозу до 10 мл)

2.Десенсибілізуюча терапія

-антигістамінні препарати (димедрол,супрастин)

3.Протизапальна терапія

-нестероїдні протизапальні засоби (ібупрофен ,індометацин,диклофенак-натрій)

4.Ферментотерапія

-вобензин –по 3 табл тричі на день

-флогензин –по2 табтричі на день

-мусал-по 3-4 табл тричі на день

5.Фізіотерапія

42. Основні принципи лікування гострих запальних захворювань верхніх відділів жіночих статевих органів.

1.Моноантибіотикотерапія :

-Бета-лактамні антибіотики : метицилін-натрій, ампіокс-натрій

-Цефалоспорини : цефалозолін ,цефтріаксон

-Карбопенеми : меронем

2.Комбінація антибіотиків :

- цефалоспорини 1 генерації, нетроімідазоли, аміноглікозиди (цефалолізин + метрогіл + гентаміцин)

- цефалоспорини 2 генерації, нітроімідазоли, аміноглікозиди (цефуроксим + метрогіл + гентаміцин)

3.Профілактика розмноження грибів : ністатин ,пімафуцин ,флюконазол

4.Дезінтоксикаційна терапія :низькомолекулярні плазмо замінники ,препарати ,що покращують реологічні властивості крові

5.для підвищення імунітету застосовують :препарати плазми ,гемаглобулін

43. Методи лікування раку ендометрія.

Гістеректомія

Це хірургічна операція, яка полягає у вирізанні матки разом з двостороннім видаленням придатків. У деяких клінічних ситуаціях може бути необхідним видалення тазових і парааортальних лімфатичних вузлів. У більш складних випадках операція має на меті видалення з черевної порожнини всієї ураженої раком тканини, тобто так зв. максимальну циторедукцію. Операція може виконуватись відкритим методом, з доступом через піхву або лапароскопічним способом.

Гістеректомія з використанням робота да Вінчі

Є методом, що використовується для видалення доброякісних змін і новоутворень статевих органів. Це найсучасніший метод хірургічного видалення матки, яєчників та лімфатичних вузлів при одночасному збереженні вегетативних нервів на ранніх стадіях розвитку раку.

В усьому світі це найчастіша операція, що виконується з використанням робота . Робот да Вінчі дозволяє виконувати гістеректомію при мінімальному доступі з більшою точністю, вправністю і контролем, ніж при класичному доступі.

Радіотерапія

Полягає у спрямованій дії на новоутворення і тканини, які його оточують, пучків випромінювання, які характеризуються нищівною для ракових клітин дією.

Застосування дії випромінювання складається з двох етапів – спрямування випромінювання на пухлину „ззовні” та „зсередини”, шляхом розміщення у порожнині матки радіоактивного елементу, який не пошкоджує здорових тканин навколо пухлини.

Хіміотерапія

Полягає у внутрішньовенному введенні сильнодіючого лікарського засобу, який знищує ракові клітки. Ця терапія пов’язана з побічними ефектами, такими як нудота, ослаблення кісткового мозку (імунітету) або випадіння волосся, які зникають, зазвичай, невдовзі після закінчення лікування.

Гормонотерапія

Пероральний прийом або в/м введення гормонів групи гестагенів, які ефективно пригнічують розвиток раку тіла матки. Метод, як правило, добре переноситься пацієнтками, однак пов’язаний з ризиком виникнення тромбозу вен і часто призводить до збільшення маси тіла.

44.Основні методи обстеження при неплідному шлюбі.

1.Обстеження жінок:

- збір соматичного, гінекологічного та репродуктивного анамнезу, загальний і гінекологічний огляд (при постановці на облік) ;

- RW, ВІЛ (при постановці на облік) ;

- графік базальної температури за 2 місяці (при постановці на облік) ;

- кольпоскопія (при постановці на облік) ;

- аналіз виділень, обстеження на урогенітальну інфекцію, цитологічне обстеження (з 7 по 28 день менстр. цикла) ;

- УЗД органів малого тазу (1 – 14 день менстр. циклу) ;

- гістеросальпінгоскопія ( 7 - 11 день менстр. ц иклу) ;

Гормональне обстеження:

- ФСГ, ЛГ, пролактин, естрадіол, тестостерон (3-7 день менстр. ц иклу) ;

- п рогестерон ( 20 - 22 день менстр. цикла );
+ АМГ(антимюллер і в гормон).

Імунологічні тести (Шуварського-Хунера, Курцрокка-Міллера, Мар-тест(MAR)) - 12 - 16 день менстр. цикл у ;

Гістероскопія, лапароскопія ( 7 - 14 день менстр. цикл у) ;

Додаткові дослідження за показаннями:

- гормональне обстеження (кортізол, ДГЕА-с, інсулін, Т3, Т4, ТТГ, СТГ, антитіла до тіреоглобуліну), та проби– на 7 - 28 день менстр. цикл у ;

- обстеження мамолога, мамографія ( 7 - 10 день менстр. цикл у);

- R – графія турецького сідла, ЯМР ( 7 - 10 день менстр. цикл у) .

2.Обстеження чоловіків (проводиться спільно і одночасно з обстеженням жінки):

- RW, ВІЛ (при постановці на облік) ;

- обстеження на урогенітальну інфекцію (при постановці на облік) ;

- обстеження еякуляту (після 3-4 днів статевого спокою) ;

При наявності патології у спермограмі додатково проводиться:

- бак. посів сперми на стерильність;

- гормональне обстеження (ФСГ, ЛГ, пролактин, тестостерон);

- пробна капацитація;

- УЗД передміхурової залози та мошонки.

Для визначення генеративної функції у чоловіків проводять мікроскопічне обстеження свіжозібраної сперми.

Сперму для дослідження збирають в пробірку після перерваного статевого акту.

Сперму доставляють не пізніше, ніж через 30-40 хвилин після отримання (1 – 1,5 год. після еякуляції) і оглядають під мікроскопом.
Краплю сперми наносять на предметне скло, вивчають в препараті рухливість сперматозоїдів, їх кількість, наявність дегенеративних, малорухомих і нерухомих клітин.

В нормі спермограма :

об’єм - 3 мл (від 2 до 5) ,

кількість сперматозоїдів в 1 мл - 20- 50 млн,

у всьому еякуляті - 60-120 млн.,

рухливих - 75 % (не менше 50 %) ,

мертвих - 25 %,

лейкоцитів 0-1 в полі зору,

аглютинація від’ємна.

45. Клініка, діагностика та лікування вульвовагініту.

Вульвовагініт - запалення вульви (вульвіт) і слизової оболонки піхви (вагініт). Зустрічається переважно у дівчаток, жінок похилого віку і дуже рідко у жінок дітородного віку.

Збудники вульвовагініту - гнійна і кишкова флора, гельмінти (гострики).

Сприятливі фактори:

Ексудативний діатез.

Зміни в організмі, зумовлені хронічною тонзиллогенной інтоксикацією.

Недотримання правил гігієни.

Механічні фактори (введення сторонніх предметів у піхву).

Симптоми вульвовагініту

1. Сверблячка і дискомфортні відчуття в зоні запалення, які часто посилюються під час сечовипускань.

2. Білі з піхви (рясні виділення) гнійного, молочного або творожистого характеру, а при тяжкому перебігу - кров'янисті. При розвитку старечого вульвовагініту клінічна картина проявляється по-іншому - слизовий покрив піхви сухий, схильний до ерозії шийки матки.

3. Виділення з характерним неприємним запахом.

4. Диспареунія (хворобливі відчуття під час статевих стосунків), а також нерізкий ниючого характеру біль в області низу живота.

5. Підвищення температури тіла.

6. Полакіурія (прискорене сечовипускання).

7. Невротичні реакції, на тлі розчухувань, порушення сну, найчастіше у дітей.

Гострий вульвовагініт відрізняється від хронічного яскравістю клінічної картини. Загострення при хронічному перебігу формуються на тлі інтеркурентних (тих, що випадково приєдналися) захворювань, погрішностей в харчуванні і переохолодженні.

Вульвовагініт у дітей може ускладнитися синехією малих статевих губ, що в подальшому порушує акт сечовипускання. Запущений, тривалий перебіг призводить до утворення рубцевих тканин, в майбутньому статеве життя може бути істотно ускладненим.

Також, якщо вульвовагініт отримав висхідний розвиток, то це загрожує розвитком оофоріту, сальпінгіту або ендометриту. Найбільш небезпечним вагініт може виявитися для вагітних, дана інфекція може послужити провокуючим фактором хоріамніоніту, самовільного аборту, ендометриту в післяпологовому періоді і навіть проявом інфекції у новонародженого.

Хронічний вульвовагініт також може бути причиною появи краурозу вульви. При цій патології тканини набувають підвищеної щільності, з'являються ерозії та тріщини. При даній патології підвищується ризик появи ракових захворювань

Діагностика вульвовагініту

Щоб остаточно підтвердити діагноз вульвовагініт важливо провести ряд інструментальних та лабораторних досліджень. Це дозволить виявити причину патології, особливості перебігу та на підставі цього скласти максимально ефективний план лікування .

В першу чергу потрібен прийом гінеколога з оглядом на кріслі і забором мазків на мікрофлору. Якщо є показання, то проводять такі дослідження, як:

1.Кольпоцервікоскопія (для дівчаток проводять вагіноскопіі) - огляд за допомогою кольпоскопа стінок піхви і шийки матки.

При вульвовагініті підтверджується вищеперелічена симптоматика, а при введенні гінекологічного дзеркала хвора може відзначати різку хворобливість через наявність запалення.

2.Бактеріоскопія і бактеріологічне дослідження урогенітальних виділень.

Для того, щоб визначити етіологічний фактор, який викликав розвиток захворювання проводять лабораторну діагностику шляхом бактеріологічного дослідження і мікроскопії мазків.

Матеріали для мазків беруться з сечовипускального каналу, шийного каналу і піхви.

У дівчаток, які не живуть статевим життям тільки з сечовипускального каналу і заднього склепіння, при цьому використовується спеціальний інструмент - ложка Фолькмана.

Також проводять високоточні дослідження: ПЛР-аналіз (полімеразна ланцюгова реакція) і МФА (метод флуоресціюючих антитіл). Також важливими є клінічний аналіз крові, аналіз сечі, а у маленьких дівчаток зішкрібу на ентеробіоз .

Проводять диференціювання діагнозу між різними видами вульвовагінітів (специфічні, неспецифічні), а також з іншими захворюваннями. Для виключення висхідної або низхідної інфекції проводять УЗД ОМТ.

При важкому розвитку патології, незвичайному або рецидивуючому перебігу бажана консультація суміжних спеціалістів: дерматовенеролога, інфекціоніста, імунолога, алерголога, уролога. Потреба в консультації і вибір фахівця визначається особливостями течії .

Як лікувати вульвовагініт

Терапія даного захворювання обов'язкова, оскільки самолікування не допомагає, а на запущених стадіях є великий ризик розвитку ускладнень. Тому незалежно від етіологічного фактору, форми, перебігу або клінічних проявів обов'язково потрібне відвідування гінеколога.

В комплексне лікування входить :

- етіотропна терапія (вплив на причинні фактори та їх усунення),

- місцева терапія (обробка уражених зон антисептичними та дезінфікуючими засобами),

- усунення інтеркурентних захворювань,

- відновлення природної мікрофлори піхви.

1. Етіотропна терапія спрямована на причину виникнення захворювання. З цією метою застосовуються, як місцеві лікарські засоби (креми, вагінальні супозиторії, вони ж свічки, або таблетки), так і антибіотики системної дії.

Антибактеріальна терапія призначається обов'язково виходячи з виділеної патогенної мікрофлори і визначення її чутливості. Так як досить сильно поширені поліетіологічні неспецифічні вульвовагініти, то важливим є використання багатокомпонентних засобів.

2. Після повного курсу терапії проводять заселення і відновлення природної мікрофлори піхви з використанням пробіотиків для перорального прийому і внутрішньопіхвового застосування.

3. Для зниження інтенсивності симптоматики застосовуються сидячі ванночки.

4. Терапія інтеркурентних (супутніх) захворювань передбачає :

- нормалізацію імунної діяльності,

- усунення алергічних факторів,

- нормалізацію рівня глікемії (цукру) при цукровому діабеті,

- санацію ділянок запалення,

- дегельметізацію і усунення інших причин, які можуть перешкодити швидкому одужанню.

5. У разі визначення специфічного вульвовагініту важливо лікування статевого партнера хворої для виключення повторного зараження. На момент проходження курсу терапії слід утриматися від статевої активності.

Важливими також є корекція харчування, відмова від шкідливих звичок, створення культури гігієни.

Найчастіше відсутність етіологічного фактора призводить до повного виліковування без рецидивів в майбутньому.

Для перевірки стану мікрофлори і достовірності вилікування проводять контрольну лабораторну діагностику матеріалів слизової.

46. Профілактика передраку та раку шийки матки.

Профілактика раку шийки матки може бути

• первинна,

• вторинна,

• третинна.

Первинна профілактика проводиться в дитячому та підлітковому віці. це:

• пропаганда здорового способу життя;

• вакцинація проти ВПЛ;

• виховання відповідальності у питанні вибору статевих партнерів.

Вторинна профілактика актуальна для жінок репродуктивного віку.

Вона включає в себ е :

• ведення здорового способу життя не тільки статевий, а й виключення шкідливих звичок;

• скринінгова діагностика з метою виявити передракові зміни;

• своєчасне лікування їх;

• регулярна диспансеризація.

Третинна профілактика важлива для жінок із захворюваннями шийки матки.

• для таких пацієнток набувають особливого значення регулярні огляди;

• здоровий спосіб життя особливо важливий;

• лікарська терапія та інші способи лікування захворювань шийки матки.

Здоровий спосіб життя, гармонійна статеве життя і розумне материнство - краща профілактика онкології з боку шийки матки.

47. Ендометріоз. Діагностика, клініка, терапія, профілактика.

Ендометріоз - це гінекологічне захворювання, пов'язане з менструацією, при якому тканина, подібна до внутрішнього шару матки, опиняється в інших частинах тіла, як-от маткові труби, таз, кишківник, піхва.

Можливі ознаки ендометріозу:

· дискомфорт під час занять сексом;

· збій менструальної функції, що виявляється болісними рясними менструаціями, мажучими виділеннями до і після менструації;

· інтенсивні болі внизу живота і в попереку, які спочатку пов’язані з менструацією, а з розвитком захворювання — постійні;

· безпліддя, не пов’язане з іншими причинами.

Діагностика

Виявити наявні симптоми ендометріозу може тільки лікар-гінеколог. Вислухавши скарги пацієнтки, він проведе повне клінічне та гінекологічне обстеження, щоб виявити причини ендометріозу і виключити інші жіночі хвороби. Також можуть знадобитися додаткові дослідження:

· УЗД органів малого тазу;

· гістеросальпінгографія (рентгенівський знімок матки та маткових труб);

· діагностична лапароскопія — невелика хірургічна операція, яка дозволяє розглянути органи малого тазу зсередини за допомогою спеціального оптичного приладу, введеного в черевну порожнину через невеликий прокол.

Лікування ендометріозу

Сьогодні існує два основні методи лікування ендометріозу:

· гормональний;

· хірургічний.

За допомогою гормональних препаратів лікар моделює у жінки повну відсутність місячних і запалення ендометріозу атрофуються самі по собі.

Курс лікування, як правило тривалий - протягом півроку. Однак ці препарати можуть викликати серйозні побічні ефекти і існує висока ймовірність відновлення процесу після припинення їх прийому.

Більш ефективний метод лікування ендометріозу — хірургічний. Ще 15 років тому до ендометріозу підходили радикально, видаляючи уражені органи і матку. Сьогодні методом лапароскопії вдається видалити тільки вогнища ендометріозу (лазером або електрокоагуляцією), зберігши при цьому внутрішні статеві органи.

Цікаво, що згідно зі статистикою, захворіти ендометріозом найменше ризикують жінки, які палять, а також жінки, які приймають гормональні протизаплідні таблетки. Якщо перший спосіб навряд чи варто використовувати профілактично, то приймання гормональних протизаплідних препаратів рекомендується гінекологами, як в цілях профілактики ендометріозу, так і для його лікування на ранніх стадіях. Тому ендометріоз і вагітність не сумісні.

Особливу увагу на профілактику ендометріозу слід звернути жінкам при:

· скороченні тривалості менструального циклу;

· порушенні обміну речовин, що, впершу чергу, проявляється в значному набиранні ваги, ожирінні;

· використанні внутрішньоматкових засобів контрацепції;

· віці від 30 до 45 років;

· підвищенні рівня вмісту естрогенів (що визначається спеціальними аналізами)

· зовнішніх формах ендометріозу, які видно при огляді жінки на гінекологічному кріслі.

48. Клінічні прояви та методи діагностики раку яєчників.

На ранніх стадіях симптоми раку яєчників подібні до симптомів доброякісних пухлин, — їх практично немає. Найчастіше навіть ті пухлини яєчників, що досягли великого розміру, не приносять ніякого дискомфорту пацієнтці і не викликають порушення менструального циклу.

Такі симптоми раку яєчника, як скарги на відчуття здуття або стороннього тіла в нижній частині живота, тяжкість, утруднене сечовипускання і дефекація, запори, больові відчуття, набряки ніг і тромбози (викликані стисканням пухлиною вен тазу) говорять вже про значний розмір пухлини і високу ймовірність метастазування.

Крім регулярного відвідування гінеколога, виявити початок злоякісного пухлинного процесу в яєчнику допоможуть і непрямі ознаки, особливо вплив пухлини на гормональний фон пацієнтки.

З огляду на «прихованість» таких пухлин і низьку культуру регулярного профілактичного обстеження, майже 80% випадків раку яєчників діагностується на пізніх стадіях.

Діагностика

Навіть після того, як визначено наявність пухлини яєчника, зробити висновок про її злоякісність — непросте завдання. З одного боку, не всі доброякісні пухлини яєчника вимагають негайного видалення, з іншого — кожна п’ята пухлина може виявитися злоякісною.

Тому діагностика раку яєчника вимагає грамотного підходу, при цьому на допомогу фахівцям приходять, залежно від розташування і особливостей пухлини, різні методи інструментальної діагностики (в першу чергу, УЗД), а також морфологічні та цитологічні дослідження і лабораторна діагностика, яка допоможе визначити наявність онкомаркерів у крові і рівень статевих гормонів.

Також, навіть якщо злоякісність пухлини яєчників підтверджено, необхідно провести додаткове розширене дослідження організму — рак яєчника часто буває метастатичним, а отже боротися потрібно і з первинним осередком, розташованим в іншій частині організму. У такому випадку лікар-онколог обов’язково призначить УЗД, КТ, МРТ та інші методи діагностики, які допоможуть виявити, де саме ховається первинна пухлина і, можливо, її метастази.

49. Спеціальні методи обстеження при неплідному шлюбі (гормональні, імунологічні).

1. Обстеження жінок:

- збір соматичного, гінекологічного та репродуктивного анамнезу, загальний і гінекологічний огляд (при постановці на облік);

- RW, ВІЛ (при постановці на облік);

- графік базальної температури за 2 місяці (при постановці на облік);

- кольпоскопія (при постановці на облік);

- аналіз виділень, обстеження на урогенітальну інфекцію, цитологічне обстеження (з 7 по 28 день менстр. цикла);

- УЗД органів малого тазу (1 – 14 день менстр. циклу);

- гістеросальпінгоскопія (7 - 11 день менстр. циклу);

Гормональне обстеження:

- ФСГ, ЛГ, пролактин, естрадіол, тестостерон (3-7 день менстр. циклу) ;

- прогестерон (20 - 22 день менстр. цикла);
. + АМГ(антимюллерів гормон) .

Імунологічні тести (Шуварського-Хунера, Курцрокка-Міллера, Мар-тест (MAR)) - 12 - 16 день менстр. циклу;

Гістероскопія, лапароскопія (7 - 14 день менстр. циклу);

Додаткові дослідження за показаннями:

- гормональне обстеження (кортізол, ДГЕА-с, інсулін, Т3, Т4, ТТГ, СТГ, антитіла до тіреоглобуліну), та проби – на 7 - 28 день менстр. циклу;

- обстеження мамолога, мамографія (7 - 10 день менстр. циклу);

- R – графія турецького сідла, ЯМР (7 - 10 день менстр. циклу).

2. Обстеження чоловіків (проводиться спільно і одночасно з обстеженням жінки):

- RW, ВІЛ (при постановці на облік);

- обстеження на урогенітальну інфекцію (при постановці на облік);

- обстеження еякуляту (після 3-4 днів статевого спокою);

При наявності патології у спермограмі додатково проводиться:

- бак. посів сперми на стерильність;

- гормональне обстеження (ФСГ, ЛГ, пролактин, тестостерон);

- пробна капацитація;

- УЗД передміхурової залози та мошонки.

50. Реабілітація хворих, які перенесли гостре запалення жіночих статевих органів.

1.Другий етап лікувального процесу — реабілітація. Якщо припинити лікування, після ліквідації інфекції запалення перейде в хронічну форму і продовжуватиметься, викликаючи спайковий процес, хронічні тазові болі, дискомфорт при сексі та інші симптоми.

2.По цьому продовжують протизапальну розсмоктуючу терапію з використанням фізіотерапевтичних методів (ультразвук, магніторезонансна терапія, електрофорез лікарських речовин), гінекологічного масажу, антигомотоксична терапія до повного одужання.

51.Методи стимуляції овуляції.

У циклах контрольованої стимуляції яєчників використовується декілька класів препаратів, якими досягаються наступна мета:

· стимуляція росту і розвитку фолікулів

· індукція фінального дозрівання ооцитів і овуляції (тригери овуляції)

· підтримка функції жовтого тіла

Для стимуляції росту і розвитку фолікулів використовуються прямі і непрямі індуктори.

Прямі індуктори – гонадотропіни, що безпосередньо діють на фолікул.

·рекомбінантні гонадотропіни (доза – 100 МО в ампулі і в картріджах по 600 МО і 300 МО)

·людські сечові гонадотропіни (доза – 75 МО ФСГ, 75 МО ЛГ в ампулі)

Непрямі індуктори овуляції – препарати, що підвищують власну продукцію ендогенного ФСГ гіпофізом.

·селективні модулятори естрогенових рецепторів - СМЕР (кломіфена цитрат, тамоксіфен)

·інгібітори ароматази (летрозол, анестрозол)

52. Клімактеричний синдром.

Клімактеричний синдром (він же клімакс) - це період в житті жінки, під час якого знижується робота яєчників, і зменшується кількість вироблюваних ними гормонів.

Головним результатом цих фізіологічних процесів є припинення жіночої репродуктивної функції.

Період клімаксу у більшості жінок настає після 48-52 років. Його симптоми включають, як приливи жару або пітливість, так і ризики розвитку серйозних захворювань. Саме тому менопаузу потрібно тримати під контролем, регулярно відвідувати лікаря, виконувати призначені діагностичні процедури.

Менопауза у жінок настає не відразу.

Клімактеричний період включає 3 основні етапи:

попередній або пременопауза. Менструація не припиняється, але функція яєчників знижується. Триває етап до 2 років;

менопауза. Обумовлений припиненням менструації. Початком періоду вважається відсутність менструації протягом 12 місяців. Зазвичай настає в 50-52 роки;

постменопауза. Цей етап характеризується подальшим зниженням жіночих статевих гормонів до повного припинення функціонування яєчників.

Також розрізняють клімакс по вираженості проявів:

перший або легкий ступінь. Характеризується нечастими (до 10 разів на день) приливами, які є основним проявом клімактеричного синдрому;

другий ступінь. Симптоматика більш виражена, причому припливи не єдиний прояв цього стану;

важкий або третій ступінь. Ознаки клімаксу сильно виражені, не обмежуються приливами, кількість і частота яких досить велика (більше 20 разів на добу). Знижується працездатність, загальний стан здоров'я суттєво погіршується.

Попередній етап (до настання менопаузи) нерідко протікає без явних ознак. Але трапляється і навпаки, коли жінку турбує не один, а відразу кілька симптомів. До того ж в різні періоди часу прояви можуть серйозно відрізнятися.

До ранніх ознак клімактеричного синдрому відносять:

- приливи жару, мурахи по шкірі, пітливість;

- прискорений пульс;

- головні болі;

- скачки тиску;

- різкі зміни настрою;

- проблеми зі сном;

- погіршення пам'яті;

- зниження сексуального потягу.

При настанні менопаузи у жінок припиняється менструація. До інших ознаках в цей період розвитку синдрому відносять наступне:

- сухість шкіри, а також слизових оболонок статевих і сечовивідних шляхів;

- больові відчуття при заняттях сексом;

- нетримання сечі;

- м'язові і суглобові болі;

- втрата волосся.

Надалі після менопаузи можливі різні ускладнення клімаксу:

- гіпертонія;

- атеросклероз;

- остеопороз.

Також підвищується ризик розвитку цукрового діабету, знижується слух, зір і розумові здібності.

Щоб не допустити цих захворювань і проблем, в період клімаксу жінкам рекомендується регулярно відвідувати лікаря, контролювати стан здоров'я і дотримуватися призначеного лікування.

Діагностичні обстеження клімактеричного синдрому проводять лікарі-гінекологи. Вони здійснюють огляд та опитування пацієнтки, встановлюють взаємозв'язок між менопаузою і різними проявами клімаксу. Важливим завданням діагностики також є виявлення супутніх хвороб, таких як гіпертонія, цукровий діабет і т.д.

У клімактеричний період жінкам можуть бути призначені різні дослідження, в тому числі:

- лабораторні аналізи на гормони, ліпідний спектр, згортання;

- цитологічні та мікроскопічні: їх мета виключити наявність атипових клітин в шийці матки.

Щоб виключити розвиток ускладнень клімаксу, використовують такі види досліджень, як УЗД ОМТ, мамографія, рентгенографія кісткових тканин, ЕКГ.

Менопауза є фізіологічним процесом, який настає з віком у будь-якої жінки. Тому терапевтичний вплив, як правило, направлено на мінімізацію негативних проявів, тобто полегшення перебігу клімаксу. Так при легкому ступені синдрому спеціальне лікування може взагалі не знадобитися. При наявності незначних скарг на загальний стан здоров'я призначають:

- замісну гормональну терапію;

- вітаміни, насамперед A, C і групи B;

- фізіотерапію, в тому числі масаж, ЛФК і т.д.

Також при менопаузі рекомендується дотримуватися збалансованого харчування.

При великій кількості неприємних проявів (середня тяжкість клімаксу) можуть бути показані антидепресанти і медикаменти, які дозволяють нормалізувати АТ.

53.Пельвіоперитонит, його клініка, діагностика та лікування.

Пельвіоперитоніт – це місцевий обмежений перитоніт, який виникає унаслідок інфікування очеревини малого таза при серозному або гнійному сальпінгітах та гнійних тубоваріальних утвореннях, піоварі та піосальпінгсі.

Так само, як всі перитоніти, небезпечний стан для життя пацієнта, що вимагає негайної професійної допомоги.

По характеру пельвіоперитоніт може бути:

·серозним

·фібринозним

·гнійним

Симптоматика захворювання

Захворювання характеризується різким посиленням болю внизу живота, з’являється нудота, інколи блювота.

Стан хворої погіршується: шкіра стає вологою, набуває сірого відтінку, температура тіла підвищується до 38°С і більше. Пульс прискорюється і випереджає температуру, близько 120 ударів/хвилину. Язик спочатку вологий, але з часом стає сухим, з’являється білий наліт.

Живіт рухомий під час вдихів і видихів, різко болісний під час пальпації, декілька здутий та напружений у нижніх відділах. У місцях, де визначаються позитивні симптоми подразнення очеревини, прослуховується в’яла перистальтика.

Як лікувати пельвіоперитоніт?

Як правило пельвіоперитоніт лікується консервативно.

Для підтвердження діагнозу проводять пункцію черевної порожнини через заднє склепіння піхви або лапароскопію.

Залежно від характеристики отриманого пунктату обирають тактику лікування. Призначається лікарняний режим, а також повноцінна дієта. Лікар призначає фармакологічне лікування після отриманих результатів аналізу.

При проведенні лікування продовжують постійний нагляд за хворою, враховуючи зміни лабораторних показників. У випадках, коли навіть при адекватному лікуванні, перебіг захворювання не набуває тенденції до покращення впродовж 4-6 годин, або ж спочатку стан жінки надто тяжкий – показане хірургічне втручання.

Хірургічне лікування показано при розвитку пельвіоперитоніту на фоні піосальпінкса, піовара або тубооваріального абсцесу і краще його проводити у “холодні сезони”.

54. Методи лікування гострого сальпінгоофориту.

Схеми стаціонарного лікування:

І. Цефалоспорини ІІ покоління (цефокситин по 1,0 – 2,0 г три-чотири рази на добу в/в або в/м) + Тетрацикліни (доксіциклін по 100 мг в/в два рази на добу або перорально по 100 мг два рази на добу), потім доксіциклін по 100 мг перорально двічі на добу плюс метронідазол по 400 мг перорально двічі на добу. Тривалість лікування – повних 14 діб [А].

ІІ. Цефалоспорини ІІІ покоління (цефотаксим по 1,0 г в/в три - 4 рази на добу; цефтріаксон 1,0 – 2,0 г в/в один раз на добу) + Тетрацикліни (доксіциклін по 100 мг в/в два рази на добу або перорально по 100 мг два рази на добу), потім доксіциклін по 100 мг перорально двічі на добу плюс метронідазол по 400 мг перорально двічі на добу. Тривалість лікування – повних 14 діб [А].

ІІІ. Кліндаміцін (900 мг в/в 3 рази на добу) і гентаміцин (1,0 мг/кг три рази на добу в/в або в/м) не менше 4 – 5 діб, потім або кліндаміцин по 450 мг 4 рази на добу перорально до завершення 14-денного курсу; або доксіциклін по 100 мг перорально двічі на добу плюс метронідазол по 400 мг перорально двічі на добу. Тривалість лікування – повних 14 діб [А].

IV. Цефалоспорини ІІІ покоління (цефотаксим по 1,0 – 2,0 г в/в 2 – 3 рази на добу) плюс гентаміцин (2,0 мг/кг в/в або в/м один раз на добу), потім доксіциклін по 100 мг перорально двічі на добу плюс метронідазол по 400 мг перорально двічі на добу. Тривалість лікування – повних 14 діб [А].

Альтернативні схеми лікування [А, В]:

І. Офлоксацин по 400 мг в/в два рази на добу плюс метранідазол 500 мг в/в 3 рази на добу (з переходом на пероральне застосування через 48 годин після клінічного покращення). Тривалість лікування - 14 діб.

ІІ. Ципрофлоксацин по 200 мг в/в два рази на день плюс доксиціклін по 100 мг в/в (або перорально) двічі на день плюс метронідазол по 500 мг в/в три рази на день (з переходом на пероральне застосування через 48 годин після клінічного покращення). Тривалість лікування - 14 діб.

Принципи лікування гострого сальпінгоофориту.

Антибактеріальна терапія доповнюється десенсибілізуючою, інфузійною, антиоксидантною, симптоматичною, протикандидозною терапією.