Токсична дія пестицидів

Отруєння добривами та засобами підживлення рослин, стимуляторами росту тварин, харчовими добавками, застосованими в надмірній кількості, токсичними речовинами, що мігрують в харчові продукти з технологічного обладнання, посуду, тари, упаковки тощо

2. Отруєння отруйними речовинами тваринного походження:

Токсична дія отруйних речовин внаслідок вживання продуктів моря: сигові риби, молюски, водорості (сакситоксин, галюциногени, іхтіотоксини, сігуатерін, альготоксини, тощо).

Виключено: алергічну реакцію на їжу, бактеріальне харчове отруєння, токсичну дію таких забруднювачів, як мікотоксини, ціаніди, ртуть тощо.

Отруєння іншими отруйними речовинами, що містяться у спожитих залозах внутрішньої секреції тварин, печінці, молоці, ікрі риб в період нересту, у меді бджолиному при зборі нектару квітів родини вересових тощо

3. Отруєння отруйними речовинами рослинного походження:

Токсична дія отруйних речовин, що містяться у спожитих грибах

Токсична дія отруйних речовин, що містяться у спожитих ягодах

Токсична дія отруйних речовин, що містяться в інших отруйних рослинах: дурмані, блекоті, болиголові, матригані, віху, бузині, насіннях бур’янів злакових культур тощо

Отруєння іншими отруйними речовинами, що містяться в спожитих харчових продуктах: ціаногенні глікозиди кісточкових плодів, фітотоксини сирої квасолі, букових горіхів, зеленої картоплі тощо

Міксти.

140. Харчові токсикоінфекції: визначення, етіологія, профілактика.

Харчові токсикоінфекції ( toxicoinfectiones alimentariae ) -група гострих кишкових інфекцій, що виникають внаслідок вживання в їжу продуктів, які містять умовно-патогенні мікроби та їх ентеротоксини. Характеризуються короткотривалими проявами загальної інтоксикації та гострого гастриту чи гастроентериту.

Етіологія. Харчові токсикоінфекції спричинюються бактеріями, які виробляють ентеротоксини. Найчастіше захворювання зумовлені клебсієлами, протеями, цитробактерами, кишковими паличками, стрептококами, стафілококами, галофільними вібріонами, клостридіями.

Більшість із них досить стійкі в довкіллі, здатні розмножуватись у харчових продуктах.)

Профілактичні заходи. Профілактика передбачає дотримання санітарно-гігієнічних правил на підприємствах харчової промисловості і громадського харчування, зберігання продуктів, що швидко псуються. До роботи з продуктами харчування не допускають осіб, які мають гноячкові захворювання шкіри, ангіну, пронос. Потрібно забезпечити санітарний контроль за забоєм тварин, перевезенням і збереженням м'ясних продуктів. Важливо не допустити забруднення харчових продуктів виділеннями домашніх тварин, гризунів, птахів, мухами. Необхідно пропагувати знання з харчової санітарії серед населення і навчити санітарно-гігієнічному мінімуму працівників продовольчих магазинів, підприємств громадського харчування і з переробки харчових продуктів.

141. Бактеріальні токсикози: визначення, етіологія, профілактика.

Ботулізм (від лат. botulus , «ковбаса») — рідкісна, але серйозна паралітична хвороба, викликана нервовим токсином, ботулотоксином, що виробляється бактерією Clostridium botulinum . Ботулотоксин — один з найсильніших відомих токсинів, що блокує нервову функцію і призводить до дихального і скелетно-м'язового паралічу.

Етіологія: Резервуаром збудника ботулізму є переважно теплокровні травоїдні тварини. У зовнішнє середовище мікроби потрапляють з випорожненнями. Інфікування людини відбувається при споживанні забруднених спорами продуктів, частіше домашнього консервування (м'ясо, гриби, овочі, риба). Захворювання спричиняють не самі мікроби, а екзотоксини, що їх вони утворюють при розмноженні в анаеробних умовах.

Профілактика: Суворий контроль при стерилізації і зберіганні продуктів на харчових підприємствах, консервних заводах, у продуктових магазинах, особливо при домашній консервації. Необхідно пам'ятати, що консерви з банок із роздутими кришками (бомбажем) не можна вживати в їжу. Приготовлені в домашніх умовах м'ясні, рибні, грибні і овочеві заготовки і продукти повинні бути виготовлені з дотриманням всіх правил стерилізації. Безумовно не можна споживати ковбасу та шинку з ознаками недоброякісності (запах прогірклого масла), компоти з абрикос, що мають на поверхні темні плями, гриби, що не були достатньо добре очищені від забруднення землею.

При групових захворюваннях ботулізмом усім особам, що вживали підозрілий продукт, з профілактичною метою вводять в/м 2500-5000 МО сироватки кожного типу. За ними встановлюється медичне спостереження до 2-х тижнів.

Стафілококи рід кулястих бактерій; клітки стафілококу спор не утворять, грампозитивні, нерухомі. Особливим видом бактеріальних харчових отруєнь є токсикози - захворювання, обумовлені на противагу токсикоінфекціям проникненням в організм не живих мікробів, а тільки їхніх токсинів. До цих отруєнь відносяться стафілококові інтоксикації, викликувані деякими штамами білого і золотавого стафілококів, основними джерелами яких можуть служити молочна худоба і людина. У першому випадку причиною, як правило, є вживання в їжу молока корів, хворих маститами, у другому інфікування обумовлюється різними гнійними поразками шкіри й ангінами. У цьому відношенні необхідно завжди пам'ятати, що маленький гнійничок на руці в кухаря може стати причиною великого спалаху харчових отруєнь.

Профілактика стафілококової інфекці. В попередженні розвитку стафілококової інфекції велику роль грають усунення вітамінної недостатності, попередження травматизму, пітливості, дотримання санітарно-гігієнічних вимог у родильних будинках, хірургічних відділеннях, дитячих закладах, на виробництві, особливо на консервних заводах, зміст у чистоті тіла, часте миття рук теплою водою з милом.

142. Мікотоксикози, їх етіологія, профілактика.

Мікотоксикози-являють собою захворювання, обумовлені продуктами життєдіяльності мікроскопічних грибів. Класичним прикладом даної групи отруєнь служить ерготизм, викликуваний споживанням деяких продуктів рослинного походження, заражених мікотоксином ріжка. Найчастіше цей мікроскопічний гриб уражає жито, рідше - пшеницю і ячмінь, причому отрутним його початком є група алкалоїдів (ерготамин, ергометрин, ергобазин і ін.), стійких до нагрівання і зберігає свою токсичність при випічці хліба.

Основою профілактики мікотоксикозів сільськогосподарських тварин має бути комплекс заходів, спрямованих на запобігання ураженню кормів мікроскопічними грибами на всіх етапах їхньої заготівлі,транспортування, зберігання та використання. Найважливішим елементом у системі профілактичних заходів мікотоксикозів тварин є організація постійного контролю за вмістом метаболітів плісеневих грибів у кормах, а в разі виявлення в них грибного ураження — своєчасного та ефективного знешкодження мікотоксинів. Зерно після збирання врожаю слід негайно висушити до вмісту вологи 13–15% для припинення життєдіяльності грибів, а потім охолодити вентилюванням до температури зберігання. Основним профілактичним заходом щодо попередження ерготизма служить очищення посівного зерна від ріжка, причому її зміст у борошні не повинне перевищувати 0,05%.

143. Харчові отруєння немікробної природи. Види, профілактика.

1. Отруєння домішками хімічних речовин:

Токсична дія металів. Токсична дія інших неорганічних речовин, в т.ч. арсену. Отруєння добривами та засобами підживлення рослин, стимуляторами росту тварин, харчовими добавками, застосованими в надмірній кількості, токсичними речовинами, що мігрують у харчові продукти з технологічного обладнання, посуду, тари, упаковки тощо

2. Отруєння отруйними речовинами тваринного походження:

Токсична дія отруйних речовин внаслідок вживання продуктів моря: сигові риби, молюски, водорості (сакситоксин, галюциногени,іхтіотоксини, сигуатерин, альготоксини тощо). Виключено: алергічну реакцію на їжу, бактеріальне харчове отруєння, токсичну дію таких забруднювачів, як мікотоксини, ціаніди, ртуть тощо.

Отруєння іншими отруйними речовинами, що містяться у спожитих залозах внутрішньої секреції тварин, печінці, молоці, ікрі риб у період нересту, у меді бджолиному при зборі нектару квітів родини вересових тощо

3. Отруєння отруйними речовинами рослинного походження:

Токсична дія отруйних речовин, що містяться у спожитих грибах Токсична дія отруйних речовин, що містяться у спожитих ягодах. Токсична дія отруйних речовин, що містяться в інших отруйних рослинах: дурмані, блекоті, болиголові, матригані, віху, бузині, насінні бур'янів злакових культур тощо Отруєння іншими отруйними речовинами, що містяться в спожитих харчових продуктах: ціаногенні глікозиди кісточкових плодів, фітотоксини сирої квасолі, букових горіхів, зеленої картоплі тощо

144. Методика розслідування причин харчових отруєнь, участь і обов’язки медиків-гігієністів та медиків клініцистів.

Порядок розслідування харчових отруєнь включає

1. Організацію і проведення невідкладної медичної допомоги захворілим, організацію (при необхідності) госпіталізації.

2. Оформлення необхідних документів (екстреного повідомлення в санепідстанцію, направлення в стаціонар, направлення в лабораторію (разом з матеріалами потерпілих) тощо).

3. Створення груп розслідування: санітарний лікар з СЕС, лікар установи, де сталося отруєння, чи лікар лікувального закладу, куди звернулись постраждалі, представник адміністрації, повар харчоблоку.

4. Складання плану розслідування.

5. Опитування постраждалих (захворілих), осіб які споживали ту ж їжу, але не захворіли, персоналу харчоблоку.

6. Санітарне обстеження харчоблоку і його персоналу, вивчення результатів лабораторних аналізів, оформлення документів.

7. Складання висновку про результати розслідування.

8. Проведення оздоровчих і профілактичних заходів.

145. Документи, які оформлюються при розслідування харчового отруєння. Профілактичні заходи щодо виникнення та запобігання харчових отруєнь.

1. Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння.

2. Направлення в лабораторію СЕС, клініки

3. Акт про результати розслідування харчового отруєння

4. Схема розслідування групових харчових отруєнь за клінічними симптомами

5. Лист опитування постраждалих для вияснення споживаного блюда (продукту), що спричинився до отруєння

Заходи профілактики харчових отруєнь

1. Організація і дотримання санітарних правил заготівлі харчових продуктів від їх виробників, переробки на харчових підприємствах, інших продовольчих об’єктах.

2. Дотримання санітарних правил вантаження, транспортування харчових продуктів, зберігання на складах, в торговій мережі, боротьба з гризунами, шкідливими комахами, безперебійне використання холодильних установок.

3. Дотримання санітарних правил кулінарної обробки харчових продуктів, термінів зберігання і реалізації готової їжі.

4. Утримання у належному санітарному стані продовольчої техніки, кухонь, посуду, інвентарю тощо.

5. Систематичний санітарний нагляд за продовольчими об’єктами, а ветеринарної служби – за тваринництвом та отриманням м’ясопродуктів.

6. Медичні огляди і обстеження на бацило-, гельмінтоносійство персоналу продовольчих об’єктів (промислових, складських, харчоблоків, торгової мережі та ін.), нагляд за дотриманням ними правил особистої гігієни та ін.

146. Принципи харчування людей різних вікових груп, професій, спортсменів.

Особливості харчування дітей та підлітків

У зв'язку з ростом і розвитком організму діти різних вікових груп потребують відносно більших кількостей пластичних харчових речовин, у першу чергу білків, мінеральних солей, більше жирів, вуглеводів - носіїв енергії, а також каталітичних речовин - вітамінів, мікро­елементів, тому що обмін речовин у зростаючому організмі значно інтенсивніший. Якщо у дорослої людини потреба в білках складає 1,5 г на 1 кг маси тіла, то у дітей до 1 року - більше 4 г/кг, 1-3 роки - 3,8-4 г/кг, 4-6 років - 3,5 г/кг, 7-10 років - 3,0 г/кг і т.д. При цьому 60-75 % білків повинні бути тваринного походження з обов'язковим вмістом у раціоні молока і молочних продуктів.

Особливості харчування осіб старших вікових груп

Фізіологічними особливостями обміну речовин цієї категорії населення є поступове зни­ження інтенсивності метаболізму, зниження фізичної активності і енерговитрат, нашарування тих чи інших захворювань похилого віку чи їх комплексу, а тому потреба в харчових речовинах та енергії поступово знижується. Вміст у добовому раціоні мінеральних солей та більшості вітамінів не знижується, що пов'язано з необхідністю кальцинації скелету (з віком ламкість кісток зростає) та підтримкою на необхідному рівні кількості каталітичних речовин (ферментів, гормонів), бо їх синтез у цьому віці також знижується.

Особливості харчування осіб розумової та фізичної праці з різними рівнями емоційного та фізичного навантаження

Особи розумової та операторської праці, як правило, працюють в умовах гіподинамії, недостатнього фізичного навантаження, що несприятливо діє на стан їх здоров'я та опірність організму до різних захворювань. Тому з метою профілактики таких захворювань рекоменду­ються постійні заняття фізичною культурою, для чого потрібний додатковий час і суб'єктивний вольовий стимул на що не всі люди цієї категорії здатні.

Енергетична цінність та вміст білків, жирів, вуглеводів у цієї групи дорослого працездат­ного населення істотно нижчі, ніж у людей фізичної праці. Проте вміст у раціоні мінеральних речовин і вітамінів такий же, як і у останніх. Це обумовлено тим, що функція розумової праці потребує достатньо ферментів і гормонів, синтез яких пов'язаний з забезпеченням організму повноцінними білками, мінеральними солями, мікроелементами, вітамінами.

Особам фізичної праці і спортсменам, які витрачають значно більше мускульної енергії, нормами харчування пропорційно важкості та інтенсивності праці (чи тренувань) передбачено збільшення кількості білків, жирів, вуглеводів, а значить - і калорійності в раціоні відповідно до груп фізичної інтенсивності навантажень.

147. Гігієнічні вимоги до планування та благоустрою лікувально-профілактичних закладів.

Велике значення для ефективного лікування хворих і роботи медичного персоналу має чистота повітря у палатах, операційних, перев’язних, маніпуляційних та інших приміщеннях. Допустима концентрація СО2 в лікарняних приміщеннях, як показника (індикатора) забруднення повітря продуктами життєдіяльності організму хворих та персоналу, які виділяються шкірою та при диханні людей, а також пилом, мікроорганізмами, повинна бути в межах 0,07 – 0,1%. Істотне значення для лікарняних палат має сонячна інсоляція та її ультрафіолетова компонента, що забезпечується орієнтацією вікон більше 50% кількості палат на південний схід та південь. Північна, північно-східна, північно-західна орієнтація палат допускається в географічних широтах України менше 50 %.

Природне освітлення палат повинне забезпечувати коефіцієнт природного освітлення (КПО) не менше 1 %, світловий коефіцієнт (СК) 1:5 – 1:6, в процедурних, маніпуляційних, перев’язочних, операційних, відповідно, КПО 1,5 – 2 %, СК 1:3 – 1:5.

Штучне освітлення лампами розжарювання повинно бути не менше 30 лк в палатах, 100 – 150 лк в процедурних, маніпуляційних, перев’язочних, 200 – 1000 лк в операційних. Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27 градусів, кут отвору – не менше 5 градусів, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.

Палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м2 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м2 для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м3, об’ємом вентиляції 40-50 м3/годину. Крім палат в палатній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м2, засклена веранда (30 м2), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м2), процедурна (12-15м2), пост медичної сестри (4 м2), а в секціях відділень хірургічного профілю - перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м2), кімната для чистої та брудної білизни (по 4 м2), санітарний вузол з ванною (10 м2), туалетом для хворих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м2), коридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

148. Гігієнічні вимоги до розміщення, планування приймальних відділень.

Приймальне відділення для соматичних хворих (у головному корпусі) та помешкання виписки хворих повинно бути єдиним і включати: оглядове приміщення, санітарний пропускник, палати тимчасового утримання поступаючих хворих, реанімаційний бокс, у ряді випадків - рентгенкабінет.

Призначені для прийому хворих, огляду, направлення у відділ для уточнення діагнозу. Розміщення в найбільшому лікарняному корпусі біля ліфта, добрий зв'язок з реанімацією, рентгенологічним, хірургічним відділенням. Інфекційні хворі, породіллі приймаються у своїх відділах, де є приймальні. Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій є палати для хворих із невиясненим діагнозом, кількість ліжок - 10% від кількості хворих, що поступають протягом доби. Будова дитячого приймального відділення: приймально-оглядові бокси, бокси для дітей із невиясненим діагнозом, санпропускник для персоналу.

149. Гігієнічні вимоги до планування та режиму експлуатації відділень терапевтичного профілю.

4 ліжка- 60%, 2 ліжка-20%, 1 ліжко – 20%. S=7м2 на 1 хв. В інфекційних – 7,5м2, ПІТ-13м2. Висота- 3,0 - 3,5 м2. Мінім. розмір палати без шлюза -9м2, зі шлюзом- 12м2, зі шлюзом і вбиральнею - 14м2. СК- 1:5 – 1:6, КПО – не↓ 1. Мін. вентил. на хворого – 40 -50м3. Орієнт. На пд., пд. зах. взимку температура = 19 – 220 С , відносна вологість – 40 –60%, шв. руху повітря- 0,1 м/с. Відстань між ліжками – не↓ 0,8 –1 м . ліжка повинні бути не ближче, як 0,9 –1 м від зовнішньої стіни. Меблі – ліжко, тумбочка, стіл, стільці, шафа, вішалка. Меблі світлі, гладкі, без зайвих виступів, легко чистяться. В палаті не↑ 4 ліжок, чим ↓ ліжок, тим ↓ пошир. внутрішньолікарн. інф-я. Важкохворих ізолюють, ті, що виздоровлюють – в 4 –2 – місні палати. Мін. розмір палати на 1 ліж. – 9 м2, зі шлюзом і вбиральнею – 14 м2, площа на 1 хв. – 7 м2, в інф. – 7,5 м2, ПІТ - 13м2.

150. Гігієнічні вимоги до планування та розміщення операційних блоків.

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиковому виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні бути передбачені: операційна – 30 м2 (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м2), передопераційна - 10-20 м2, стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м2, інструментальна, кабінет хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев’язна, кабінет пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного обладнання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу, кімната операційної сестри та ін., залежно від профілю хірургічного відділення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та гнійна перев’язні.

Розміщений в тупіковому виступі, торці будівлі чи на окремому поверсі. Забезпечується добрий звязок з хірургічним відділенням, приймальним, рентгенкабінетом. Має 2 непрохідних відділи – гнійний і асептичний. Склад : операційна, передопераційна, стерилізаційна, наркозна. В опер – 1 опер. стіл на 30 ліжок хірургічного пофілю. Висота не ↓ 3,5 м, ширина – не ↓ 5м, коридори - не ↓ 2,8 м. Стерилізаційна – між 2-ма опер. Кількість ліжок в передопераційних палатах - 2 ліжка на 1 операційну,S передопераційних палат = 13 м2 на одне ліжко. При післяопераційних палатах – пост чергової сестри (S = 6 м2), приміщення для миття і стерилізації суден ( S = 8 м2), для збереження предметів прибирання (S = 4 м2) і брудної білизни (S =4 м2)

151. Гігієнічні особливості планування та режиму експлуатації інфекційних відділень.

Для прийому хворих – приймальні бокси S =16 м2, у відділенні – 30 –60 ліжок – 2 бокса, 60 –100 ліжок – 3 бокса, ↑ 100 ліжок – 3% від кількості ліжок. Санпропускник. S виписної = 8м2. Ізоляція хворих у профільованих відділах чи боксах. S бокса = 22м2. Будова: палата, санвузол, шлюз (звязує бокс з коридором, через нього входить лікарський персонал), вхідний тамбур (має окремий вхід з вулиці, через який потрапляє хворий), спец. шафа для передачі їжі хворому. напівбокс складається з тих самих приміщень, що й бокс, але без зовнішнього входу.

152. Гігієнічні вимоги до планування та режиму експлуатації палатних секцій.

Основна структура лікарні – палатна секція на 30 ліжок. Склад: 1) приміщення для перебування хворих (15 м2), 2) лікувальні допоміжні (35 м2) , 3) господ арчі (32м2) 4)сан. вузол (2,7м2) 5) палатний коридор. Висота палатної секції не ↓ 3,3 м, в опер аційних блоках – 3,5 м. Між палатними секціями – кабінет зав. відділом, старшої м едсестри, сестри – господарки, приміщ ення для переносної апаратури, місце для каталок. Палати групують компактно, пости чергової сестри, санвузли – з краю. Ширина коридору – не ↓ 2,4 м. Коридор може бути із односторонньою забудовою палатами (боковий), і 2-х сторонній (центральний ).

153. Професійні шкідливості, гігієна і охорона праці медичного персоналу хірургічного профілю.

Значне тривале навантаження на нервово-емоційну та інтелектуальну сферу лікаря-хірурга сприяє формуванню у нього гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, невротичних розладів. Вегето-судинна дистонія, -неврастенія виявляються в 30% анестезиологів. Хвороби, які розвиваються від вимушеного положення тіла, напруження окремих м'язових груп: радікуліт, остеохондроз, дискенезії, епікондиліти - у ортопедів-травматологів. Серед професійних хвороб хімічної етіології-медикаментозна алергія займає 15%, кропивниця-15%, дерматити-8%. Серед професійних захворювань хірургів реєструються гепатити А,В, туберкульоз. Серед факторів, які сприяють виникненню професійних хвороб у лікарів-хірургів підвищена чутливість організму, відсутність або неефективність індивідуальних засобів захисту, недотримання правил техніки безпеки, санітарних правил, недосконалість та зношеність медичної техніки, інструментарію, обладнання. Одночасний вплив мікроклімату та психоемоційного напруження супроводжується посиленням потовиділення при виконанні оперативних втручань. Недоліки операційної одягу, зокрема, поглиблюються част им його пранням, автоклавуванням, прасуванням, що значною мірою знижує повітропроникність і гігроскопічність тканини . Забруднення повітря операційних блоків, вміст парів етилового спирту, йоду, анестетиків в повітрі операційних. Наслідком цього можуть бути скарги на головний біль, нудоту, сухість у роті, тахікардію, запаморочення, швидку стомлюваність і деякі скарги невротичного характеру. У момент рентгенологічних досліджень при виконанні діагностичних і оперативних втручань лікар може піддаватися впливу розсіяного рентгенівського випромінювання або навіть знаходитися в зоні прямої дії променів. В плив неіонізуючого випромінювання – це використання лазерних скальпелів досить високих потужностей. Лазерне випромінювання виступає як своєрідний фактор ризику, що впливає на розвиток і перебіг вегетативно-судинної патології. Медперсонал повинен дотримуватися правил особистої гігієни, асептики, проходити медогляд 1раз в півроку.

154. Професійні шкідливості, гігієна і охорона праці медичного персоналу терапевтичого профілю.

Професійні шкідливості - чинники виробничих і трудових процесів, які можуть спричиняти шкідливу дію на здоров'я і можливість розвитку професійних захворювань. Мають місце такі шкідливості:

· Механічні

· Фізичні

· Хімічні

· Біологічні

· Нервово-емоційні

Працівників терапевтичного профілю найбільш часто мають справу з нервово-емоційними шкідливостями: інтелектуальна та емоційна напруга; велика кількість пацієнтів; зосередження уваги, пам'яті; необхідність зберігати високу працездатність, складність обстеження хворих на дому в умовах недостатнього рівня санітарної культури сімей. Також високий рівень біологічних шкідливостей: абсолютна більшість хворих з будь-якими початковими проявами погіршання стану здоров'я звертаються спочатку до лікаря-терапевта, серед таких пацієнтів можуть бути хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, в тому числі і особливо небезпечні

155. Внутрішньолікарняна інфекція. Визначення, основні шляхи передачі, профілактика ВЛІ.

v Це будь-яка клінічно виражена хвороба інфекційної природи, яка уражає пацієнта внаслідок перебування в стаціонарі або відвідування лікувальної установи, а також інфекції, які виникають у персоналу закладу охорони здоров'я в результаті їх професійної діяльності.

v Внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ) характеризується тяжким клінічним перебігом та високою летальністю.

v Контингентом підвищеного ризику щодо виникнення ВЛІ є новонароджені та породіллі, особливо у відділеннях інтенсивної терапії.

Основними причинами виникнення ВЛІ є знижений імунітет хворих , порушення правил асептики та антисептики, інфікування госпітальною мікрофлорою, якій характерна стійкість до антибактеріальних препаратів, неправильний план забудови, недотримання сан ітарно -гіг ієнічних норм, погане прибирання, погана вентиляція.

Профілактика протилежна причинам виникнення.

Шляхи передачі ВЛІ:

· контактний (головні фактори передачі — руки медичного персоналу, медична апаратура, засоби догляду за новонародженими тощо),

· фекально-оральний (молочні суміші, контаміновані розчини для пиття, зонди),

· повітряно-крапельний

· трансфузійний

·

156. Сучасні системи забудови лікарень, їх порівняльна характеристика.

Виділяють чотири основні системи лікарняного будівництва:

v централізована

v децентралізована

v змішана

v централізовано-блочна

Кожна з систем має і свої переваги і свої недоліки.

I. Централізована система забудови – більшість відділень знаходиться в одному корпусі (окрім інфекційного та психіатричного відділень).

ü Переваги: зручності у підведенні необхідних комунікацій, наявність однієї системи електро-, тепло- і газомереж, водопроводу, каналізації тощо, раціональне використання діагностичної апаратури, можливість взаємної консультації лікарів різного профілю, рентабельність.

ü Недоліки: значне скупчення хворих у одній будівлі, відділення не ізольовані один від одного = > збільшення ймовірності розповсюдження внутрішньо-лікарняних інфекцій, ­ рівень шуму, близькість з палатами тяжкохворих = > негативний вплив на психоемоційний стан пацієнтів.

II. Децентралізована система забудови: кожне з відділень розміщується у самостійній споруді.

ü Переваги: можливість хворим легко виходити на територію лікарні для здійснення прогулянки на свіжому повітрі, ¯ імовірності розповсюдження внутрішньолікарняних інфекцій, ¯ рівень шуму.

ü Недоліки: утримання вимагає залучення значних коштів( підводення води, газу, електрики до кожної будівлі), важкість транспортування їжі до кожного з корпусів, незручності у переміщенні медперсоналу.

III. Змішана система забудови: передбачає наявність головного корпусу із основними відділеннями та декількох додаткових корпусів (патологоанатомічного, радіологічного).

IV. Централізовано-блочна система забудови: використовується найчастіше – складається з декількох корпусів, зблокованих в одне ціле за допомогою переходів.

ü можливість об’єднати функціонально-однорідні підрозділи( створити один операційний комплекс із 6-8 операційних).

157. Сучасні вимоги до взуття та одягу медичного персоналу.

1) Медичний персонал має бути забезпечений комплектами робочого (санітарного) одягу: халати, косинки, або шапочки та перемінне взуття у кількості, яка забезпечує заміну його відповідно до вимог режиму для стаціонару конкретного профілю.

2) Зберігають робочий одяг та взуття в індивідуальних шафах.

3) Постійно має бути комплект санітарного одягу для термінової його заміни у разі забруднення.

4) Одяг для персоналу зберігається централізовано й окремо від білизни хворих.

5) Медичний персонал стаціонару має бути охайним і акуратним. Робочий (санітарний) одяг має повністю закривати домашній одяг і волосся.

Взуття медичного персоналу повинно бути виготовлено з матеріалу, що витримує багаторазову обробку дезінфекційними засобами( шкіряне, гумове, з синтетичних пластмас). Під час забруднення, та після завершення робочого дня взуття протирається тампоном з 25 % розчином формаліну чи 40 % розчином оцтової кислоти.

· Носіння медичного одягу запобігає занесення інфекцій «зі сторони» і розвиток внутрішньолікарняної інфекції.

· Носіння маски або марлевої пов'язки захищає лікаря від попадання інфекції від хворого, і навпаки: зараження пацієнта від лікаря повітряно-крапельним шляхом.

· Рукавички захищають медичний персонал від порізів при розтині ампул, постановки ін'єкцій, проведенні операцій, від зараження через кров різними інфекціями.

· Змінне взуття допомагає утримувати в чистоті приміщення відділення, запобігає скупченню пилу, занесення бруду з вулиці, а це сприятливо відбивається на стані хворого, сприяє його одужанню, полегшує перебіг респіраторних захворювань.

158. Радіаційна гігієна як галузь гігієнічної науки і санітарної практики, її мета та завдання.

Радіаційна гігієна – галузь гігієни, яка займається вивченням закономірностей впливу на організм людини та здоров’я населення іонізуючого випромінювання, науковим обґрунтуванням і впровадженням у практику заходів щодо забезпечення радіаційної безпеки в умовах виробничої діяльності та в місцях мешкання людей.

Завдання радіаційної гігієни:

1. Вивчення умов праці і захворюваності осіб, які працюють з ДІВ.

2. Створення комплексу заходів захисту для забезпечення

безпечних умов праці та побуту населення.

3. Здійснення радіаційного контролю за навколишнім середовищем.

4. Розробка заходів з попередження радіаційного забруднення

навколишнього середовища.

5. Обґрунтування допустимих рівнів опромінення різних груп осіб,

які працюють з радіаційними технологіями та населення.

159. Іонізуючі випромінювання як виробнича шкідливість, умови, що визначають радіаційну небезпеку при роботі з ними.

Люди, чия праця тим чи іншим чином пов’язана з іонізуючими випромінюваннями, підпадають під їх вплив.

Механізм, який веде до ушкоджувальної дії при роботі з іонізуючим випромінюванням:

1) Первинний етап. Фізичний ефект на атомному і молекулярному рівнях - поглинання енергії випромінювання молекулами та атомами біосубстрата( людини), в результаті чого вони стають збудженими та іонізованими.

Мають місце пряма і непряма дія:

Пряма – зміни, що виникають у результаті поглинання Е випромінювання найбільш радіочутливою ділянкою клітини – «мішенню»( ДНК, мембрани)

Непряма – зміни в клітині внаслідок дії продуктів радіолізу води.

2) Вторинний етап обумовлений дією продуктів первинного етапу – окиснюючих радикалів, радіотоксинів – відбуваються окислювально-відновні реакції, розриви пептидних звязків, окиснення SH -груп.

3) Третинний етап – ураження на рівні цілого організму в результаті зміни морфології та функцій окремих органів та систем.

Види променевих уражень:

Стохастичні (віддалені, імовірнісні) ефекти - безпорогові, ймовірність виникнення їх існує при будь-яких малих дозах. Включають також генетичні ефекти як різновид стохатичних.

Детерміновані (безпосередні) ефекти проявляються тільки при перевищенні допустимих доз (нестохастичними ефектами)

Умови, що визначають радіаційну небезпеку при роботі з іонізуючим випромінюванням:

v Енергія, доза, час опромінення, розподіл енергії

v Індивідуальні особливості, різновид органів та тканин, що вражаються

v Умови зовнішнього середовища, рівень оксигенації та температура

160. Класифікація та характеристика джерел іонізуючих випромінювань, які беруть участь у формуванні променевого навантаженні людини.

Джерелом ІВ називається будь-який об'єкт, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, що створює чи за певних умов може створювати іонізуючі випромінювання.

Джерела іонізуючих випромінювань:

Природні:

1.Космічне випромінювання

2.Випромінювання земної кори

3.Радіонукліди води і продуктів харчування

Техногенно-підсилені:

1. Природна активність буд. матеріалів

2. Радон і ПРР у приміщенні

Штучні:

1.Нерадіонуклідні

2.Радіонуклідні:

ü Закриті

ü Відкриті

Природний радіаційний фон – постійно діючи чинник навколишнього середовища, обумовлений космічним випромінюванням, випромінюванням земної кори, повітря, води, продуктів харчування і живих організмів.

Техногенно-підсилене джерело природного походження — джерело іонізуючого випромінювання природного походження, що в результаті господарської та виробничої діяльності людини було піддане концентруванню або збільшилася його доступність, унаслідок чого виникло додаткове (до природного радіаційного фону) випромінювання.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є об'єкти з виробництва ядерного палива, ядерні реактори, ядерні установки для виробництва енергії, дослідницькі реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, підприємства і установки із збагачення ядерних матеріалів, а також установки з переробки відпрацьованого ядерного палива і сховища відпрацьованого палива, прилади засобів зв'язку високої напруги, а також ядерні вибухи тощо.

161)Основи біологічної дії іонізуючих випромінювань. Основні види променевих уражень організму та умови їх виникнення.

Іонізуюче випромінювання на перший погляд зовсім не еквівалентне величині поглинутої енергії. Дійсно, летальна доза для ссавців складає близько 10 Гр (1 000 рад). Поглинута при цьому тканинами й органами енергія могла б підвищити температуру тіла всього на тисячні частки градуса. Ясно, що таке підвищення температури не може викликати настільки вираженого ефекту руйнування; у той же час безпосередньо прямі порушення в хімічних зв'язках біологічних молекул у клітинах і тканинах, що виникають слідом за опроміненням, незначні. У зв'язку з зазначеними обставинами в даний час висувається гіпотеза про можливість існування в клітинах ланцюгових автокаталітичних реакцій, які підсилюють первинну дію опромінення. Поява в клітинах позитивних зворотних зв'язків, підтримується незалежно від існування причини їх виникнення.

Процеси взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною клітин приводять до утворення в клітинах іонізованих і збуджених атомів й молекул, які тривалий час взаємодіють між собою і з різними молекулярними системами, даючи початок хімічно активним центрам (вільні радикали, іони, іон - радикали й ін.). У цей же період можливе виникнення розривів зв'язків у молекулах як за рахунок безпосередньої взаємодії з іонізуючим агентом, так і за рахунок внутрішньої міжмолекулярної передачі енергії порушення.

Надалі мають місце реакції хімічно активних речовин з різними біологічними структурами, при яких відзначається як деструкція, так і утворення нових не властивих, для організму сполук.

Наступні етапи розвитку променевої хвороби проявляються в порушенні обміну речовин у біологічних системах із зміною відповідних функцій.

Явища, що відбуваються на початкових фізико-хімічних етапах променевого впливу, прийнято називати первинними або пусковими, оскільки саме вони визначають весь подальший хід розвитку променевих ускладнень.

Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації). ГПХ Променеве пошкодження біологічних структур має суворо кількісний характер, бо малі дози спричинюють незначні зміни, а більші можуть виявитися згубними. Істотну роль відіграє тривалість радіаційної дії: така ж сама доза випромінювання, поглинена клітиною, призводить до більших уражень біологічних структур за менш короткий термін опромінювання. Більші дози випромінювання, які поглинаються протягом тривалого часу, спричинюють істотно менші ураження, ніж такі ж дози, поглинені за короткий час.

Ступінь вираженості найближчих і віддалених наслідків ГПХ залежить від одержаної дози опромінення. Виділяють 4 форми ГПХ залежно від дози опромінення: до 10 Гр - кістковомозкова форма; від 10 до 20 Гр - кишкова форма; 20-80 Гр токсемічна; більше 80 Гр - церебральна, при якій спостерігається майже 100%на летальність. У свою чергу кістковомозкова форма ГПХ має 4 ступені тяжкості перебігу. Хронічна променева хвороба – це захворювання з множинними клітинними синдромами і розвивається при тривалій дії іонізуючого випромінювання в відносно малих дозах. Характерними ознаками являється ураження різних органів і систем. При цьому пошкоджується робота ШКТ, знижується секреторна функція шлунка

162) Основні нормативні документи в галузі радіаційної гігієни. Категорії осіб, які зазнають опромінення.

"Норми радіаційної безпеки України; доповнення: "Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення" ("НРБУ-97/Д-2000") поширюються на ситуації опромінення людини джерелами іонізуючого випромінювання в умовах: - нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючого випромінювання; - медичної практики;

- радіаційних аварій; - опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного походження.

Нормами радіаційної безпеки встановлюються такі категорії осіб, які зазнають опромінювання:

Категорія А (персонал) — особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою із джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

Категорія В — все населення.

Враховуючи, що не всі органи людського організму однаково чутливі до рівних доз опромінювання, в останні роки введено для цих випадків поняття ефективної дози, яке враховує сумарний ефект опромінювання всього організму. Крім того, існує ще поняття колективної еквівалентної дози. Це - сума індивідуальних еквівалентних доз опромінення певної групи населення за певний період часу.

163)Групи радіаційно-гігієнічних регламентованих величин, їх призначення.

Перша група - регламенти* для контролю за практичною діяльністю, метою яких є додержання опромінення персоналу та населення на прийнятному для індивідууму та суспільства рівні, а також підтримання радіаційно-прийнятного стану навколишнього середовища та технологій радіаційно-ядерних об'єктів як з позицій обмеження опромінення персоналу та населення, так і з позицій зниження імовірності виникнення аварій на них. До цієї групи входять:

- ліміти доз;

- похідні рівні:

- допустимі рівні;

- контрольні рівні.

Друга група - регламенти, що мають за мету обмеження опромінення людини від медичних джерел.

До цієї групи входять:

- рекомендовані рівні.

СЮДИ З 52 ПРО ГРУПИ

Третя група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення в умовах радіаційної аварії.

До цієї групи входять:

- рівні втручання;

- рівні дії.

Четверта група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

До цієї групи входять:

- рівні втручання;

- рівні дії.

164)Поняття ліміту дози опромінення організму людини. Ліміти доз опромінення для різних категорій населення та персоналу.

З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:

- дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;

- дозу опромінення від природних джерел випромінювання;

- дозу, що пов'язана з аварійним опроміненням населення;

- дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

Категорія Ад – хворі з онкологічними захворюваннями чи підозрою на них, хворі, дослідження яких проводять з метою диференціальної діагностики вродженої серцево-судинної патології, хворі, яким проводять рентгенотерапевтичні заходи, особи, досліджувані в ургентній практиці за життєвими показаннями. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 100 мЗв.

Категорія Бд – хворі, дослідження яких проводять за клінічними показаннями при неонкологічних захворюваннях з метою уточнення діагнозу та (або) вибору тактики лікування. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 20 мЗв.

Категорія Вд – особи з груп ризику, в тому числі працюючі на підприємствах з шкідливими умовами праці та ті, що проходять професійний відбір для роботи на цих підприємствах, хворі, зняті з обліку після радикального лікування онкологічних захворювань. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 2 мЗв.

Категорія Гд – особи , яким проводять всі види профілактичних обстежень, за винятком тих, які віднесені до категорії Вд. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 1 мЗв.

165)Методи та засоби радіаційного контролю при роботі з джерелами іонізуючої радіації.

Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.

Розрізняють 4 види радіаційного котролю:

дозиметричний;

радіометричний;

індивідуально-дозиметричний;

спектрометричний.

Гігієнічне нормування характеризуються у постанові державного санітарного лікаря України “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ — 97)” . Встановлено значення допустимих рівнів ефективної дози за рік :

для категорії А — персонал, фахівці, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелом іонізуючого випромінювання 2 бер 920 м Зв;

для категорії Б — особи, які безпосередньо не заняті роботою з джерелами іонізуючого випромінювання, але можуть отримати додаткове опромінення на промислових майданчиках 0,2 бера (1 м Зв);

для категорії В — все населення — 0,1 бер (1 м Зв).

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного котролю, апаратуру, що використовують для проведення радіаційного контролю поділяють на наступні групи:

1. Дозиметричні прилади — визначають потужність дози (рівень радіації). 2. Радіометричні прилади — визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів. 3. Індивідуальне та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу. 4. Спектрометричні установки — встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь—якому забрудненому об’єкті.

166)Якісні характеристики радіонуклідів. Визначення, одиниці вимірювання.

1.Вид розпаду:

a -розпад – характерний для важких (з великим масовим числом) елементів і заключається у вильоті з ядра атома a -частинки – за своєю природою ядра гелію (2 протони і 2 нейтрони), внаслідок чого з ¢ являється ядро нового хімічного елемента з масовим числом, меншим на 4 і зарядом, меншим на 2:

Ra ® Rn + He.

Втративши a -частинку, ядро атома знаходиться у збудженому стані з надлишком енергії, яка виділяється у вигляді g -випромінювання, тобто a -розпад завжди супроводжується g -випромінюванням.

b -електронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із нейтронів) вилітає електрон, внаслідок чого цей нейтрон перетворюється в протон, у зв’язку з чим утворюється новий елемент з тим же масовим числом і з зарядом, більшим на одиницю:

К ® e^-1 + Са + n ,

де n - нейтрино.

Збуджене при втраті електрона ядро у більшості випадків випромінює і g -кванти.

b -позитронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із протонів) вилітає позитрон, внаслідок чого протон перетворюється в нейтрон і з ¢ являється новий хімічний елемент з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

Zn ® e⁺¹ + Сu

Електронний-К-захват – коли ядро (один з протонів) захвачує електрон з найближчої К-орбіти, у зв ¢ язку з чим цей протон перетворюється в нейтрон, внаслідок чого з ¢ являється ядро нового хімічного елемента з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

2.Період напіврозпаду.

167)Кількісні характеристики радіонуклідів. Визначення, одиниці вимірювання.

радіоактивність,

гама-еквівалент – відношення γ -випромінювання даного радіонукліда до γ -випромінювання радію.

168)Якісні характеристики іонізуючих випромінювань. Визначення, одиниці вимірювання.

- видом випромінювання: - корпускулярні ( a -, b -, n), електромагнітні (γ-, рентгеівські: характеристичне при К-захваті, гальмівне – в рентгенівській трубці).

- енергією випромінювання, яка в системі Si вимірюється у джоулях (Дж). (Це енергія, необхідна для підняття температури 1 дм³ дистильованої води на 1°С). Позасистемна практична одиниця – електрон-вольт (еВ) – це енергія, яку набуває електрон в електростатичному полі з різницею потенціалів 1 В. Ця одиниця дуже мала, тому користуються похідними: кілоелектрон-вольт (КеВ), мегаелектрон-вольт (МеВ).

- проникаючою здатністю (довжиною пробігу) – відстанню, яку воно проходить в середовищі, з яким взаємодіє (в м, см, мм, мкм).

- іонізуючою здатністю: - повною – кількістю пар іонів, які утворюються на всій довжині пробігу частинки чи кванта; - лінійною щільністю іонізації – кількістю пар іонів, які приходяться на одиницю довжини пробігу.

169)Кількісні характеристики іонізуючих випромінювань. Визначення, одиниці вимірювання.

. Поглинуту дозу – кількісь енергії іонізуючого випромінювання, поглинутої одиницею маси опромінюваного середовища. Одиницею вимірювання поглинутої дози в системі Si є грей (Гр).

Грей – поглинута доза опромінення, яка дорівнює енергії 1 джоуль, поглинутій в 1 кг маси середовища: 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна (застаріла) одиниця поглинутої дози – рад. 1 рад = 0,01 Гр = 100 ерг енергії на 1 г маси середовища.

Поглинута доза у повітрі – міра кількості іонізуючого випромінювання, яке взаємодіє з повітрям. Вимірюється також в Дж/кг маси повітря, тобто в Греях.

Застаріле поняття поглинутої дози у повітрі – експозиційна доза, під якою розуміють об ¢ ємну щільність іонізації повітря. Одиницею експозиційної дози використовувався рентген (Р).

Рентген – доза рентгенівського або γ -випромінювання, від якої в 1 см³ сухого стандартного повітря (0⁰С, 760 мм рт.ст., маса 0,001293 г) утворюється 2,08 × 10⁹ пар іонів. Похідні одиниці – мілірентген (мР), мікрорентген (мкР).

2. Потужність поглинутої у повітрі дози (ППД) – приріст дози за одиницю часу або рівень радіації. Вимірюється: в системі Si Гр/годину; - позасистемна (застаріла) одиниця – рентген на годину (Р/год), мілірентген на годину (мР/год), мікрорентген на секунду (мкР/сек). У зв ¢ язку з тим, що усі нині використовувані дозиметричні прилади градуйовані у цих одиницях, то ними ще користуються, але результати вимірювання потрібно перераховувати в системні (грей-, мілі-, мікро-, наногрей/годину): 1 мР/год = 8,73 мкГр/год = 6,46 мкЗв/год.

3. Еквівалентна доза (Н) – доза будь-якого виду іонізуючого випромінюван-ня, яка викликає такий же біологічний ефект, як стандартне (еталонне) рентге-нівське випромінювання з енергією 200 КеВ.

Одиницею еквівалентної дози є зіверт (Зв) – це доза будь-якого виду іоні-зуючого випромінювання, що дає такий же біологічний ефект, як один грей стандартного рентгенівського випромінювання (з енергією 200 КеВ). В практиці користуються також похідними – мілізіверт (мЗв), мікрозіверт (мкЗв).

Ефективна доза – це сума еквівалентних доз, одержаних окремими органами і тканинами при нерівномірному опроміненні організму, помножених на тканинні зважуючі фактори, які дорівнюють: для гонад – 0,20; для червоного кісткового мозку, легень, шлунку – 0,12; інших органів і тканин – 0,05.

Одиницею виміру ефективних доз також є зіверт.

170) Види радіаційного впливу (зовнішнє та внутрішнє опромінення) на організм, умови від яких вони залежать.

Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Джерело іонізуючих випромінювань діє на організм при зовнішньому або внутрішньому опромінюванні (попаданні всередину організму з їжею, палінням). Зовнішнє опромінювання — це дія на організм іонізуючих випромінювань від зовнішніх відносно нього джерел випромінювання. Внутрішнє опромінювання - дія на організм іонізуючих випромінювань радіоактивних речовин, які знаходяться всередині організму. Під дією іонізуючих випромінювань в організмі людини відбувається іонізація молекул і атомів тканини, порушується хімічна структура сполук, утворюються сполуки, не властиві живій клітині, що в свою чергу призводить до її відмирання. Зміни фізичних і біологічних процесів в організмі залежно від дози опромінювання, тобто функції окремих органів і всього організму людини можуть відновлюватись повністю або вести до функціональних порушень організму і виникненню променевої хвороби.Ураження може викликати гостру і хронічну форми променевої хвороби. Гостра форма хвороби виникає при дії великих доз опромінювання за короткий період часу, хронічна — розвивається в результаті тривалої дії малих доз при зовнішньому опромінюванні або при попаданні всередину організму під час приймання "їжі, палінні, вдиханні невеликих кількостей радіоактивних речовин. Радіоактивні випромінювання викликають місцеві ураження: захворювання шкіри, злоякісні пухлини, катаракту, з'являється сухість шкіри, ламкість нігтів, випадає волосся. Небезпечність дії радіоактивних випромінювань обумовлюється ще й тим, що людина органами чуттів не відчуває їхньої дії доти, доки не з'явиться та або інша зміна в організмі.

Ступінь ураження радіоактивними речовинами організму людини залежить від ряду чинників: виду випромінювання (альфа-, бета-, гамма-промені і т. ін.); кількості ізотопу (активності); його властивостей (енергії частинок в період піврозпаду); шляхів попадання в організм людини та його індивідуальної чутливості.Числове значення лімітів доз встановлюється на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.

Ефекти детерміністичні— ефекти радіаційного впливу, які виявляються тільки у разі перевищення певного дозового порогу і тяжкість наслідків яких залежить від значення отриманої дози (гостра променева хвороба, променеві опіки та ін.).

Ефекти стохастичні - безпорогові ефекти радіаційного впливу, ймовірність виникнення яких існує у разі будь-яких доз іонізуючого випромінювання І зростає зі збільшенням дози, тоді як відносна їхня тяжкість виявлень опромінення від дози не залежить. До стохастичних ефектів належать злоякісні новоутворення (соматичні стохастичні ефекти) та генетичні зміни, що передаються нащадкам (спадкові ефекти).

Є 3 групи критичних органів: 1) гонади, черв. кістковий мозок, 2) мязи, щит. з-за, жир. тканина, печінка, нирки, ШКТ, легені, 3) шкіра, кісткрва тканина, кисті, передпліччя, стопи. Проф. – захист від рентгенвипромінення, ↓ рентген. досліджень, ↓ тривалість їх, викор. захисних екранів, просвинцеваних руквиць, фартухів.

171) Особливості радіаційної небезпеки та протирадіаційного захисту при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань.

=58 про біол. ефекти

Радіаційна безпека та протирадіаційний захист стосовно різних видів діяльності людини ґрунтується на основі використання таких принципів:

-будь-яка практична діяльність, що супроводжується опроміненням людей, має право здійснюватися, якщо вона приносить більше користі опроміненим особам або суспільству в цілому, порівняно із завданою шкодою (принцип виправданості);

-рівні опромінення від усіх видів господарювання не повинні перевищувати встановлений ліміт дози (принцип неперевищення);

-індивідуальні дози або кількість опромінюваних осіб стосовно певного джерела іонізуючого випромінювання мають бути настільки низькими, наскільки це можливо із врахуванням економічних і соціальних чинників (принцип оптимізації).

172) Методи і засоби захисту від зовнішнього опромінення, їх організаційне і технічне вирішення.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і території, яка прилягає до блоку дистанційної променевої терапії, забезпечується:

- будівельними конструкціями з бетону при товщині стін понад 1 м;

- влаштуванням процедурних без природного освітлення;

- раціональним формуванням пучка випромінювання, створюваного джерелом з допомогою різних пристроїв – діафрагм, фільтрів, коліматорів, щоб надати йому певні розміри і форму для максимального зменшення можливості проникнення в суміжні приміщення;

- влаштування на прилеглій території зони недоступності.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- перебуванням його в кімнаті управління (захист екрануванням);

- застосування технічних засобів спостереження і мовного спілкування з хворими під час процедур;

- влаштування входу в процедурну по типу лабіринту;

- регламентацією тривалості робочого дня (захист часом).

Радіаційна небезпека в цьому відділені характеризується можливістю тільки зовнішнього опромінення.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і прилеглої території забезпечується:

- звичайними будівельними конструкціями, товщина яких повинна відповідати вимогам чинного законодавства;

- регламентацією сумарної активності радіонуклідних джерел в радіологічних палатах;

- влаштуванням зони недоступності на прилеглій території .

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- використанням всіх засобів протирадіаційного захисту (захист відстанню, часом, кількістю, екрануванням (всі маніпуляції з радіонуклідними джерелами повинні виконуватись тільки в захисних боксах та за захисними екранами, вхід в маніпуляційну зсередини повинен мати захисну стінку з бетону);

- дотримання норм радіаційної безпеки і санітарних правил при роботі з джерелами випромінювання.

- Радіаційна небезпека у відділенні для лікування відкритими джерелами характеризується можливістю зовнішнього і внутрішнього опромінення персоналу, можливістю виносу радіонуклідів за межі відділення.

В зв’язку з цим пред’являються спеціальні вимоги до опорядження приміщень блоку радіонуклідного забезпечення, радіологічних палат, водопостачання, каналізації, санітарно-побутових приміщень, режиму роботи, правил особистої гігієни, спецодягу, до спеціальних систем вентиляції, фільтрації повітря.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень забезпечується системою заходів з радіаційної асептики, які попереджують можливість винесення радіонуклідів за межі виробничих приміщень.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- використанням всіх засобів захисту від зовнішнього опромінення;

- дотриманням вимог радіаційної асептики, які попереджують можливість внутрішнього опромінення;

- дотримання правил особистої гігієни.

173) Методи і засоби захисту від внутрішнього опромінення, їх організаційне і технічне вирішення.

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен бути знак. Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. Їх перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

- іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

- сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);

- фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

174) Методи захисту від зовнішнього опромінення, основані на фізичних законах його послаблення, їх законодавчі та організаційно-технічні основи.

Захист від зовнішнього опромінювання передбачає створення захисних огороджень, які б зменшували дозу зовнішнього опромінення до гранично допустимих значень. Огородження створюються як стаціонарного, так і пересувного типу, а їх вибір залежить від призначення джерел випромінювання та умов експлуатації. До стаціонарних огороджень відносять захисні стіни, перекриття підлоги і стелі, двері, оглядові вікна та ін. Різного типу ширми, екрани, тубуси, діафрагми, контейнери для зберігання і транспортування радіоактивних речовин — це пересувні захисні огородження. Використання таких огороджень обов'язкове, якщо потужність дози на відстані 0,1 м від джерела перевищує 10-3 Зв/год.

Крім того, враховуються такі фактори як потужність експозиційної дози на поверхні захисту, наявність інших джерел іонізуючих випромінювань, перспективне збільшення потужності джерел випромінювання, сорбція радіоактивних речовин конструкційними, матеріалами тощо.

. Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці та інші).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання та інші

175) Особливості радіаційної небезпеки та протирадіаційного захисту в відділенні де використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання.

Відкриті джерела випром.– це радіоактивні речовини (препарати) у вигляді розчинів, газів або сипучих речовин, які знаходяться в тимчасовій тарі і в результаті експлуатації можуть забруднювати навколишнє середовище. Відкриті можуть розлитись, випаритись, розсипатись, потрапити на поверхню тіла та до організму через органи травлення, дихання. Тому захист від них складніший, потрібні більш жорсткі умови. Для кожного із видів роботи з джерелами іонізуючих випромінювань складаються інструкції.

До складу відділення для лікування відкритими джерелами входять:

· Блок радіонуклідного забезпечення у складі:сховища радіонуклідів, фасовочної, процедурної, мийної, кімнати тимчасового зберігання радіоактивних відходів, відстійних резервуарів системи каналізації;

· Радіологічні палати;

· Санітарно-побутові приміщення.

Радіаційна небезпека у відділенні хар-ся можливістю зовнішнього і внутрішнього опромінення персоналу, можливістю винесення радіонуклідів за межі відділення.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень забезпечується системою заходів з радіаційної асептики, які попереджують можливість винесення радіонуклідів за межі виробничих приміщень.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

· Використанням усіх засобів захисту від зовнішнього опромінення;

· Дотримання вимог радіаційної асептики, які попереджують можливість внутрішнього опромінення;

· Дотримання правил особистої гігієни. Радіаційна безпека забезпечується дотриманням вимог радіаційної асептики в межах відділення

Кафедра радіології НМУ має відділення змішаного типу, тут використовуються для діагностики відкриті радіоактивні препарати і рентгено-терапевтичні апарати.

176) Особливості вимог до облаштування приміщень радіологічного відділення лікарні.

Проте з метою зменшення кількості суміжних приміщень для постійного перебування співробітників і хворих перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель.

Основним приміщенням рентгенівського кабінету являється процедурна – приміщення, в якому розміщено рентгенапарат(и) і проводяться всі види рентгенологічних досліджень. Чинне законодавство забороняє їх розміщення над (під) палатами для вагітних і дітей чи в суміжних з ними приміщеннях.

Протирадіаційний захист прилеглої території (при розміщенні рентгенкабінету на першому поверсі) і суміжних приміщень забезпечується екрануванням будівельними конструкціями (стіни, міжповерхові перекриття, перегородки), матеріал і товщина яких повинні знижувати інтенсивність випромінювання до допустимого рівня.

Слабким місцем в протирадіаційному захисті шляхом використання будівельних конструкцій є двері та вікна. Усунення цієї вади досягається покриттям дверей листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою, обладнанням вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняттям підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги.

З метою захисту суміжних приміщень відстанню регламентується площа процедурної, що повинна бути не меншою 34 м² на один рентгенівський апарат, який необхідно розміщувати таким чином, щоб відстань від фокусу рентгенівської трубки до стін була не менше 2 м, а її випромінювання було спрямоване переважно у напрямку капітальної стіни. На кожний додатковий рентгенапарат площа процедурної збільшується на 15 м². Сама рентгенівська трубка розміщується в свинцевому кожуху з коліматором, який формує робочий пучок.

177. Особливості радіаційної небезпеки та протирадіаційного захисту в відділенні де використовують закриті джерела іонізуючого випромінювання.

У цьому відділенні застосовують контактні методи опромінення (аплікаційний, внутрішньо порожнинний, внутрішньо тканинний) при яких джерело опромінення у вигляді радіонуклідного препарату розміщують в безпосередній близькості до поверхні патологічного процесу або вводять прямо в пухлину.

Закритими джерелами називають радіонукліди, фізичний стан яких(метал) або оболонка, в якій вони знаходяться, виключають можливість забруднення ними навк.серед.

Радіаційна небезпека в цьому відділенні хар-ся можливістю тільки зовнішнього опромінення.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і прилеглої території забезпечується:

*Звичайними будівельними конструкціями, товщина яких повинна відповідати вимогам чинного законодавства;

*Регламентацією сумарної активності радіонуклідних джерел в радіологічних палатах;

*Влаштуванням зони недоступності на прилеглій території.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

*Використанням усіх засобів протирадіац. Захисту (захист відстанню, часом, к-тю, екрануванням);

*Дотримання норм радіаційної безпеки і санітарних правил при роботі з джерелами випромінення.

Радіаційна безпека хворих забезпечується:

*Раціональним вибором форми променевої терапії;

*Дотриманням існуючих правил проведення променевої терапії.

178. Особливості радіаційної небезпеки та протирадіаційного захисту в відділенні де використовують дистанційну гамма-терапію.

Радіаційна небезпека хар-ся можливістю тільки зовнішнього опромінення персоналу і пацієнтів.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і території, яка прилягає до блоку дистанційної променевої терапії забезпечується:

Будівельними конструкціями з бетону при товщині стін понад 1 м;

Влаштуванням процедурних без природного освітлення;

Раціональним формуванням пучка випромінювання, створюваного з джерелом з допомогою різних пристроїв – діафрагм, фільтрів, коліматорів;

Влаштування на прилеглій території зони недоступності

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

Перебуванням його в кімнаті управління (захист екрануванням);

Застосування технічних засобів спостереження і мовного спілкування з хворими під час процедур;

Влаштування входу в процедурну по типу лабіринту;

Регламентацією тривалості робочого дня (захист часом).

Радіаційна безпека хворих забезпечується:

Раціональним вибором способу опромінення;

Раціональним формуванням пучка випромінювання з метою зменшення можливості негативного впливу на здорові тканини.

179. Характеристика радіаційної небезпеки в рентгенівському діагностичному кабінеті та умови, від яких вона залежить. Вимоги до планування рентгенкабінету.

Рентгенівське відділення (кабінет) не допускається розміщувати в житлових будинках і дитячих установах.

Допускається функціонування рентгенівських кабінетів у поліклініках, вбудованих у житлові будинки, якщо суміжні по вертикалі і горизонталі приміщення не є житловими. Допускається розміщення рентгенівських кабінетів у прибудові до житлового будинку, а також у цокольних поверхах, при цьому вхід в рентгенівське відділення (кабінет) повинен бути окремим від входу в житловий будинок.

Рентгенівські кабінети доцільно розміщувати централізовано, у складі рентгенівського відділення, на стику стаціонару і поліклініки. Окремо розміщують рентгенівські кабінети інфекційних, туберкульозних та акушерських відділень лікарень і, при необхідності, флюорографічні кабінети прийомних відділень і поліклінічних відділень.

Не допускається розміщувати рентгенівські кабінети під приміщеннями, звідки можливо перебіг води через перекриття (басейни, душові, вбиральні та ін.)

Не допускається розміщення процедурної рентгенівського кабінету суміжно з палатами для вагітних і дітей.

Орієнтація вікон рентгенівського кабінету для рентгеноскопії та кімнати управління краща у північно-західні напрями.

Пол процедурної, кімнати керування, крім рентгеноопераційна та фотолабораторії, виконується з електроізоляційних матеріалів натуральних або штучних. Застосування штучних покриттів і конструкцій підлоги можливо при наявності на них висновки про їх електробезпеки.

У рентгеноопераційній, передопераційної, фотолабораторії підлоги покриваються водонепроникними матеріалами, легко чиститись і допускають часте миття та дезінфекцію. Пол рентгеноопераційна повинен бути антистатичним та безіскрових. При виконанні статі з антистатичного лінолеуму необхідно заземлення підстави лінолеуму.

Стіни в рентгеноопераційній обробляються матеріалами, що не дають світлових відблисків, наприклад, матовою плиткою.

Розміщення рентгенівського апарату виробляється таким чином, щоб первинний пучок випромінювання був спрямований у бік капітальної стіни, за якою розміщується менш відвідуване приміщення. Не слід направляти прямий пучок випромінювання в напрямок оглядового вікна (кімнати управління, захисної ширми).

При розміщенні кабінету на першому або цокольному поверхах вікна процедурної екрануються захисними віконницями на висоту не менше 2 м від рівня вимощення будинку. При розміщенні рентгенівського кабінету вище першого поверху на відстані від процедурної до житлових і службових приміщень сусіднього будинку менше 30 м вікна процедурної екрануються захисними віконницями на висоту не менше 2 м від рівня чистої підлоги.

Біля входу в процедурну кабінету рентгенодіагностики, флюорографії і в кімнату управління кабінету рентгенотерапії на висоті 1,6-1,8 м від підлоги або над дверима має розміщуватися світлове табло (сигнал) "Не входити!" біло-червоного кольору, автоматично спалахують при включенні анодної напруги. Допускається нанесення на світловий сигнал знака радіаційної небезпеки.

Пульт керування рентгенівських апаратів, як правило, розташовується в кімнаті керування, крім пересувних, палатних, хірургічних, флюорографічних, дентальних, мамографічних апаратів та апаратів для остеоденситометрія.

Для забезпечення можливості контролю за станом пацієнта передбачається оглядове вікно і переговорний пристрій гучномовного зв'язку. Мінімальний розмір захисного оглядового вікна в кімнаті керування 24х30 см, захисної ширмі - 18х24 см. Для спостереження за пацієнтом дозволяється використовувати телевізійну та інші відеосистеми.

Мінімальна площа фотолабораторії ("темної кімнати") для малоформатних знімків - 6 м2, для великоформатних знімків - 8 м2. Мінімальна ширина проходу для персоналу між елементами обладнання в темній кімнаті - 1,0 м. Ширина дверного отвору - 0,9-1,0 м.

Рентгенкабінет повинен бути обладнана припливно-витяжною вентиляцією. Приплив повинен здійснюватися у верхню зону, витяжка - з нижньої і верхньої зон щодо 50 + 10%. Дозволяється обладнання рентгенівських кабінетів (відділень) кондиціонерами.

180. Шляхи зниження променевого навантаження персоналу та пацієнтів лікувальних закладів.

Захист лікаря-рентгенолога забезпечується:

· Про свинцьованим склом, яке закриває флуоресцентний екран;

· Багато смуговим в напуск фартухом із про свинцьованої гуми, який підвішується до екран-знімального пристрою;

· Малою захисною ширмою;

· Використанням при спеціальних дослідженнях засобів індивідуального захисту.

Захист ренгенлаборанта забезпечується розміщенням його робочого місця в окремому суміжному приміщенні, яке називають кімнатою управління (пультовою). Це робоче місце забезпечується вікном з просвинцьованого скла та селекторним зв’язком з лікарем.

181. Методи і засоби санітарного та радіаційного контролю при роботі з джерелами іонізуючої радіації в медичних закладах.

При такому нагляді використовуються загальноприйняті суб’єктивні методи і засоби та об’єктивний інструментальний радіаційний контроль.

Власний санітарний нагляд включає:

- знайомство з документацією, санітарним паспортом об’єкта, санітарне обстеження і описання об’єкта, візуальний огляд, опитування персоналу;

- вивчення і оцінку санітарного обладнання, водопостачання, вентиляції, покриття поверхонь стін, підлоги;

- організацію збору, видалення, знешкодження відходів;

- дотримання санітарного режиму експлуатації, радіо септики тощо.

Об’єктивний інструментальний радіаційний контроль включає 4 розділи:

- визначення рівнів радіації, тобто потужності поглинутих доз радіації у повітрі за допомогою рентгенометрів та мікро-рентгенометрів (МРМ-1, МРМ-2, ДГР-3-01, СРП-68-01, СРП-88Р та ін.)

- визначення індивідуальних доз опромінення персоналу за допомогою індивідуальних дозиметрів – конденсаторних, термолюмінесцентних, фотографічних, хімічних;

- визначення забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, рук, одягу працюючих;

- визначення концентрації радіонуклідів в об’єктах середовища – атмосферному повітрі, повітрі робочої зони, ґрунті, воді вадойм, питній воді, харчових продуктах тощо;

182. Принципи та критерії зонування територій України, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

1 зона – відчудження (площа 675 км2); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км2.

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км2.

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км2.

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км2.

183. Дайте визначення поняттю «Здоровий спосіб життя людини», назвіть суб’єктивні та об’єктивні методи і засоби здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя людини – це великий комплекс біологічно та соціально цілеспрямованих і доцільних методів і засобів життєдіяльності, відповідних потребам і можливостям людини, яких вона свідомо дотримується з метою забезпечення формування, збереження та укріплення здоров’я, здатності до продовження роду і досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя населення – такий образ його життя, який забезпечує поєднання повноцінної біологічної і соціальної адаптації кожної людини з можливістю максимального самовираження народу, нації, класу, соціальної групи в конкретних умовах життя і який зумовлює і забезпечує подальший розвиток суспільства.

До суб’єктивних методів і засобів відносяться:

- дотримання особистої гігієни – дотримання режиму праці і відпочинку, сну і бадьорості, режиму харчування;

- регулярне підтримання чистоти тіла;

- регулярні заняття фізичною культурою, використання методів і засобів загартовування організму;

- не допускати зловживання шкідливими звичками – наркотиками, токсикантами, алкоголем, тютюнопалінням.

- рівень культури особистості.

До об’єктивних методів і засобів відносяться:

- матеріальне забезпечення особистості, яке обумовлене рівнем освіти, професійною приналежністю, наявністю, характером роботи, рівнем оплати; наявністю і чисельністю сім’ї; житлові умови;

- забезпеченість холодним і гарячим водопостачанням у житлі, а для ряду професій – і на виробництві, чи заклади громадського характеру – лазні, сауни, басейни;

- психогігієнічний мікроклімат у взаєминах з громадськістю, трудовим колективом, у сім’ї тощо;

- повноцінність, достатність, збалансованість, різноманітність харчування;

- відповідність гігієнічним вимогам побутового та виробничого одягу та взуття, індивідуальних засобів захисту на виробництві;

відповідність гігієнічним вимогам важкості, інтенсивності, напруженості праці, факторів виробничого середовища

184.Дайте визначення поняття “Загартування”. Основні види, принципи і способи організації загартовування.

Загартування- підвищення стійкості - адаптації організму людини до дії різних несприятливих кліматичних факторів (холод, тепло, сонячна радіація) внаслідок застосування комплексу систематизованих і цілеспрямованих заходів. Основні принципи загартування:

1) поступовість – поступове збільшення інтенсивності і тривалості впливу чинника загартування;

2) систематичність – процедури слід проводити регулярно за визначеною системою;

3) комплексність – цілеспрямоване поєднання участі у загартовуванні всіх органів і систем організму та впливу кількох чинників середовища;

4) індивідуальний режим, його відповідність біологічним ритмам організму.

Основні чинники загартування: повітря, вода, сонячне випромінювання та відповідні можливостям організму, але поступово наростаючі фізичні навантаження і аутотренінг психофізіологічного стану.

Пасивним загартовуванням, ефективність якого невелика, займаються люди, професії яких пов'язані з тривалим перебуванням на свіжому повітрі і охолодженням (моряки, лісоруби, робітники холодильників) або з проживанням у холодному кліматі.

Активне загартовування передбачає систематичне застосу­вання штучно створюваних і суворо дозованих температурних впливів. До цього способу загартовування належать усі спеціальні загартовуючі про­цедури (сонячні, повітряні і світло-повітряні ванни, обтирання, обливання, компреси, купання, сауна, лазня, душ, ходіння босоніж).

Загартовування може бути загальним і місцевим.

При загальному загартовуванні температурний подразник діє на всю поверхню тіла (сонячні ванни, купання, душ, обливання).

При місцевому загартовуванні темпера­турному впливові піддається лише обмежена ділянка поверхні тіла.

185.Назвіть основні складові програми здорового способу життя

Програма здорового способу життя

- врахування і використання індивідуальних біоритмів;

- підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);

- оптимальна для організму рухова активність;

- раціональна якість і режим харчування;

- комплексне регулярне загартування;

- гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;

- регулювання фізіологічних відправлень;

- запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);

- використання біологічно активних речовин і геропротекторів;

- медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).

186.Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.

Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.

Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.

Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).

В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).

187.Гігієнічні вимоги до взуття

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відповідати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтримувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, клімату, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприяють розвитку платопедії.

Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального крово- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.

Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдяки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирності є водостійкою, м’якою, еластичною. Використовують також хутряні, шерстяні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для верхньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).

Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вживаються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000 В/см) статичної електрики, до дії на шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостатність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промисловості.

188.Особливості санітарного нагляду в Збройних силах. Завдання, сили та засоби медичної служби з гігієнічного забезпечення, цивільних формувань.

Метою санітарно-гігієнічних заходів є збереження і зміцнення здоров’я особового складу (потерпілого населення), підтримання достатнього рівня боєздатності та працездатності особового складу військ і формувань окремої невійськової служби Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій (населення) шляхом виконання чинних гігієнічних норм і правил щодо організації розташування, харчування, водопостачання, створення безпечних умов праці військовослужбовців (ліквідаторів НС і населення) та їх лазнево-прального обслуговування, а
також похоронення загиблих (померлих) під час бою чи при надзвичайних ситуаціях. За організацію і проведення санітарно-гігієнічних заходів, що спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я особового складу та боєздатності (працездатності) військових формувань, а також формувань окремої невійськової служби МНС1 (потерпілого населення) відповідають всі командири (керівники підприємств та установ), начальники медичної (органівохорониздоров’я)таіншихслужб.Крімтого,намедичну службу (органи охорони здоров’я) покладається методичне керівництво і санітарний нагляд при проведенні санітарно-гігієнічних заходів.Об’єм і зміст санітарно-гігієнічних заходів залежать від умов бойової та тилової обстановки (обстановки в районах надзвичайних ситуацій), а також від санітарно-гігієнічного стану військових, аварійно-рятувальних та інших формувань (груп населення) і районів їх дій (розташування).
Санітарний нагляд за своєчасністю, повнотою і ефективністю санітарно-гігієнічних заходів проводиться силами і засобами начальників медичної служби військових і цивільних формувань, державних сані тарно-епідеміологічних служб Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я України, а також інших відомств.
Змістом санітарного нагляду є:
– медичний контроль за станом здоров’я особового складу формувань (рівнем здоров’я населення), умовами розташування і організацією
харчування, водопостачання, виконання ним вимог особистої і громадської гігієни;
– контроль за дотриманням гігієнічних вимог при роботі особового
складу формувань та населення в умовах шкідливого впливу різних чинників (іонізуючого випромінювання, електромагнітних полів, агресивних рідин тощо);
– контроль за лазнево-пральним обслуговуванням формувань та населення;
– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи і контролю за
якістю досліджень продовольства та води, що виконуються лабораторіями ветеринарної, продовольчої, хімічної та інженерної служб;
– контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог при очищенні полів бою (районів надзвичайних ситуацій), похоронення загиблих в бою та внаслідок катастроф і померлих від травм та хвороб.
Виконання цілей санітарного нагляду досягається шляхом:
– безперервного спостереження за санітарно-гігієнічним станом
формувань та населення, районами бойових дій (надзвичайних ситуацій) і розташування, а також контролю за організацією і здійсненням
санітарно-гігієнічних заходів;
– проведення санітарно-епідеміологічної експертизи продовольства
і води для визначення придатності до споживання в їжу і пиття, а також
інших санітарно-гігієнічних досліджень, обумовлених обстановкою; узагальнення результатів спостереження і лабораторних досліджень
та їх гігієнічної оцінки;
– розробки пропозицій щодо проведення санітарно-гігієнічних заходів для доповіді командуванню (керівництву) і організацією контролю за їх виконанням.
Спостереження за санітарно-гігієнічним станом формувань і населення здійснюється силами і засобами начальників медичних служб та санітарно-епідеміологічних установ Міністерства оборони і Міністерства охорони здоров’я України. Одночасно медична служба формувань
сама є об’єктом державного санітарно-епідеміологічного нагляду. На основі співставлення даних медичного контролю за станом здоров’я особового складу формувань і населення з конкретними умовами їх діяльності та побуту представники цих відомств виявляють чинники, які шкідливо впливають на здоров’я підконтрольних осіб, розробляють пропозиції щодо проведення необхідних санітарно-гігієнічних заходів і доповідають командуванню (керівництву) та старшим начальникам медичної служби для включення їх у плани організації тилового, медичного та інших видів забезпечення. Обов’язковим є здійснення контролю за якістю, своєчасністю і повнотою виконання затверджених заходів.
Санітарно-гігієнічні заходи у формуваннях та серед населення плануються, організуються і здійснюються на підставі оцінки санітарногігієнічного стану формувань (груп населення) та районів їх розташування.
Санітарно-гігієнічний стан формувань і населення та райони їх розміщення оцінюють з урахуванням чинників, які впливають на здоров’я і боєздатність (працездатність) особового складу (населення) на основі аналізу таких основних даних:
– структури і рівня захворюваності особового складу формувань і
груп населення;
– результатів санітарно-епідеміологічної, радіаційної, хімічної та
біологічної розвідки;
– матеріалів санітарного нагляду за побутовим забезпеченням особового складу формувань і населення (розташування, харчуванням, водопостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням тощо);
– можливості занесення збудників інфекційних захворювань у формування (групу населення) та наявності умов, що сприятимуть поширенню інфекції серед особового складу (населення).

189.Особливості гігієни праці ліквідаторів наслідків катастроф.

Основними чинниками,що будуть впливати на проведення медичних . Заходів у районах виникнення надзвичайних ситуацій можуть бути такі:

– величина району (районів) НС;

– величина, характер, структура та часто короткотривалість часу, за який виникнуть значні санітарні втрати;

– невідповідність між потребою сил і засобів медичної служби та їх наявністю;

– порушення встановленого ритму роботи (зміна режимів функціонування) медичних підрозділів військових частин, військово-медичних

закладів (установ);

– складність в управлінні силами і засобами в умовах виникнення НС;

–дефіцитчасунаприйняттяначальникоммедичноїслужби (військово-медичного закладу) рішення і доведення його до підлеглих;

–необхідністьвикористанняособовимзакладомпідрозділів (частин) та медичним персоналом засобів захисту шкіри і органів дихання під

час проведення рятувальних заходів в осередках ураження ОР, РР, БЗ;

– необхідність проведення залежно від медико-тактичної характеристики осередків ураження часткової або повної санітарної обробки уражених та особового складу медичної служби, який надавав їм допомогу, і спеціальної обробки санітарного транспорту,який був в осередку ураження;

– часто відсутність достатніх побутово-комунальних умов, особливо у начальний період після прибуття у район НС, для ліквідаторів.

Кожен із цих чинників певною мірою зумовлює гігієнічні особливості праці медичного персоналу військових частин та особового складу військово-медичних закладів при ліквідації наслідків НС. Так, більшість із вищезазначених чинників буде вимагати від медичних працівників гранично можливого для людини фізичного та морально-психічного напруження. Майже завжди, при виникненні значної кількості потерпілих у особового складу медичної служби військової ланки та лікувальних закладів буде до 16-18 годин за добу припадати на роботу, решту часу – на відпочинок, харчування та інші потреби. У поєднанні з реальною загрозою для особистого життя, такі умови спричинятимуть надзвичайно велике фізичне та психічне перенапруження, що швидко призведе до виникнення перевтоми у медичних працівників і вони потребуватимуть не тільки звичайного тривалого відпочинку, але часто і психологічної допомоги та фармакологічної корекції стану здоров’я.

Недостатня кількість сил медичної служби буде вимагати додаткового навантаження на тих, хто зможе виконувати необхідні заходи з надання медичної допомоги потерпілим та проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Надходженя значної кількості уражених може спричинити перевантаження медичних підрозділів та закладів значно вище від розрахунково встановлених для них нормативів, що вимагатиме посиленого проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів з метою недопущення виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. При переході лікувального закладу на строгий протиепідемічний режим роботи медичні працівники повинні працювати у спеціальних засобах захисту органів дихання та шкіри, проводити екстренну профілактику (неспецифічну – до встановлення виду збудника і специфічну – після його ідентифікації), як прибулим хворим та травмованим (пораненим), так і медичному персоналу.

У випадку виникнення у районах НС осередків ураження ОР та РР працівники військово-медичної служби теж змушені працювати в них у засобах захисту шкіри та органів дихання, що спричинятиме перенапруження функцій організму. Наприклад, у теплий період року це призводить до швидкого перегрівання організму, пришвидшення частоти пульсу та дихання і обумовлює скорочення часу роботи в осередку, а також впливає на якість і швидкість надання медичної допомоги, відповідно меншою буде і кількість потерпілих, яким за цей час можна було б надати допомогу за умови роботи у звичайній формі одягу. Медичні працівники усіх ланок при роботі в індивідуальних засобах захисту повинні через певний термін роботи для збереження працездатності,ачасто і самого життя, виходити на відпочинок для відновлення працездатності на чисті ділянки території. З метою безперебійного надання медичної допомоги потрібно створювати декілька змін, які будуть почергово працювати в осередках. Відповідно виникає необхідність у збільшенні кількості особового складу для того, щоб можна було вкластися у визначені оптимальні терміни надання кожного із видів медичної допомоги. Крім того, потрібно залучати більше працівників до проведення спеціальної обробки як уражених, так і самого медичного персоналу та медичної техніки. На працездатність особового складу медичної служби впливають і умови (або їх відсутність) розміщення, харчування, відпочинку та ін. У районі НС, особливо у перші дні після прибуття, забезпечити відповідні побутово-комунальні умови, які б дозволяли підтримувати особисту та громадську гігієну, часто дуже складно. Поряд з виснажливою роботою з надання допомоги потерпілим це спричиняє підвищену втомлюваність медичних працівників та швидку втрату ними працездатності.

190.Профілактика захворювань серед цивільного населення та військовослужбовців, робота яких пов’язана з впливом шуму.

Вібрації і струси в танку виникають внаслідок роботи двигуна та руху по дорогам і місцевості з нерівним профілем. Вібрації, що спричинені роботою двигуна, носять ритмічний характер і мають невелику амплітуду, ізольована дія їх на організм танкістів може бути тільки при холостій роботі двигуна. Більш несприятливо на організм впливають аритмічні, штовхаючі коливання під час руху танка. Вони мають складний характер і різну спрямованість:горизонтальну, вертикальну,підкутомтощо.Число і сила струсів залежать від профілю місцевості і кваліфікації водія. Амплітуда і пришвидшення при поштовхах і струсах бувають настільки сильними,
що танкісти можуть отримати забій або поранення голови чи інших частин тіла. Постійна дія аритмічних коливань призводить до втомлюваності членів екіпажу, змушених докладати м’язові зусилля для збереження рівноваги, що суттєво ускладнює умови роботи екіпажу, створює перешкоди для ведення прицільного вогню з ходу, заважає спостерігати за полем бою і користуватися оптичними приладами. У частини людей струси і вібрації з великою амплітудою коливання можуть спричиняти явища загойдування.
Зменшити тряску і вібрацію до нормативних параметрів і досягти плавності ходу можна за рахунок конструктивних удосконалень – поліпшення системи підресорювання та установлення амортизаторів сидінь. Важливе значення мають загальна фізична та професійна тренованість
екіпажу, особливо навідника і механіка-водія, особливо відпрацювання навичок водіння танка і стрільби з нього під час руху. Шум в танку та інших броньованих машинах створюють працюючі
потужний двигун, різні частини механізмів, озброєння і рухоме обладнання. Сила шуму значною мірою визначається справністю вузлів, ступенем натягу гусениць, величиною люфтів між рухомими частинами, міцністю кріплення оснащення і наявністю незакріплених предметів.
Рівень шуму в танку під час руху може досягати 130 дБА, що набагато перевищує межу слухової адаптації людини, яка є в межах 90 дБА. Та кий шум при тривалій дії суттєво знижує слухову чутливість, яка відновлюється лише на другу добу. Надсильні шуми створюються при запуску
ракет і стрільбі із танкової зброї. Вони заглушують людську мову (мовний контакт між членами екіпажу часто можливий тільки за допомогою танкового переговорного пристрою), заважають злагодженій роботі екіпажу, послаблюють слух, призводять до передвчасної втоми і можуть
сприяти виникненню травм. Боротьба з шумом проводиться шляхом усунення всілякого роду вібрацій, ретельною підгонкою ланок і установленим ступенем натягнення гусениць, використанням звукопоглинаючих покриттів внутрішніх поверхонь бойового відділення та застосуванням індивідуальних засобів захисту органа слуху. З цією метою у
літній і зимовий танкові шоломофони вмонтовані зовнішні протишуми, які суттєво знижують рівень інтенсивності шуму (до 45 дБ), телефонні навушники і ларінгофон (рис. 5.1). На лобній і тіменній частинах шоломофона вмонтовані ребристі валики із губчатої гуми або поролону, які
захищають голову танкіста від випадкових ударів під час руху танка. Зимовий шолом завдяки хутряній підкладці, крім того, захищає голову від холоду. Але тривале носіння шоломофонів є небажаним, тому що вмонтовані в них протишуми спричиняють значний тиск (приблизно 5 кг
по периметру) на підлягаючі тканини голови.
Умови роботи танкістів пред’являють підвищені вимоги до стану вестибулярного апарату, органа слуху і верхніх дихальних шляхів. Для служби у танкових військах необхідно відбирати людей з низькою збудливістю вестибулярного апарату, достатньою гостротою слуху (сприйняття шепітної мови не менше 4 м) і відсутністю хронічних захворювань носоглотки, придаточних пазух, гортані та органів слуху

191.Профілактика захворювань населення та військовослужбовців при роботі, що пов’язана з впливом вібрації.

190

192.Гігієнічні вимоги до тимчасового розміщення військових, цивільних формувань при надзвичайних ситуаціях взалежності від клімато-погодних умов.

Типовим житловим приміщенням для табірного розміщення особового складу військових чи цивільних формувань є табірний намет. Крім табірного намету розрізняють барачний та госпітальний намети

Табірний намет натягується на центральну жердину над “гніздом”. Нари з дощок висотою 0,6 м над рівнем ґрунту, або котлован, заглиблений в землю на глибину 1 м (нари) і на 1,5 м – прохід. Земляні нари в котловані застилають гіллям, сіном, соломою. Вмістимість намету 8 – 10 осіб. Намет з гніздом із дощок забезпечує повітряний куб до 0,7 м3/особу, а намет з котлованом – до 1,3 м3/особу. У зв’язку з цим при недостатньому провітрюванні (наприклад при дощовій холодній погоді, коли брезент намокає і втрачає повітропроникність) у наметі може підвищуватись вологість повітря до 90-100%, а концентрація СО2 – до 1,3% (Ф.Г.Кротков). Якщо обладнано котлован, то можуть підтоплювати ґрунтові води. У цьому випадку обладнують водовідвідні канавки з колодязем, з якого воду періодично вичерпують. Навколо намету також викопують водовідвідну канавку.

Зимові намети – подвійні, з внутрішнім суконним наметом і з обігрівальними польовими печами – ОПП (типу “буржуйок”). Для підсилення обміну повітря у наметі передбачено вентиляційний клапан. Барачні, госпітальні намети значно більші за розміром, дозволяють встановлювати двоповерхові збірно-розбірні ліжка чи каркаси для носилок, а також забезпечені тамбурами.

Бараки – будівлі полегшеного типу, призначені для постійного або тимчасового розміщення людей. Широко використовувалися на “будовах комунізму” – Дніпрогесі, Турксибі, Магнітогорську, Байкало-Амурській магістралі, були основним типом жител у таборах ГУЛАГу, у фашистських концентраційних таборах (Освенцімі, Бухенвальді, Майданеку та інших). Бараки можуть також використовуватися для розміщення військових чи цивільних формувань, які приймають участь у ліквідації наслідків великих катастроф, при загальній мобілізації військ на випадок війни, для розміщення госпіталів.

Бараки споруджуються на різну кількість місць – від десятків до сотень з двохярусними нарами, з розрахунку 65 х 180 см на одне місце. В госпітальних бараках площа нормується з розрахунку 3,75 х 4,15 м2 на одне місце, кубатура – 11,0 – 12,5 м3 на місце.

Для спорудження бараків можуть використовуватися різноманітні матеріали – від жердин з солом’яним утепленням, дощатих, рублених з лісоматеріалу, до саманних, цегляних, камінних, бетонних. Збірно-розбірні бараки з каркасом з металевих труб або з дерева, зашиті шифером, гофрованим залізом, деревно-волокнистими плитами, утеплені войлоком тощо.

Для провітрювання під покрівлею влаштовують відкидні кватирки, вентиляційні повітряні труби з дефлекторами, які під натиском вітру підсилюють вентиляцію. Бараки можуть розділятися перегородками на бокси по 8-16 місць. Збірно-розбірні щитові бараки секційного типу (секція площею 64 м2) дозволяють монтувати приміщення різної вмістимості.

Для тимчасового розміщення військових, цивільних формувань, інших команд, а також для будівельників за межами населеного пункту (наприклад, мостів, залізниць, доріг, нових підприємств та інших об’єктів ) широко використовуються мобільні (на колесах) та збірно-розбірні житлові приміщення. В переліку таких жител слід назвати пасажирські залізничні вагони, у прибережних районах – теплоходи, які відслужили свій навігаційний вік, кузова автомобілів, причіпні, напівпричепні автофургони та інше.

Серед збірно-розбірних житлових приміщень слід назвати:

- циліндричні уніфіковані блоки (ЦУБи) на колесах;

- пневмокаркасні (каркасно-надувні) приміщення (мал. 53.9);

- розсувні контейнерні приміщення;

- розтяжні будівлі (як міха гармонії) та інші.

Такі приміщення забезпечуються вентиляційним клапаном чи кватиркою, для зимових умов – утепленням та опалювальними польовими печами (ОПП). Проте слід пам’ятати, що скупчення людей у цих приміщеннях внаслідок великої кількості створює несприятливі гігієнічні умови перебування відносно площі, і кубатури та повітрозабезпечення.

Слід також пам’ятати, що при великих катастрофах, мобілізаціях і тому подібних випадках таких житлових приміщень недостатньо. Тому в подібних ситуаціях використовують тимчасові житлові приміщення з підручних матеріалів – курені, заслони, “бідонвілі”.

З досвіду війн, під час партизанського руху широко використовувалися тимчасові житла, заглиблені в землю – землянки, перекриті окопи, бліндажі та інші (див. додаток 2).

Розміщення військових, цивільних формувань і населення у спорудах, заглиблених в землю

Житла, заглиблені в землю – землянки, фортифікаційні споруди обладнуються в умовах бойових дій, при великих катастрофах, в зимовий час, коли зруйновані житлові приміщення (наприклад, землетрусом). Такі споруди легше опалювати взимку, вони більш надійно захищають від вогню супротивника під час бойових дій.

Проте, у заглиблених в землю спорудах значно гірші гігієнічні умови проживання: холодні стіни підземної споруди забирають більше тепла від тіла шляхом радіації; у підземних спорудах значно вища вологість повітря як за рахунок дихання і випаровування з тіла людей, так і за рахунок вологості грунту; кубатура підземних споруд значно менша наземних, бо на їх спорудження потрібні більші трудовитрати; скупчення людей при недостатній кубатурі сприяє швидкому накопиченню диоксиду вуглецю та інших газів і випаровувань людського тіла, а також газів гниття, які виділяються з грунту.

Землянки – заглиблені в землю споруди для розміщення людей. У залежності від глибини заглиблення землянки поділяють на:

- заглиблені (на 2,2 – 2,5 м)(мал. 10);

- напівзаглиблені (на 1,5 м);

- косогірні (печерного типу) в схилах місцевості, насипах залізниць, доріг, в дамбах;

- горизонтні – на скельних ґрунтах, болотах (підлога – на рівні горизонту, землянка у вигляді насипу).

Відстань між дном землянки і рівнем ґрунтових вод повинна бути не меншою 0,5 м. Якщо це неможливо, влаштовуються дренажні рівчаки і водозбірний колодязь, з якого вода періодично вичерпується. Підлогу і стіни землянки доцільно обставляти лісоматеріалом (жердинами, дошками) або ж матами з очерету, соломи.

Перекриття землянки виконують з жердин, колод, а потім засипають шаром ґрунту, закривши щілини мохом, сіном тощо. Для вентиляції землянки використовують вхід і вікно з протилежного боку, якщо землянка невелика – на 8-10 осіб. Якщо ж будують велику землянку на 20-40 осіб, то в перекритті вбудовують від одного до кількох аераторів для більш ефективної вентиляції (див. схему землянки, мал. 11).

Землянки обладнуються одно- або двохярусними нарами з розрахунку 1,8 х 0,6 м/осіб, висотою над підлогою 0,5 і 1,5 м. Ширина землянок 5-6 м (коли нари з двох сторін), довжина до 20 м і більше. Для опалення влаштовують печі-буржуйки або цегляні чи кам’яні.

Для розміщення військових, цивільних формувань та інших команд в умовах бойових дій використовуються оборонні фортифікаційні споруди, які поділяють на кілька груп:

- вогневі – закриті (ДОТи, ДЗОТи, підземні ракетні комплекси); відкриті (траншеї, кулеметні, артилерійські, мінометні, ракетні вогневі позиції);

- командні (командні пункти, спостережні пункти, пункти зв’язку, спеціальні – радіолокаторні станції та інші);

- комунікаційні (траншеї, ходи сполучення);

- власне захисні (індивідуальні перекриті щілини, бліндажі, невентильовані сховища).

ДОТи, ДЗОТи – довготривалі вогневі точки, відповідно з залізобетонним чи стальним і дерево-земляним перекриттям, з амбразурою для ведення артилерійського чи кулеметного вогню. Крім шкідливостей, характерних для всіх типів підземних споруд, згаданих вище, в ДОТах і ДЗОТах (як і в вежах танків, гарматних вежах кораблів) при стрільбі накопичуються порохові гази, які можуть викликати гостре отруєння – порохову хворобу, симптоматика якої складається з дії СО, який викликає утворення карбоксигемоглобіну і діє на центральну нервову систему (головний біль, нудоти, блювоти), та оксидів азоту, що спричиняють утворення метгемоглобінемії, набряк легень, наркотичну дію на ЦНС (веселячий газ).

Бліндажі – заглиблені землянки з потужним – в 2-3 накати перекриттям з колод і ґрунту.

Основні шкідливості в закритих захисних спорудах

1. Фізичні фактори:

- несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура від стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується, а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі вентиляції можливе застудження, особливо у малорухомих (поранені);

- збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно діє на самопочуття людини;

- світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, особливо ультрафіолетової радіації;

- шум, вібрація від вентиляційних, силових систем, електричні, магнітні поля від останніх, перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.

2. Хімічні фактори:

- недостаток кисню та збільшення концентрації СО2 від людей і за рахунок грунтового повітря – воно бідніше киснем (14-15%), багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід грунтового СО2 у повітря сховища підсилюється при зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті грунтових вод (дощі, розтавання снігів), при замерзанні поверхні грунту;

- випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санвузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного вапна, лізолу);

- виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).

3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.

4. Гіподинамія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.

193.Гігієнічна характеристика табірних наметів. Несприятливі фактори проживання в них та профілактика їх впливу
Типовим житловим приміщенням для табірного розміщення особового складу військових чи цивільних формувань є табірний намет. Крім табірного намету розрізняють барачний та госпітальний намети

Табірний намет натягується на центральну жердину над “гніздом”. Нари з дощок висотою 0,6 м над рівнем ґрунту, або котлован, заглиблений в землю на глибину 1 м (нари) і на 1,5 м – прохід. Земляні нари в котловані застилають гіллям, сіном, соломою. Вмістимість намету 8 – 10 осіб. Намет з гніздом із дощок забезпечує повітряний куб до 0,7 м3/особу, а намет з котлованом – до 1,3 м3/особу. У зв’язку з цим при недостатньому провітрюванні (наприклад при дощовій холодній погоді, коли брезент намокає і втрачає повітропроникність) у наметі може підвищуватись вологість повітря до 90-100%, а концентрація СО2 – до 1,3% (Ф.Г.Кротков). Якщо обладнано котлован, то можуть підтоплювати ґрунтові води. У цьому випадку обладнують водовідвідні канавки з колодязем, з якого воду періодично вичерпують. Навколо намету також викопують водовідвідну канавку.

Зимові намети – подвійні, з внутрішнім суконним наметом і з обігрівальними польовими печами – ОПП (типу “буржуйок”). Для підсилення обміну повітря у наметі передбачено вентиляційний клапан. Барачні, госпітальні намети значно більші за розміром, дозволяють встановлювати двоповерхові збірно-розбірні ліжка чи каркаси для носилок, а також забезпечені тамбурами.

Основні шкідливості в закритих захисних спорудах

1. Фізичні фактори:

- несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура від стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується, а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі вентиляції можливе застудження, особливо у малорухомих (поранені);

- збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно діє на самопочуття людини;

- світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, особливо ультрафіолетової радіації;

- шум, вібрація від вентиляційних, силових систем, електричні, магнітні поля від останніх, перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.

2. Хімічні фактори:

- недостаток кисню та збільшення концентрації СО2 від людей і за рахунок грунтового повітря – воно бідніше киснем (14-15%), багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід грунтового СО2 у повітря сховища підсилюється при зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті грунтових вод (дощі, розтавання снігів), при замерзанні поверхні грунту;

- випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санвузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного вапна, лізолу);

- виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).

3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.

4. Гіподинамія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.

194.Санітарно-гігієнічні особливості розміщення військових, цивільних формувань і потерпілого населення у підземних спорудах – сховищах.

З досвіду війн, під час партизанського руху широко використовувалися тимчасові житла, заглиблені в землю – землянки, перекриті окопи, бліндажі та інші

Розміщення військових, цивільних формувань і населення у спорудах, заглиблених в землю

Житла, заглиблені в землю – землянки, фортифікаційні споруди обладнуються в умовах бойових дій, при великих катастрофах, в зимовий час, коли зруйновані житлові приміщення (наприклад, землетрусом). Такі споруди легше опалювати взимку, вони більш надійно захищають від вогню супротивника під час бойових дій.

Проте, у заглиблених в землю спорудах значно гірші гігієнічні умови проживання: холодні стіни підземної споруди забирають більше тепла від тіла шляхом радіації; у підземних спорудах значно вища вологість повітря як за рахунок дихання і випаровування з тіла людей, так і за рахунок вологості грунту; кубатура підземних споруд значно менша наземних, бо на їх спорудження потрібні більші трудовитрати; скупчення людей при недостатній кубатурі сприяє швидкому накопиченню диоксиду вуглецю та інших газів і випаровувань людського тіла, а також газів гниття, які виділяються з грунту.

Землянки – заглиблені в землю споруди для розміщення людей. У залежності від глибини заглиблення землянки поділяють на:

- заглиблені (на 2,2 – 2,5 м)(мал. 10);

- напівзаглиблені (на 1,5 м);

- косогірні (печерного типу) в схилах місцевості, насипах залізниць, доріг, в дамбах;

- горизонтні – на скельних ґрунтах, болотах (підлога – на рівні горизонту, землянка у вигляді насипу).

Відстань між дном землянки і рівнем ґрунтових вод повинна бути не меншою 0,5 м. Якщо це неможливо, влаштовуються дренажні рівчаки і водозбірний колодязь, з якого вода періодично вичерпується. Підлогу і стіни землянки доцільно обставляти лісоматеріалом (жердинами, дошками) або ж матами з очерету, соломи.

Перекриття землянки виконують з жердин, колод, а потім засипають шаром ґрунту, закривши щілини мохом, сіном тощо. Для вентиляції землянки використовують вхід і вікно з протилежного боку, якщо землянка невелика – на 8-10 осіб. Якщо ж будують велику землянку на 20-40 осіб, то в перекритті вбудовують від одного до кількох аераторів для більш ефективної вентиляції (див. схему землянки, мал. 11).

Землянки обладнуються одно- або двохярусними нарами з розрахунку 1,8 х 0,6 м/осіб, висотою над підлогою 0,5 і 1,5 м. Ширина землянок 5-6 м (коли нари з двох сторін), довжина до 20 м і більше. Для опалення влаштовують печі-буржуйки або цегляні чи кам’яні.

Для розміщення військових, цивільних формувань та інших команд в умовах бойових дій використовуються оборонні фортифікаційні споруди, які поділяють на кілька груп:

- вогневі – закриті (ДОТи, ДЗОТи, підземні ракетні комплекси); відкриті (траншеї, кулеметні, артилерійські, мінометні, ракетні вогневі позиції);

- командні (командні пункти, спостережні пункти, пункти зв’язку, спеціальні – радіолокаторні станції та інші);

- комунікаційні (траншеї, ходи сполучення);

- власне захисні (індивідуальні перекриті щілини, бліндажі, невентильовані сховища).

ДОТи, ДЗОТи – довготривалі вогневі точки, відповідно з залізобетонним чи стальним і дерево-земляним перекриттям, з амбразурою для ведення артилерійського чи кулеметного вогню. Крім шкідливостей, характерних для всіх типів підземних споруд, згаданих вище, в ДОТах і ДЗОТах (як і в вежах танків, гарматних вежах кораблів) при стрільбі накопичуються порохові гази, які можуть викликати гостре отруєння – порохову хворобу, симптоматика якої складається з дії СО, який викликає утворення карбоксигемоглобіну і діє на центральну нервову систему (головний біль, нудоти, блювоти), та оксидів азоту, що спричиняють утворення метгемоглобінемії, набряк легень, наркотичну дію на ЦНС (веселячий газ).

Бліндажі – заглиблені землянки з потужним – в 2-3 накати перекриттям з колод і ґрунту.
(Див. 194)

195.Сховища спеціального призначення, елементи планування, санітарний благоустрій

Закриті захисні споруди повинні включати такі основні приміщення: а) приміщення для розміщення людей, обладнанні 2-ярусними нарами (40 і 135 см над підлогою), розміром 1,8 х 0,6 м на особу. Нормативи площі: від 4 м2 (спеціальні сховища) до 1 м2 (військові польові і сховища цивільної оборони); кубатура відповідно, від 10 м3 до 2 м3 на одну особу. Висота сховища – 2 м.

б) приміщення для фільтровентиляційного агрегату (ФВА) (мал. 53.13);

в) туалетні приміщення ( в спеціальних сховищах – каналізовані з умивальниками – 1 на 20-25 осіб, пісуарами – 1 на 40 осіб); в польових військових і ЦО – з виносними ємностями для нечистот (з розрахунку 1 відро на 12 осіб при 12-годинному перебуванні).

г) приміщення для запасів води і продовольства та іншого спорядження.

д) входи: основний та запасний з тамбурами типу “лабіринт” і герметичними дверима; аварійний лаз.

Опалення: опалювальна польова піч (ОПП), печі іншого типу.

Освітлення: від акумуляторів, ліхтарів, свічок.

Повітрозабірна труба для ФВА повинна бути забезпечена протипиловим фільтром.

Водопостачання.

196.Харчування військовослужбовця, умови його забезпечення. Фізіологічні норми харчування як основа його повноцінності та адекватності потребам організму

Рацiональне харчування (ratio — розумний) — це фiзiологiчно повноцiнне харчування здорових людей iз врахуванням їх вiку, статi, характеру працi та iнших факторiв. Рацiональне харчування сприяє збереженню здоров’я, опiрностi шкiдливим факторам навколишнього середовища, високiй фiзичнiй й розумовiй працездатностi, а також активному довголiттю. Вимоги до рацiонального харчування складаються iз вимог до:

1) харчового рацiону;

2) режиму харчування;

3) умов прийому їжi.

До умов раціонального харчування відносяться:

1. Кількісна повноцінність – відповідність калорійності добового раціону енергетичним витратам організму.

2. Якісна повноцінність, збалансованість – вміст в раціоні в оптимальних кількостях і співвідношенні енергетичних, пластичних, каталітичних харчових речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, мікроелементів, вітамінів, смакових речовин).

3. Раціональний режим харчування – кількість прийомів їжі, їх відповідність біологічним ритмам організму, розподіл добового раціону по окремих прийомах їжі, інтервали між прийомами їжі.

4. Відповідність якості їжі ферментним можливостям травної системи (легкотравність та висока засвоюваність їжі).

5. Епідеміологічна безпечність і токсикологічна нешкідливість їжі (відсутність збудників інфекційних захворювань з аліментарним шляхом передачі, зародків гельмінтів, отруйних речовин).

Методи медичного контролю за повноцінністю харчування:

- розрахункові методи – за меню-розкладкою з використанням норм харчування – пайків військових і цивільних формувань (додаток 3) та таблиць хімічного складу харчових продуктів;

- методи санітарного обстеження умов заготівлі, транспортування, зберігання, кулінарної обробки і реалізації харчових продуктів і блюд;

- контрольно-вагові методи (контрольні зважування продуктів при видачі зі складу на харчоблок, при закладці в казан, наприклад, польової кухні, контрольні зважування готових порцій, блюд);

- експресний та лабораторний аналіз продуктів і готових блюд на калорійність, вміст білків, жирів, вітамінів та ін.;

- вивчення харчового статусу організму особового складу формувань (антропометричні, фізіометричні, соматоскопічні показники, біохімічні, клінічні дослідження).

Заходи медичного нагляду за харчуванням особового складу формувань в умовах надзвичайних ситуацій

1. Організацію і дотримання санітарних правил прийому продовольства зі складів, заготовок від населення, трофейних продуктів, продуктів, використаних за результатами катастроф (травмованих тварин, зруйнованих складів продовольства).

2. Дотримання санітарних правил вантаження, транспортування, зберігання продовольства на стаціонарних, рухомих складах, відпуску продуктів на харчоблоки, батальйонні пункти харчування.

3. Дотримання санітарних правил кулінарної обробки харчових продуктів, термінів зберігання і реалізації готової їжі.

4. Утримання приміщень продовольчих складів, транспортних засобів, польової продовольчої техніки, польових кухонь, посуди, інвентарю, заходи боротьби з гризунами, шкідливими комахами.

5. Медичні огляди і обстеження на бацилоносійство поварів, обслуговуючого персоналу продовольчих складів, наряду на харчоблок, нагляд за дотриманням ними правил особистої гігієни та інші.

6. Контроль за доведенням до особового складу повного набору харчових продуктів і блюд, згідно з нормами пайка, з метою забезпечення повноцінності харчування.

Порушення здоров’я, пов’язані з неповноцінністю і недоброякісністю харчування

- захворювання, пов’язані з голодуванням, кількісним і якісним недоїданням (маразм, квашіоркор, гіповітамінози, авітамінози та інші);

- захворювання, пов’язані з переїданням (ожиріння, подагра, гепатити, холецистити, панкреатити, жовчно-кам´яна хвороба);

- захворювання, пов’язані з порушенням режиму харчування (гастрити, виразка шлунку, 12-палої кишки, копростаз тощо);

- захворювання, пов’язані з порушенням кулінарної обробки продуктів (гастрити, виразкова хвороба, гіповітамінози та інші);

- харчові отруєння: мікробної природи (токсикоінфекції, бактерійні токсикози, мікотоксикози), немікробної етіології (продуктами, отруйними за своєю природою; продуктами, які стали отруйними при порушенні правил зберігання та інших, продуктами, забрудненими отруйними речовинами (пестицидами, солями важких металів та іншими);

- кишкові бактерійні, вірусні, зоонозні інфекції (черевний тиф, паратифи А, В, дизентерія, гепатит А, поліомієліт, ентеровіруси, бруцельоз, ящур, туберкульоз та інші; гео- і біогельмінтози (аскариди, власоглав, бичачий, свинячий солітер, трихінела, риб’ячий солітер, сосальщики та інші);

- ураження продуктами, забрудненими засобами масового знищення у сучасній війні – радіоактивними речовинами, продуктами бойових отруйних речовин, особливо небезпечними бактерійними засобами (РР, ОР, БЗ) або отруєними з диверсійною метою.

Неправильне харчування впливає на розвиток організму, знижує його захисні сили, може бути причиною багатьох хвороб. В.І.Смоляр вважає, що більше ніж половина випадків передчасної смерті ( до 65 років ) чоловіків і жінок в Україні зумовлена хворобами, в виникненні яких харчування відіграє важливу роль.

Порушення харчування вважають факторами “ризику” у розвитку захворювань серцево-судинної системи, в тому числі і атеросклеротичного процесу. Наукові дані засвідчують зв’язок між неправильним харчуванням, захворюваністю і смертністю від найбільш поширених хвороб, в першу чергу серцево-судинних, багатьох форм раку, жовчно-кам’яної хвороби, ожиріння, подагри, цукрового діабету. Доведено, що поширення багатьох дегенеративних захворювань співпадає з надмірним споживанням калорій за рахунок жирів тваринного походження, простих вуглеводів та недостатнім надходженням вітамінів, поліненасичиних жирних кислот, харчових волокон. Їжа може бути також причиною і фактором передачі різних захворювань інфекційної і неінфекційної природи.

Згідно з оцінками експертів ВООЗ, здоров’я громадян на 8-12% залежить від системи охорони здоров’я в країні, на 18-20% від генетичної схильності людини, на 68-74% - від способу життя, однією з найважливіших складових якого є харчування. Проблеми “харчування і здоров’я” та “харчування і хвороби” тісно взаємопов’язані. Науково обґрунтовані та доведені взаємозв’язки між харчуванням та найважливішими хронічними неінфекційними хворобами. Нераціональне харчування є визначальним у виникненні та розвитку таких факторів ризику, як надлишкова маса тіла, артеріальна гіпертензія тощо. Харчування має численні складові, пов’язані з ризиком для здоров’я. Їжа – не лише необхідність, але й одне з найбільших задоволень у житті. Люди їдять, щоб отримати насолоду та втамувати голод. В той же час їжа - носій та джерело величезної кількості біологічно та фармакологічно активних речовин, потужний лікувальний та оздоровчий фактор.

197.Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації пункту харчування

У польових умовах харчування потерпілого населення відбувається на спеціально організованих місцевими органами влади продовольчих пунктах. Якщо харчування організовують за рахунок сил і засобів військ, то частіше розгортають польові (батальйонні) пункти харчування (ППХ) або (БПХ). До складу БПХ входять три польові кухні типу КП-125, КП-130 з каркасними наметами, (із розрахунку одна кухня на роту), три вантажних автомобілі для транспортування кухонь і перевезення продовольства та майна, одна автоцистерна для води і один переносний кип’ятильник для нагрівання води. БПХ розгортають на ділянці розміром 80100 м, з невеликим нахилом для стікання атмосферних або талих вод та з достатніми маскувальними властивостями, щоб до нього можна було непомітно під’їхати. Ділянка має бути розташована на віддалі від можливих джерел забруднення (ферми для худоби, сміттєзвалища, цвинтарі тощо) і неподалік від розміщення особового складу підрозділів, для забезпечення яких розгорнутий БПХ. У мирний час за 50-70 м від їх розташування, у воєнний – залежно від обстановки, виду бою тощо (рис. 4.10). Функціональні підрозділи БПХ розгортають у наметах або пристосованих приміщеннях. Польові кухні у воєнний час доцільно встановлювати в укриттях і не ближче ніж за 30 м одну від одної, щоб вони не були одночасно знищені вибухом одного снаряда (міни чи бомби). Автомобілі ставлять теж неподалік від кухонь в укриттях і маскують їх.

У мирний час у районах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій або при перебуванні особового складу (населення) у таборі, навпаки, кухні доцільно виставляти поряд в одну лінію. В одній-двох кухнях готують першу страву, в інших – другу та третю, а потім організовують видачу готової їжі поточним методом безпосередньо із кухонь у котелки в послідовності, яка прийнята у закладах громадського харчування. Ок ремо видають хліб, цукор та масло. Для нарізки хліба, порціювання цукру та масла відводять, зазвичай, окреме приміщення (місце), де встановлюють вагу для зважування цих продуктів. Масло може видаватися порціями, які роблять спеціально відкаліброваними штамповками або видають брусочками визначеної маси на підрозділи. Обробку м’яса та риби дозволяється поєднувати в одному приміщенні (наметі), але за умови оснащення його окремими столами і відповідно промаркованим інвентарем для розробки (дошки, ножі тощо). На відстані приблизно 15 м від кухонь обладнують місце (підсобне приміщення) для чищення картоплі та овочів. Тут встановлюють лавки для сидіння та ємності для очищених овочів і для збору лушпиння, для збору останнього може викопуватися ямка. Очищену картоплю можна зберігати у холодній воді до 2-4 годин.

На ППХ можуть встановлюватися польові їдальні для офіцерського складу та військовослужбовців військової служби за контрактом, а також окремо із підсобних матеріалів – для рядового та сержантського складу. У таких випадках, крім мийок для кухонного інвентарю та столового посуду ППХ на відстані 20-25 м від кухонь додатково відводиться окреме місце для миття індивідуального посуду – котелків, кухлів та ложок, що є у особового складу, для чого додатково завчасно нагрівається вода в котлах польових кухонь або спеціальних пристроях. Мити котелки, кружки і ложки зручніше на столах, які виготовлені з підручних матеріалів. Гарячу воду для миття індивідуального посуду видають в термоси тільки чергові, яких виділяють із числа особового складу ППХ. Індивідуальні котелки очищують від залишків їжі у ємності для харчових відходів.Для збору стічних вод викопують поглинаючі колодязі. Продукти зберігають у продовольчому складі, який обладнують в окремому приміщенні (наметі). Двері та вікна складу засітчують і проводять інші заходи для збереження продуктів від доступу мух і гризунів.

У ньому встановлюють стелажі і піддони, промарковані ящики (“м’ясо”, “овочі”, “хліб” тощо), які повинні щільно закриватися кришками; колода та сокира для рубки м’яса, стіл для видачі продуктів і вага. Також біля польової кухні відводять місця для зберігання води і палива. Окремо встановлюють намет (виділяють приміщення), призначений для відпочинку особового складу ППХ перед заступленням у наряд. Убиральню для особового складу, який працює на ППХ, та яму з кришкою, в яку зсипають сміття і покидьки з ППХ, споруджують не ближче 50-70 м від кухонь.

Поблизу кожної кухні встановлюють рукомийник з милом і щіткою для миття рук обслуговуючого персоналу під час роботи та після кожного відвідування вбиральні. Котлове харчування у польових умовах не має принципових відмінностей від такого у місці постійної дислокації. Гаряча їжа готується тричі на день з використанням як свіжих, так і концентрованих та консервованих продуктів. При самостійному або індивідуально-груповому харчуванні військовослужбовці готують гарячу їжу самі або вживають консерви (концентрати) без теплової обробки. Для приготування гарячої їжі використовуються малолітражні кухні (плити), триноги чи багаття. Інколи бійці об’єднуються по два і готують в одному котелку першу страву, а в другому – другу страву або чай.

Їжа на кожному польовому пункті харчування, зазвичай, готується за єдиною для всіх продовольчих пунктів розкладкою продуктів, яку затверджує командир частини, хоча в деяких випадках розкладки можуть відрізнятися. У польових умовах для приготування їжі перевага надається продуктам, що не потребують тривалої кулінарної обробки: консервам, якими заміняють у літній період свіже м’ясо та рибу, харчовим концентратам для швидкого приготування каш, супів, киселів та овочевим сумішам. Контроль за процесом приготування їжі передбачає приділяти увагу максимальному зменшенню втрат продуктів через їх надлишкове вимочування, очищення, теплову обробку та інші причини. Приготування, доставку та видачу підрозділам готової їжі організовує начальник ППХ відповідно до вказівок заступника командира батальйону з тилу. Їжа має бути готовою до часу, що указаний в розпорядку дня для її вживання. Статут внутрішньої служби ЗС України зобов’язує чергового частини та лікаря (фельдшера) перед кожною видачею готової їжі перевіряти її якість, проводити контрольне зважування порцій, а також перевіряти санітарний стан кухонь, складів і території ППХ, чистоту кухонного інвентарю та посуду, який використовується на ППХ. Після перевірки вони роблять відповідні записи у книзі контролю за якістю приготування їжі про дозвіл або заборону на її видачу особовому складу. У випадку заборони на видачу їжі ці посадові особи повинні негайно доповісти командиру частини про причини заборони для прийняття ним відповідного рішення щодо подальшого харчування особового складу. Зберігати їжу дозволяється лише для військовослужбовців, які своєчасно не прибули для її споживання у зв’язку з виконанням службових обов’язків. У цьому випадку готові страви дозволяється зберігати – на гарячій (80 °С) плиті не довше 1,5 год, у термосах – до 2 год, у холодильнику – не більше ніж 4 години. Доставка та роздача гарячої їжі, хліба, масла і цукру в підрозділах організовується розпорядженням командира батальйону (дивізіону). Разом з гарячою їжею на сніданок та вечерю також доставляється чай або окріп для чаю. Для транспортування термосів із стравами та окропом з ППХ до підрозділів при необхідності виділяються підносчики. За наявності умов кухарі можуть роздавати їжу безпосередньо з кухонь у котелки.

У польових умовах під час обробки харчових продуктів та приготування їжі незалежно від обставин ніяких відхилень від кулінарних та санітарних правил, що установлені для стаціонарних умов, не допускається. Але існують деякі особливості у кулінарній обробці продуктів. Наприклад, заморожене м’ясо попередньо не розморожують, а розрубують на шматки по 1,5-2 кг, які після почищення та обмивання відразу закладають у котел. Зварене м’ясо ділять на порції і викладають на деко, заливають бульйоном та проварюють протягом 15 хвилин після закипання. Видавати його без додаткової теплової обробки заборонено. М’ясо, зазвичай, видається з другою стравою, тільки за виняткових обставин – з першою. Консервні жерстянки відкривають перед закладкою у котел. Попередньо їх очищають від змазки, уважно розглядають з метою виявлення цілісності та опускають у гарячу воду на 10-15 хвилин для визначення герметичності. У разі пошкодження упаковки з жерстянок будуть виділятися бульбашки газу. Консерви з банок, що мають порушену герметичність, бомбаж, неприємний запах вживати заборонено. Перед роздачею вміст м’ясних (рибних) консервів проварюють у котлах не менше 20 хвилин з моменту закипання. Відкриті консерви зберігати та видавати забороняється. Взимку у польових умовах не завжди можливо вберегти овочі та хліб від заморожування. Тому морожені картоплю та інші овочі чистять і миють без відтаювання і закладають у кип’ячу в котлі воду або бульйон, що дозволяє зберегти смакові та харчові якості їжі, яку готують із них. Заморожений хліб можна відновити до стану свіжого у духових шафах польових кухонь або у добре натоплених наметах чи інших приміщеннях. З цією метою його треба розкладати не більше ніж у два ряди на чистих дошках (столах) або на простирадлах.

Температура готової їжі при видачі має бути не нижчою: перших страв – 75 °С, других страв – 65 °С, третіх страв – 80 °С. У польових умовах за відсутності можливості дотримання санітарних правил забороняється приготування холодних закусок (салати, вінегрети тощо), страв із рублених м’яса та риби, котлетної маси, фаршу тощо. Кисіль або компот повинні бути готовими не раніше ніж за тридцять хвилин до видачі. Наливають їх безпосередньо з котла у кружки, але ні в якому разі не у термоси. Допускається видача прокип’яченого молока, але надійніше готувати з нього молочний суп або кашу. Видавати готову їжу з кухонь, а також замивати котли дозволяється лише кухарям, а не особам з числа добового наряду. Котли очищають від залишків їжі спеціальною щіткою, потім внутрішні поверхні миють гарячою водою з содою або іншими дозволеними мийними засобами, після чого два-три рази ополоскують окропом.

198. Організація харчування військових та цивільних формувань у польових умовах при надзвичайних ситуаціях і підчас війни, його форми, гігієнічна характеристика.
У перший, найбільш гострий період будь-якої катастрофи чи іншого лихоліття організується індивідуальне харчування особового складу формувань, які прибули для надання допомоги потерпілому населенню та ліквідації наслідків катастрофи. Таке харчування реалізується за допомогою сухих пайків, субкалорійних раціонів, раціонів виживання.
Сухі пайки випускаються в упаковках, розрахованих на добове харчування однієї особи і включають:- сухарі або хрусткі хлібці;- різноманітні консерви (три 200-грамових банки), цукор – 45г, чай – 1г, концентрати супів, каш, які не потребують тривалої кулінарної обробки. Калорійність сухих пайків знаходиться в межах 3200-3500 ккал.
Субкалорійні пайки (1100- 1150 ккал.) містять знижену кількість вуглеводів, жирів, але достатню кількість білків, вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів.
“Раціони виживання” – пайки у формі брикетів чи великих таблеток, мають низьку калорійність (800-1000 ккал.), мінімально необхідні кількості білків, жирів, інших нутрієнтів. Розраховані на нетривале споживання (2-3 дні) у найбільш складних умовах катастроф чи бойових дій.
Друга форма організації харчування особового складу формувань – групове харчування за допомогою харчових концентратів, які не потребують тривалої кулінарної обробки.
Такі концентрати випускаються у вигляді окремих продуктів: “м’ясний фарш”, “рибний фарш”, “суха простокваша” та ін.; у вигляді окремих блюд: “суп пшеничний з овочами”, “картопля тушена з овочевими порошками” та ін.; у вигляді уніфікованих польових раціонів на 2, 10, 20, 50 осіб – сухі брикети на сніданок, обід, вечерю – в одній упаковці. Ці концентрати готові до вжитку після 8-10-хвилинного розпускання в окропі.
Третя форма організації харчування формувань в умовах надзвичайних ситуацій колективна: на ротних або батальйонних пунктах харчування (РПХ, БПХ), на яких їжа готується в польових кухнях з звичайних харчових продуктів, іноді – з використанням концентратів окремих продуктів, якщо звичайні відсутні.

199. Військова норма харчування №10 (сухий пайок), гігієнічна характеристика, види. Вимоги до сухого пайку.
Сухі пайки випускаються в упаковках, розрахованих на добове харчування однієї особи і включають:
- сухарі або хрусткі хлібці;
- різноманітні консерви (три 200-грамових банки), цукор – 45г, чай – 1г, концентрати супів, каш, які не потребують тривалої кулінарної обробки. Калорійність сухих пайків знаходиться в межах 3200-3500 ккал.
Вимоги:
- Компактність
- Легкість, зручність у використанні
- Відповідають принципам раціонального харчування за калорійністю, вмістом нутрієнтів,
- Епідеміологічно, токсикологічно, радіологічно безпечні
У деяких випадках, наприклад, перед маршем або при при виконанні завдань у відриві від свого ППХ особовому складу видають сухий пайок недоторканого запасу (НЗ), який можна використовувати лише з дозволу командира (рис. 4.11). До складу пайка входять: одна банка м’ясних консервів, дві – з кашею, цукор та чай.Окремо додається хліб або сухарі (галети). Взимку доцільно з сухим пайком видавати замість хліба сухарі, тому що вони не замерзають. Видають їх також при перебоях з його випічкою або доставкою. Сухарі перед вживанням можна відновити до стану хліба, якщо у котелок вертикально поставити 2-3 сухарі, розділити їх ложками і на 10-15 с залити питною водою. Потім воду злити, а котелок закрити кришкою і протягом 5 хв підігріти на вогні. Сухарі зм’якнуть.
Консервні жерстянки відкривають перед закладкою у котел. Попередньо їх очищають від змазки, уважно розглядають з метою виявлення цілісності та опускають у гарячу воду на 10-15 хвилин для визначення герметичності. У разі пошкодження упаковки з жерстянок будуть виділятися бульбашки газу. Консерви з банок, що мають порушену герметичність, бомбаж, неприємний запах вживати заборонено. Перед роздачею вміст м’ясних (рибних) консервів проварюють у котлах не менше 20 хвилин з моменту закипання. Відкриті консерви зберігати та видавати забороняється. Взимку у польових умовах не завжди можливо вберегти овочі та хліб від заморожування.

200. Організація харчування в умовах зараження місцевості та об’єктів СДОР, РР, бактерійними засобами особового складу формувань при надзвичайних ситуаціях.
СДОР-Сильнодіючі отруйні речовини
Приготування, видача та вживання їжі організовується, зазвичай, поза зонами місцевості та об’єктів, які забруднені РР і ОР та заражені БЗ. У випадку вимушеної організації харчування у зонах радіоактивного забруднення встановлено такі вимоги: при рівні радіації до 1 рад/год її здійснюють у звичайному порядку; від 1 рад/год до 5 рад/год дозволяється проводити у дезактивованих об’єктах (спорудах); понад 5 рад/год – лише у дезактивованих об’єктах (спорудах) закритого типу. Для приготування їжі у цих умовах найліпше використовувати консервовані продукти та харчові концентрати, тому що вони надійніше захищені від засобів масового ураження і з них можна приготувати їжу за коротший термін. На місцевості, що забруднена ОР, дозволяється готувати та вживати їжу тільки у спеціальних спорудженнях, які обладнані фільтро-вентиляційними установками для очищення повітря. У районах, що були заражені БЗ, приготування та видача їжі допускається лише за умови попереднього проведення надійної дезінфекції території, на якій розміщені ППХ. Вживати їжу можна тому особовому складу (потерпілому населенню), який пройшов повну санітарну обробку, та із знезараженого посуду. Продовольство і воду, що забруднені РР, ОР та заражені БЗ, вживати категорично забороняється. Після виходу із районів забруднення (зараження) визначають ступінь радіоактивного та хімічного забруднення особового складу, кухонь, кухонного інвентарю, продовольства та води. Визначення зараження БЗ не робиться, тому що для проведення дезінфекції достатньо установлення факту застосування БЗ. Польові кухні та увесь інвентар дезактивують обмиванням водою декілька разів для досягнення допустимих рівнів забруднення. Для їх дегазації застосовують відповідні дегазуючі розчини або миють гарячою водою з милом чи знежирюючими засобами. Дезінфекція проводиться з використанням відповідних розчинів. Особовий склад, який здійснює ці заходи, обов’язково працює у індивідуальних засобах захисту шкіри та органів дихання і зору. Кухарі приступають до роботи тільки після проходження спеціальної обробки. Проведення спеціальної обробки є достатньо складним процесом, який можуть виконувати лише особи, що мають необхідні засоби та спеціальну підготовку. Тому у військових формуваннях проводять відповідну обробку тільки тих продуктів харчування, які поміщені у герметичну тару, а решта забрудненого продовольства передається для обробки (якщо вона є можливою) на спеціально виділені склади або знищується на підставі експертного висновку.

201. Гігієнічна характеристика раціонів виживання. Способи захисту продовольства від зараження радіоактивними та отруйними речовинами, методи дезактивації та знешкодження.
“Раціони виживання” – пайки у формі брикетів чи великих таблеток, мають низьку калорійність (800-1000 ккал.), мінімально необхідні кількості білків, жирів, інших нутрієнтів. Розраховані на нетривале споживання (2-3 дні) у найбільш складних умовах катастроф чи бойових дій.
Перевезення продуктів у герметично закритій тарі або у спеціальних автомобілях із герметично обладнаними кузовами, найбільш надійно захищає продовольство від дії РР, ОР і БЗ. Менш захищеним воно буде у кузовах вантажівок з брезентовим тентом. Забороняється перевозити продовольство за умов загрози дії цих чинників у відкритих кузовах. Продовольство, яке було забруднене РР та ОР і заражене БЗ є непридатним для використання і потребує проведення відповідно дезактивації, дегазації, дезінфекції або підлягає утилізації.
Дезактивація продовольства, яке міститься у герметичній тарі, здійснюється шляхом очищення поверхні від захисного мастила та обмиванням її водою.
Крупи, макарони, цукор та інші сипучі харчові продукти, що упаковані у подвійні або декілька мішків, обмітають (краще за допомогою пиловсмоктувача) від пилу, після чого верхні мішки знімають і проводять дозиметричний контроль внутрішніх. При потребі вміст перекладають у чисту тару. Рибу, м’ясо та ковбаси обмивають достатньою кількістю холодної води. При необхідності рибу чистять від луски, з м’яса зрізають верхній шар товщиною до 0,5 см, а з ковбаси знімають оболонку і повторно промивають водою. У деяких випадках м’ясо можна 2-3 рази добре проварити, попередньо відокремивши від кісток, тоді більше 50 % РР перейде у бульйон, який необхідно після кожного закипання виливати. Картоплю, буряки, капусту та інші овочі і фрукти дезактивують промиванням водою. Доцільно з капусти та цибулі зняти верхні шари, що забруднені РР. Після очищення від шкірки овочі повторно промивають холодною водою. Тверді жири та сири, масло і хліб дезактивують шляхом видалення забрудненого верхнього шару товщиною до 1 см ножем або тонким дротом, але тиснучими, а не пиляючими рухами. У будь-якому разі продовольство підлягає після проведеної дезактивації повторному контролю на радіоактивне забруднення з метою вирішення питання щодо його повторної дезактивації чи складування на термін природного процесу дезактивації або знищення. Забороняється змішувати чисте і забруднене РР продовольство з метою досягнення допустимих рівнів забруднення.
Дегазацію продовольства, що повністю забруднене крапельно-рідинними ОР, зазвичай, не проводять, а знищують його. Частково забруднене – дегазують шляхом видалення тари і прилягаючих до неї шарів продовольства. У випадку забруднення харчових продуктів парами ОР, їх провітрюють, промивають, за необхідності видаляють верхні шари і піддають спеціальній кулінарній обробці. Наприклад, м’ясо варять протягом 3-4 год, воду після першого закипання зливають і заливають чистою, також поступають і з рибою, яку варять до 2 год після очищення від луски. Овочі миють, провітрюють, зрізають поверхневий шар товщиною до 3 мм і варять. Крупи, макаронні вироби, цукор провітрюють, розсипавши тонким шаром по поверхні. Потім крупи промивають декілька раз і варять, макарони варять у великій кількості води (з розрахунку на 10 л води 1 кг виробів) 10 хв, відкидають і ще раз варять у такому ж об’ємі чистої води. Цукор теж варять у воді (у співвідношенні 1 кг на 4 л води) біля 2 годин. Консерви у металічній та скляній тарі обтирають дегазуючою рідиною, обмивають чистою водою і протирають насухо. Хліб, масло, тверді сири дегазують шляхом зрізування верхніх шарів глибиною до 2-5 см. Їх доцільно також піддавати термічній обробці, наприклад, перетоплювати масло, обжарювати хліб тощо. Дезінфікують продовольство протиранням або зрошенням тари дезінфікуючим розчином, витримують установлений для нього термін експозиції, а потім провітрюють протягом 2 годин.

Продовольство, що упаковане у герметичну металічну тару (консерви тощо), кип’ятять до 30 хв при зараженні неспороутворюючими мікроорганізмами та до 1 години – спороутворюючими. Консерви у скляній герметично закритій тарі занурюють у дезінфікуючий розчин до 30 хв (концентрація розчину залежить від зараження спороутворюючими чи неспороутворюючими мікроорганізмами). Через 2 години банки обмивають чистою водою. М’ясо варять не менше 2 годин з моменту закипання води, за умови додавання у воду 1 % оцтової кислоти – до 1 години. Тверді жири перетоплюють кип’ятінням протягом 1 години. Хліб нарізають на шматки і висушують на сухарі при температурі не нижче 120 °С. Картоплю та свіжі овочі занурюють у розчин хлору не менше ніж на 40 хв, потім промивають у воді. Сухі фрукти варять у воді біля 1 години, після чого з них готують джеми, повидло тощо /

202. Обов'язки медичної служби, методи і засоби гігієнічного контролю за повноцінністю та безпечністю харчування в польових умовах при надзвичайних ситуаціях.
До умов раціонального харчування відносяться:
1. Кількісна повноцінність – відповідність калорійності добового раціону енергетичним витратам організму.
2. Якісна повноцінність, збалансованість – вміст в раціоні в оптимальних кількостях і співвідношенні енергетичних, пластичних, каталітичних харчових речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, мікроелементів, вітамінів, смакових речовин).
3. Раціональний режим харчування – кількість прийомів їжі, їх відповідність біологічним ритмам організму, розподіл добового раціону по окремих прийомах їжі, інтервали між прийомами їжі.
4. Відповідність якості їжі ферментним можливостям травної системи (легкотравність та висока засвоюваність їжі).
5. Епідеміологічна безпечність і токсикологічна нешкідливість їжі (відсутність збудників інфекційних захворювань з аліментарним шляхом передачі, зародків гельмінтів, отруйних речовин).
Методи медичного контролю за повноцінністю харчування:
- розрахункові методи – за меню-розкладкою з використанням норм харчування – пайків військових і цивільних формувань (додаток 3) та таблиць хімічного складу харчових продуктів;
- методи санітарного обстеження умов заготівлі, транспортування, зберігання, кулінарної обробки і реалізації харчових продуктів і блюд;
- контрольно-вагові методи (контрольні зважування продуктів при видачі зі складу на харчоблок, при закладці в казан, наприклад, польової кухні, контрольні зважування готових порцій, блюд);
- експресний та лабораторний аналіз продуктів і готових блюд на калорійність, вміст білків, жирів, вітамінів та ін.;
- вивчення харчового статусу організму особового складу формувань (антропометричні, фізіометричні, соматоскопічні показники, біохімічні, клінічні дослідження).
Заходи медичного нагляду за харчуванням особового складу формувань в умовах надзвичайних ситуацій
1. Організацію і дотримання санітарних правил прийому продовольства зі складів, заготовок від населення, трофейних продуктів, продуктів, використаних за результатами катастроф (травмованих тварин, зруйнованих складів продовольства).
2. Дотримання санітарних правил вантаження, транспортування, зберігання продовольства на стаціонарних, рухомих складах, відпуску продуктів на харчоблоки, батальйонні пункти харчування.
3. Дотримання санітарних правил кулінарної обробки харчових продуктів, термінів зберігання і реалізації готової їжі.
4. Утримання приміщень продовольчих складів, транспортних засобів, польової продовольчої техніки, польових кухонь, посуди, інвентарю, заходи боротьби з гризунами, шкідливими комахами.
5. Медичні огляди і обстеження на бацилоносійство поварів, обслуговуючого персоналу продовольчих складів, наряду на харчоблок, нагляд за дотриманням ними правил особистої гігієни та інші.
6. Контроль за доведенням до особового складу повного набору харчових продуктів і блюд, згідно з нормами пайка, з метою забезпечення повноцінності харчування

203. Етапи медичної експертизи продовольства в польових умовах та можливі варіанти експертних висновків на різних етапах цієї експертизи.
Етапи медичної експертизи продовольства у польових умовах :
Ι етап:
- збір інформації, санітарне обстеження продовольчого об’єкта на місці (продовольчого складу, пункту харчування, трофейних харчових продуктів, заготовок на місці);
- індикація тари, продовольства на зараження отруйними речовинами (ОР) за допомогою приладу хімічної розвідки медико-ветеринарного ПХР-МВ радіоактивними речовинами (РР) за допомогою польового рентгенометра-радіометра ДП-5А, ДП-5В
- оцінка органолептичних ознак якості чи псування продуктів (крім смаку);
- обґрунтування і оформлення попереднього експертного заключення.
Варіанти попереднього експертного заключення можуть бути:
а) Продукт придатний до вживання без обмежень;
б) Продукт непридатний до вживання і підлягає знищенню;
в) Продукт сумнівної якості, потребує лабораторної експертизи.
ΙΙ етап:- відбір проб продуктів сумнівної якості (не менше 10 зразків з кожної партії продовольства) на бактеріологічний та санітарно-хімічний аналіз;
- пакування проб, оформлення супроводжуючих документів;
- транспортування проб до лабораторії.
ΙΙΙ етап:
- лабораторні дослідження: - санітарно-токсикологічне, за допомогою медичної польової хімічної лабораторії МПХЛ- 54; (в санепідлабораторії дивізії), токсикологічної лабораторії ЛТ (в СЕЗ армії);- санітарно-бактеріологічне та вірусологічне – за допомогою комплектів ―Лабораторія бактеріологічна ЛБ‖ та ―Лабораторія вірусологічна ЛВ‖;
- радіометричне, за допомогою радіометричної лабораторії в укладках РЛУ-2 (мал. 55.3);
- санітарно-хімічне і органолептичне, за допомогою лабораторії гігієнічної військової ЛГ-1 чи основної ЛГ-2.При надзвичайних ситуаціях мирного часу ці дослідження можуть бути виконані в лабораторії найближчої СЕС.
ΙV етап: обґрунтування і оформлення кінцевого експертного заключення, варіанти якого можуть бути:
1. продукт доброякісний, придатний до вживання без обмежень;
2. продукт умовно придатний, може споживатися обмежений термін, або шляхом змішування з чистими продуктами у раціоні (з метою зниження рівнів забруднення до допустимих);
3. продукт підлягає спеціальній обробці (дегазації, дезактивації, стерилізації) з повторною експертизою;
4. продукт непридатний до вживання і підлягає знищенню (при зараженні стійкими ОР, при перевищенні радіоактивного забруднення в 10 і більше разів від допустимих рівнів, при псуванні вище допустимих рівнів, загниванні);
5. продукт непридатний до вживання, може бути використаний на корм тварин;
6. продукт непридатний до вживання, може бути використаним для технічних цілей або перероблений у добриво.

204. Показники, які характеризують свіжість, товарні якості харчових продуктів, ознаки псування, епідеміологічної та токсикологічної небезпеки.
Органолептичний метод дозволяє швидко і просто оцінити якість сировини, напівфабрикатів і кулінарної продукції, виявити порушення рецептури, технології виробництва та оформлення страв, що, у свою чергу, дає можливість оперативно вжити заходів стосовно усунення виявлених недоліків.
Визначають якість продуктів за допомогою органів чуття: зору, дотику, смаку, нюху.

Таким методом визначають смак, колір, запах, консистенцію і зовнішній вигляд продукту.

Лабораторні методи визначення якості продукту поділяють на фізичні, хімічні, мікробіологічні, фізіологічній

Фізичними методами встановлюють температуру плавлення, захолонення, кипіння, вологість, питому вагу, щільність продукту.

Хімічними методами визначають хімічний склад продукту, наявність в ньому шкідливих домішок.

Мікробіологічним методом визначають наявність хвороботворних, мікробів у продуктах.

Фізіологічним методом визначають енергетичну цінність і засвоюваність продукту.

Фальсифіковані продукти - продукти, що вироблені з навмисною зміною якісного складу з метою приховати недоліки або надати товару більш привабливого вигляду (для обману споживача)

Рафіновані продукти - звільнені від баластних речовин за допомогою спеціальних засобів обробки

Харчові сурогати - Продукти, що вироблені для заміни натуральних і наближені до них за смаковими характеристиками, але не мають їх якості (наприклад сурогат зерен кави – ячмінь, жолуді, цикорій) (Я КАРОЧ ХЗ ЩО ТАМ БУДЕ ПРПАВИЛЬНИМ,ТОМУ ВСТАВИЛА 2 ВАРІАНТИ)

205. Фізіологічні показники втоми та перевтоми як складова гігієни праці військовослужбовців та ліквідаторів наслідків катастроф.
1. Показники функції дихання.
1.1. Частота дихання (за 1 хв.) визначається з метою оцінки ступеню стомленості організму при виконанні фізичної роботи, її інтенсивності, важкості, тривалості, психоемоційних навантажень.Без фізичного навантаження у дорослої людини частота дихання складає 16-20 за хвилину. При фізичних навантаженнях і при психоемоційних напруженнях частота дихання істотно зростає. У тренованих осіб у першу чергу зростає глибина дихання, тобто дихальний об’єм легень, який у стані спокою складає 0,4-0,6 л.
1.2. Інші показники функції дихання можна визначити за допомогою портативного спірометра з манометром. Крім дихального об’єму цим приладом можна визначити:

· резервний об’єм вдоху (у стані спокою дорівнює 1,5-2,0 л);

· резервний об’єм видоху (1,0-1,5 л);

· життєву ємкість легень (ЖЄЛ) – сума дихального об’єму, резервного об’єму вдоху та резервного об’єму видоху. У здорової, не стомленої людини, ЖЄЛ дорівнює біля 4,8 л.
1.3. Хвилинний об’єм дихання (ХОД) визначається множенням дихального об’єму на кількість вдихів за хвилину. У стані спокою дорівнює 6-10 л/хв, при роботі збільшується до 50-100 л/хв.

2. Показники функції серцево-судинної системи.

2.1. Частоту пульсу визначають на променевій артерії передпліччя. У стані спокою у дорослої людини частота пульсу (частота серцевих скорочень, ЧСС) знаходиться в межах 60-90 с/хв. При фізичних навантаженнях істотно збільшується, але у тренованих до таких навантажень осіб спочатку збільшується систолічний об’єм серця (СО), і лише у подальшому зростає частота серцевих скорочень.

2.2. За даними нормальної фізіології систолічний об’єм серця (СО, мл) в стані спокою знаходиться в межах 65-70 мл.

2.3. Хвилинний об’єм крові (ХОК) визначається множенням систолічного об’єму на частоту серцевих скорочень і в нормі, без фізичних навантажень, коливається у межах 2,5-5,0 л/хв. При мускульній роботі збільшується до 25-30 л/хв за рахунок збільшення СО (у тренованих осіб) та частоти серцевих скорочень у залежності від важкості та інтенсивності праці у часі.

Для визначення показників функцій серцево-судинної системи кров’яний тиск визначається портативним тонометром з стрілочним манометром.

2.4. Для практичного засвоєння навичок по визначенню показників дихальної і серцево-судинної систем з метою оцінки ступеню стомленості організму студенти один на одному визначають перераховані вище показники у стані спокою, а потім після 20 присідань з вантажем 10 кг – через 5, 10, 20 хвилин в період відновлення. Зіставляють отримані результати з вихідними.

2.5. На підставі визначених показників розраховують вегетативний індекс Керде та індекс Хільдебранта, які характеризують активність симпатичної, парасимпатичної вегетативної нервової системи у залежності від фізичних навантажень чи психоемоційного перенапруження.

2.5.1. Вегетативний індекс Керде розраховується за формулою (1):

ВІК=(1-ДАТ/ЧСС)*100%
де: ДАТ – діастолічний артеріальний тиск;

ЧСС – частота серцевих скорочень.

При відсутності втоми значення індексу знаходяться в межах 0 – 1 %. При стомленості він збільшується, а коли наближається до 20 % – можна говорити про перевтому.

2.5.2. Індекс Хільдебранта – відношення частоти серцевих скорочень (Р) до частоти дихальних рухів (R) за хвилину, формула (2):

(2)

В нормі у здорової людини цей індекс знаходиться в межах 2,8 – 4,9. При його зниженні можна говорити про розлад вегетативної регуляції у бік парасимпатикотонії, а при його збільшенні – у бік симпатикотонії, що свідчить про стомлення від фізичних навантажень.

3. При оцінці результатів досліджень враховують також суб’єктивне відчуття стомленості та перевтоми, наявність і ступінь випрівання (потовиділення).

206. Гігієнічна характеристика індивідуальних засобів захисту при ліквідації наслідків катастроф та інших надзвичайних станів.
Індивідуальні засоби захисту при ліквідації наслідків катастроф та інших надзвичайних станів.

1. Засоби захисту тіла:
-загальновійськовий захисний комплект (прогумований плащ з капюшоном, прогумовані бахіли, рукавиці);
-захисний комбінезон для роботи з ракетним пальним;
-захисний комбінезон бронетанкових військ
-плівкові захисні комбінезони, бахіли, гумові чоботи, рукавиці та інше формувань цивільної оборони;
-захисний спецодяг та спецвзуття, призначені для використання в різних галузях промислового виробництва;
-захисні комплекти пожежників, рятувальних шахтних команд, аквалангістів.
При проведенні гігієнічного нагляду за використанням ізолюючих індивідуальних засобів захисту медична служба і керівники рятувальних та відповідних робіт повинні орієнту-ватися на допустимі терміни перебування людини у ізолюючому захисному одязі (табл. 3).

2. Засоби захисту органів дихання та слизових оболонок.
До таких засобів відносять респіратори різних конструкцій, захисні окуляри, протигази.
Протигази поділяються на:
-ізолюючі, з запасом кисню у заплічних балонах типу аквалангів, дихальних апаратів гірничих рятівників, КІП-5, КІП-7, КІП-8, або з генерацією кисню хімічними реагентами (військові ізолюючі протигази типу ІП-4, ІП-5, ІП-46, ІП-46М);
-шлангові промислового призначення ПШ-1, ПШ-2-57, ДПА-5;
-фільтруючі: військові, цивільної оборони, розраховані на захист від бойових отруйних речовин (ГП-5, ГП-5М, ГП-7); промислові, розраховані на захист від окремих груп виробничих отрут (див. таблицю 1 до теми № 49).

207. Визначення гігієни військової праці. Предмет, завдання.
Гігієна військової праці-розділ військової гігієни та розділ гігієни праці, в якому вивчаються всі фактори трудового процесу та їх вплив на здоров'я і працездатність (боєздатність) військовослужбовців: встановлюються гігієнічні норми і вимоги, розробляються гігієнічні заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців, попередження професійних захворювань, і, в кінцевому рахунку, на підвищення боєздатності військ.
Предмет гігієни військової праці
- фактори трудового процесу і умови, в яких протікає праця
- вплив трудового процесу і умов праці на здоров'я і боєздатність військовослужбовців.
Основні завдання гігієни військового праці:
- вивчення впливу на організм фізичних, хімічних, біологічних факторів;
- розробка гігієнічних нормативів виробничого середовища, об'єктів військової техніки;
- вивчення трудового процесу з метою вироблення раціональних режимів праці та відпочинку;
- вивчення виробничих процесів з метою виявлення проміжних, кінцевих шкідливих продуктів і розробка рекомендацій щодо захисту людей від їх несприятливих впливів;
- розробка санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на попередження профзахворювань та оздоровлення умов праці;
- вивчення стану здоров'я особового складу, їх загальної захворюваності, профпатології та фізичного розвитку.

208. Гігієна праці в бронетанкових військах. Особливості умов праці.
На умови праці особового складу та на стан його здоров’я впливає ряд таких чинників середовища перебування, як:
– обмежені розміри робочого простору; Малі розміри робочого простору в броньованій машині затруднюють роботу членів екіпажу, змушують їх перебувати у вимушеній робочій позі і оберігатися від ударів об оточуючі поверхні при струсах і поштовхах під час руху машини, що постійно вимагає значного м’язевого напруження. Відповідно виникає підвищена втомлюваність членів екіпажу. Вимушене обмеження рухів і тривале перебування в одній і тій же позі сприяє у холодний період року загальному і місцевому переохолодженню танкістів та утворенню у них контактних відморожень.
– поштовхи і струси при русі машин, сильний шум; Втрата рівноваги тіла при роботі у танку, який рухається, або при стрільбі із гармати, неточні рухи, недотримання правил техніки безпеки під час водіння і обслуговування машини можуть бути причиною травм членів екіпажу
-Шум та вібрація; Постійна дія аритмічних коливань призводить до втомлюваності членів екіпажу. У частини людей струси і вібрації з великою амплітудою коливання можуть спричиняти явища загойдування.

– несприятливі температурні умови в холодний і теплий періоди року; У спеку температура повітря всередині машини сягає вище 40 °С, що призводить до перегрівання членів екіпажу, наслідком чого стає втрата членами екіпажу боєздатності. Взимку через сильне охолодження броні можливе загальне переохолодження і контактне обмороження у місцях торкання до неї ділянок тіла.
– забрудненість повітря шкідливими газами і пилом; Потрапляючи в очі пил викликає подразнення і запалення кон’юнктиви та повік. Забруднення ним шкірних покривів і одягу є однією із причин підвищеної гнійничкової захворюваності шкіри танкістів.
– підвищена забрудненість одягу і тіла паливно-мастильними матеріалами, розчинниками, фарбою та пилом;
– ураження лазерним випроміненням у разі недотримання правил техніки безпеки під час проведення занять або навчань.

209. Гігієна праці в радіотехнічних військах, при обслуговуванні радіолокаторних станцій. Специфічні та неспецифічні фактори, їх вплив на організм.

На умови їх праці впливають несприятливі чинники, які можна поділити на специфічні і неспецифічні. До специфічного чинника, наприклад, відносять імпульсне електромагнітне НВЧ-випромінювання, джерелами якого є антени, генератор (за умови знятого з нього металевого кожуха з метою регулювання або ремонту), Наслідком такого опромінення стає порушення функцій ЦНС, ССС, шлунково-кишкового тракту тощо. Зазвичай, гостра форма ураження зустрічається дуже рідко, частіше виявляється симптоматика хронічного ураження – запаморочення, підвищена втомлюваність, поверхневий сон, ослаблення пам’яті, головний біль, загальна слабість, зниження статевої потенції та порушення менструального циклу тощо, які свідчать про зміни, які відбуваються у ЦНС та ССС. Ураження органа зору проявляється переважно катарактою.

Неспецифічними чинниками є м’яке рентгенівське випромінювання, шум та вібрація від дизельного двигуна, вихлопні гази та інші шкідливі хімічні домішки у повітрі робочої зони, несприятлива температура повітря, малорухомий характер праці операторів в умовах недостатньої освітленості при одночасному значному нервово-психічному та зоровому напруженні.

210. Гігієна праці в артилерійських військах. Специфічні та неспецифічні фактори, їх вплив на організм.

Особливостями проходження служби в артилерії є великі фізичні навантаження і вплив на орган слуху пострілів з гармат та вибухів снарядів, мін, авіабомб тощо. Крім того, при стрільбі з гармат великого калібру утворюються інфразвуки, які у сукупності з дульною хвилею можуть травмувати вуха. Розрізняють три типи реакції органа слуху на стрільбу із гармат:

– механічна, коли від різкого підвищення зовнішного тиску пошкоджується барабанна перетинка;

– больова, яку спричиняє різке подразнення нервових закінчень у барабанній перетинці;

– акустична, що обумовлює травматичне ушкодження кортієвого органа, яке супроводжується гучним дзвоном у вухах.

При веденні вогню із закритих об’єктів або корабельних казематів, коли вітер дме з фронту і задуває порохові гази всередину приміщення, існує небезпека отруєння гарматної обслуги пороховими газами, у яких багато оксидів азоту. Причому треба враховувати, що клінічна картина отруєння ними може розвинутися після скритого періоду (через 12-20 год) і призвести до смерті. При тривалій дії невеликих концентрацій оксидів азоту можуть розвиватися хронічні запалення дихальних шляхів. Тому у таких приміщеннях треба подбати про обладнання належної припливно-витяжної вентиляції. Не повинно залишатися поза увагою медичної служби і забруднення одягу та шкіри артилеристів мастилами, якими змащують стволи гармат після їх чистки, а також гільзи снарядів для захисту від іржі, що при відсутності регулярного миття тіла і прання одягу призводить до гнійничкових захворювань шкіри і втрати боєздатності.

211. Гігієна праці в авіаційних військах. Специфічні та неспецифічні фактори, їх вплив на організм.

Авіаційна гігієна є самостійною галуззю авіаційної медицини, що об’єднує ряд медичних дисциплін. Особливості санітарно-гігієнічних заходів, що проводять у ПС, зумовлені рядом указаних нижче чинників. Під час польотів на екіпажі впливає зниження атмосферного тиску всередині літаків, внаслідок чого може виникати кисневе голодування, яке знижує боєздатність (працездатність) людини і порушує її життєдіяльність. Швидке зменшення барометричного тиску при пошкодженні літака за певних умов спричиняє розвиток гострої декомпресійної хвороби. У військовій авіації, особливо винищувальній, на льотчика під час польоту діють значні пришвидшення, що часто створюють дуже великі навантаження на його організм. Вони виникають при збільшенні швидкості польоту або при різкій зміні його напрямку. Крім пришвидшень і змін барометричного тиску на організм льотчика також впливають: інтенсивний шум, що утворюється під час роботи моторів, гвинтів або реактивних двигунів; вібрація літака; значні перепади температури; забруднення повітря відпрацьованими газами, продуктами піролізу, компонентами паливних і мастильних матеріалів. Виконання військової праці як льотчиками, так і іншими фахівцями ПС часто вимагає великого нервово-емоційного напруження. Герметичні кабіни і висотні засоби життєзабезпечення (ВЗЖ) дозволяють долати фізіологічний бар’єр висоти і вакууму космічного простору та виключати гостру гіпобаричну оксигенацію (ГГОГ). Але ВЗЖ затруднюють рухи льотчиків у кабіні, вживання їжі та води, фізіологічні відправлення, обмежують поле зору, погіршують теплообмін, сприяють розвитку фізичної і психічної перевтоми. У випадку розгерметизації кабіни під час висотного польту ВЗЖ не забезпечують достатнього рівня захисту. Тому в умовах ГГОГ потребує вирішення проблема збереження фізичної працездатності, яка є умовою виконання завдання, а нерідко і збереження життя льотчика. Вплив несприятливих чинників на людину можна значно зменшити, а деякі чинники повністю усунути за допомогою технічних та медико-профілактичних заходів, в обгрунтуванні і розробці яких беруть участь лікарі-гігієністи. Наприклад, для спроможності льотчика діяти в умовах ГГОГ йому проводять “висотне” тренування у барокамері й експрес-метод, при якому здійснюють ступінчасті підйоми протягом трьох днів, а також інтервальний принцип адаптації у барокамері. Головною ланкою у системі профілактичних заходів є гігієнічне нормування цих чинників з метою захисту людини від їх шкідливого впливу. З метою виявлення і вивчення причин змін у стані здоров’я фахівців ПС і особливо льотного складу медична служба здійснює регулярний медичний контроль. За станом здоров’я льотного складу він проводиться у:

– період організації і проведення польотів;

– міжкомісійний період;

– процесі спеціальної підготовки на пілотажних тренажерах; – період фізичної підготовки.

Збереження здоров’я та підтримка високої працездатності льотного складу є передумовою підвищення безпеки польотів. Забезпечується це систематичним здійсненням послідовно виконуваних медичних заходів, що включають:

– відбір на навчання у льотних закладах тільки тих осіб, стан здоров’я яких відповідає вимогам льотної професії і дозволяє виконувати в подальшому польоти на перспективних літальних апаратах за будь-яких умов;

– повсякденне спостереження за станом здоров’я курсантського і льотного складів у процесі навчання та льотної діяльності, а також пері-одичні медичні огляди, що дозволяють своєчасно виявити порушення у стані здоров’я і провести лікувально-оздоровчі заходи;

– вивчення умов льотної роботи і причин захворюваності для вжиття заходів, що сприяли б збереженню здоров’я льотного складу і продовженню його льотної працездатності;

– щорічні, чергові медичні обстеження льотного і курсантського складів спеціалістами лікарсько-льотних комісій, які на основі аналізу отриманих результатів клінічних досліджень і даних повсякденного

медичного спостереження дають експертну постанову про ступінь придатності до льотної роботи або льотного навчання;

– позачергові медичні обстеження льотного і курсантського складів у міжкомісійний період для виявлення порушень в стані здоров’я, що можуть призвести до зміни експертного рішення про ступінь придатності до льотної роботи або льотного навчання.

Розрізняють декілька видів медичного обстеження льотного складу. Льотчики, штурмани та інші члени екіпажу щорічно проходять чергове медичне обстеження у спеціалістів лікарсько-льотних комісій. При досягненні 35 років льотчики та штурмани підлягають стаціонарному обстеженню у шпиталі і якщо будуть визнані здоровими, то в наступні два роки обстежуються амбулаторно. Повторне стаціонарне обстеження призначається їм через два роки на третій. У випадку визнання лікарськольотною комісією шпиталю цих членів екіпажу обмежено придатними до льотної роботи, обстеження їх в наступному році проводиться амбулаторно, а потім, на другий рік повторюється стаціонарне обстеження. Інші члени екіпажу незалежно від віку обстежуються амбулаторно, а стаціонарно – лише за показами.

Після узагальнення результатів обстеження льотного складу лікар частини розробляє план лікарськопрофілактичних заходів, в якому передбачається виконання всіх рекомендацій лікарсько-льотної комісії, що направлені на збереження здоров’я і підтримку високої професійної працездатності, та затверджує його у командира. Своєчасне і якісне проведення медичною службою заходів за результатами лікарсько-льотної експертизи, переважна більшість яких має гігієнічну спрямованість, є важливою основою збереження здоров’я

льотного складу, продовження працездатності, підвищення безпеки польотів і попередження льотних пригод, пов’язаних зі змінами у його стані здоров’я

212. Гігієна праці в ракетних військах. Специфічні та неспецифічні фактори, їх вплив на організм.

На особовий склад ракетних військ впливає комплекс несприятливих виробничо-професійних чинників, основним з яких є нервово-емоційна напруженість внаслідок необхідності підтримання постійної готовності до екстрених дій, що обумовлені характером навчально-бойової діяльності. Також до них належать: проливання, витікання або вибух агресивних технічних рідин (При отруєнні гептилом практично уражуються всі органи і системи, а переважно потерпають ЦНС, печінка, ендокринні залози тощо.)( При попаданні на шкіру він викликає опіки. Навіть короткотривале вдихання амілу призводить до ураження дихальних шляхів і легень з розвитком токсичного набряку.); руйнування джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ); аварії транспортних засобів (автомобільного, залізничного, авіаційного); вихід із ладу об’єктів воєнної техніки, спеціальних технічних споруд; виникнення пожежі, а також дія метеорологічних і тектонічних чинників (урагани, смерчі, морози, жара, землетруси, обвали тощо).

Крім військовослужбовців, котрі працюють з КРП і ядерними боєприпасами, виділяють в окрему групу особовий склад, який несе постійне бойове чергування у спеціальних підземних спорудах. На нього діє ряд чинників, які створюють значне емоційне напруження: перебування у замкнутому просторі приміщень для чергування на глибині до 30 м; штучне освітлення (часто у 3-5 раз нижче допустимих норм); наявність примусової вентиляції (особовий склад дихає неіонізованим повітрям); надлишковий тиск повітря; насиченість апаратурою та наявність НВЧ-випромінення; перепади температури і вологості повітря; порушення природних добових біоритмів; морально-психологічне навантаження (робота на апаратурі без права на помилку, систематичні напружені тренування тощо).

213. Біологічна дія надвисокочастотного (НВЧ) поля. Етіологія, патогенез, профілактику радіохвильової хвороби.

Біологічна дія НВЧ-поля обумовлена проникаючою здатністю мікрохвиль в організм, вибірковою взаємодією їх з тканинами, потужністю і часом впливу та розміром поверхні, що опромінюється. Глибина проникнення його в тіло дорівнює приблизно 1/10 довжини хвиль і сягає: при міліметровій довжині на глибину верхніх шарів шкіри; сантиметровій – у підшкірно-жирову клітковину і м’язи, а дециметровій – у внутрішні органи. Поглинута енергія спричиняє місцеве нагрівання тканин і підвищення загальної температури організму. Особливістю дії НВЧ-випромінювання є вибіркове нагрівання тканин, які містять багато води порівняно, наприклад, з інфрачервоними променями, що нагрівають всі тканини однаково. Внаслідок нагрівання тканин може спостерігатися денатурація і коагуляція білків, збільшується проникність мембран клітин, падає активність ферментів, але підвищується швидкість хімічних реакцій. При перевищенні температури тіла більше 40°С розвиваються порушення функцій центральної нервової системи, що призводить до важких наслідків і, навіть до смерті.

Крім теплової виділяють також нетеплову або специфічну дію НВЧ-та НЗВЧ-поля. ). Наслідком такого опромінення стає порушення функцій ЦНС, ССС, шлунково-кишкового тракту тощо. Зазвичай, гостра форма ураження зустрічається дуже рідко, частіше виявляється симптоматика хронічного ураження – запаморочення, підвищена втомлюваність, поверхневий сон, ослаблення пам’яті, головний біль, загальна слабість, зниження статевої потенції та порушення менструального циклу тощо, які свідчать про зміни, які відбуваються у ЦНС та ССС. Ураження органа зору проявляється переважно катарактою.

Радіохвильова хвороба:

Етіологія: тривалий контакт з електромагнітним полем

Клінічна картина: зміни функціонального стану ЦНС та ССС

Заходи щодо несприятливого впливу НВЧ-випромінювання здійснюються у ході запобіжного санітарного нагляду на етапі конструювання РЛС і будівництва споруд у межах їх дії, з метою дотримання установлених норм і правил. Конструктори повинні передбачити екранування і щільне закривання усіх вузлів і блоків, з яких може випромінюватися НВЧ-поле та рентген-промені. Для індивідуального захисту фахівців РЛС застосовують захисні комбінезони та окуляри. Комбінезони шиють із спеціальної металізованої тканини, а окуляри виготовляють з металізованого скла або латунної сітки. Засоби захисту підлягають перевірці раз у півріччя. Крім того, з метою захисту здоров’я скорочують час роботи фахівця та, по можливості, обмежують тривалість роботи самої станції на випромінювання. У салоні станції внаслідок підвищення температури повітря, яке нагрівається від поверхонь працюючої апаратури, буде створюватися перегріваючий мікроклімат. Він спричиняє у операторів напруження процесів терморегуляції, погіршує умовно-рефлекторну діяльність і функції аналізаторів, знижує працездатність і якість роботи тощо. Тому салони РЛС обладнують припливно-витяжною вентиляцією. Оптимальні мікрокліматичні умови створює кондиціонер. Зменшенню радіаційної температури сприяє теплоізоляція салону станції. Крім того, обслуговуючий персонал повинен забезпечуватися раціональним одягом.

214. Гігієнічне та епідеміологічне значення води у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та під час війни.

Гігієнічне значення води

Фізіологічні функції води:

· пластична – вода складає в середньому 65 % маси тіла дорослої людини. 70 % води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 % позаклітинно у складі крові, лімфи (7%) та міжклітинної рідини (23 %). Вміст води у кістковій тканині становить 20 % від її маси, у м’язовій – 75 %, у сполучній – 80 %, плазмі крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина води є компонентом макромолекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і утворює з ними желеподібні колоїдні клітинні та позаклітинні структури. Менша знаходиться у вільному стані;

· участь у обміні речовин і енергії – усі процеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах;

· роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги;

· участь у теплообміні і терморегуляції – при випаровуванні 1 г вологи з поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована теплота паротворення) організм втрачає 2,43 кДж (біля 0,6 ккал) тепла;

· транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю, лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, потом;

· як складова частина харчового раціону та джерело надходження в організм макро- і мікроелементів;

· існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливістю задовольнити спрагу при відсутності води або її поганих органолептичних якостей. Згідно з вченням І.П.Павлова про вищу нервову діяльність запах, смак, присмак, зовнішній вигляд, прозорість, забарвлення води є подразниками, що діють через центральну нервову систему на весь організм. Погіршення органолептичних якостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим і деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує секреторну діяльність шлунку. До води з поганими органолептичними властивостями у людини формується захисна реакція – відчуття відрази, яке примушує відмовлятися від вживання такої води, навіть незважаючи на спрагу.

Епідеміологічна та токсикологічна роль води

Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:

· як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної етіології (черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний гепатит А, поліміеліт, ентеровірусні захворювання, викликані вірусами Коксакі, ЕКХО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостромідоз, рішита та інші); біогельмінтозів (розвиток у біоценозах відкритих водойм зародків лентеця широкого, кошачої, печінкової двовустки); захворювань, що викликані найпростішими (амебна дизентерія, лямбліоз, лептоспіроз та інші);

· як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (наприклад, епідермофітія);

· як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).

Ознаки водних епідемій:

· одночасна поява великої кількості хворих на кишкові інфекції, різке підвищення захворюваності населення – так званий епідеміологічний вибух;

· хворітимуть люди, які користувались одним водогоном, однією гілкою водопровідної мережі, однією водорозбірною колонкою, одним шахтним колодязем тощо;

· захворюваність тривалий час утримується на високому рівні – у міру забруднення води і вживання її населенням;

· крива захворюваності може мати одно-, дво-, тригорбний або інший характер. Насамперед реєструватимуться захворювання з коротким інкубаційним періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера – 1-5 діб, черевний тиф – 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит А і Е – 30 і більше діб);

· після проведення комплексу протиепідемічних заходів (ліквідації осередку забруднення, дезінфекція водопровідних споруд, санації колодязів) спалах згасає, захворюваність різко зменшується;

· але ще деякий час захворюваність залишається вищою за спорадичний рівень – так званий епідемічний шлейф. Це зумовлено появою під час епідемічного вибуху великої кількості нових потенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та активізацією інших шляхів розповсюдження патогенних мікроорганізмів від цих джерел – контактно-побутового (через забруднені руки, посуд, дитячі іграшки, предмети догляду), через продукти харчування або живими переносниками (мухами) тощо.

Токсикологічна роль води обумовлена скиданням у відкриті водойми, які використовуються для централізованого водопостачання, недостатньо знешкоджених, або зовсім не знешкоджених господарсько-побутових, промислових стічних вод, змивів з полів штучних добрив, отрутохімікатів, з вулиць міст – інших забруднень метеорними водами, скиданням стічних вод, відходів мастильних засобів річкового транспорту тощо. Недостатня або неефективна очистка таких вод на водогінних станціях сприяє тривалій токсичній дії малих концентрацій токсичних речовин, рідше, при аварійних та інших надзвичайних ситуаціях – гострим отруєнням.

215. Особливості вимог до питної води у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та під час війни.

Обов’язкові:

· Епідеміологічна, токсикологічна, радіологічна безпечність

Бажані:

· Задовільні органолептичні властивості

· Оптимальний фізико-хімічний (мінеральний)склад

216 Гігієнічна характеристика різних джерел водопостачання з точки зору їх використання принадзвичайних ситуаціях та під час війни.

При виборі джерел води, при розгортанні пунктів водопостачання у першу чергу слід використовувати артезіанські свердловини, якщо вони вціліли і є енергія для підйому води, або якщо є засоби буріння свердловин. У другу чергу слід використовувати колодязну та джерельну воду з її обов’язковим знезараженням або привізну знезаражену і законсервовану воду. У третю чергу – відкриті проточні водойми чи озера, але з очисткою і знезараженням води.

Джерела водопостачання поділяються на підземні та поверхневі.

До підземних джерел відносяться:

· міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах (піщаних, гравелистих, тріщинуватих) між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових вод відбувається у зонах живлення - місцях вклинювання водоносного шару на поверхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору. Міжпластові води відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, сталим рівнем і значним дебітом;;

· ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів. Запаси ґрунтових вод незначні, тому, щоб використати їх як джерело централізованого водопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою спеціальних інженерно-технічних споруд; -

· джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.

Поверхневі води поділяються на проточні (ріки, водоспади льодовиків), непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища). Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність автохтонної мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

В ряді маловодних, безводних місцевостей використовують привізну та метеорну (атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих водосховищах, наливних колодязях.

217. Методи знезараження води та особливості їх використання у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та під час війни.

Види обробки води у польових умовах: знезараження, очистка (освітлення), при необхідності – опріснення, дезактивація, дегазація.

З методів знезараження води у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та в умовах бойових дій використовуються:

- фізичні: кип’ятіння, а на військовій фільтрувальній станції (ВФС-2,5; ВФС-10) – ультрафіолетовим опроміненням;

- хімічні: хлорування. Раніше використовували іони срібла.

З чотирьох способів хлорування води (за хлорпотребою, перехлоруванням, з преамонізацією, післяпереломними дозами хлору) у польових умовах використовують перехлорування та хлорування за хлорпотребою.

Для хлорування води у польових умовах використовують:

- хлорне вапно 3СаCl(OCl) ×Ca(OH)2, яке у свіжому вигляді містить 30 – 35 % активного хлору;

- двотретинно-лужну сіль гіпохлориту кальцію – (ДТСГК) - 3Са(OCl)2 × 2Ca(OH)2 , вміст активного хлору у якій досягає 47 – 57 %;

- таблетки “пантоцид” – парасульфодіхлорамід бензойної кислоти з содою та сіллю СООН С6Н4 NCl2. У свіжому вигляді містять 3,5 мг активного хлору і розраховані на стандартну баклажку 0,75 л;

- таблетки “аквасепт” – натрієва сіль ізоціанурової кислоти, містять 4 – 4,5 мг активного хлору і також розраховані на 0,75 л води.

Дозу хлорного вапна чи ДТСГК для знезараження води за хлорпотребою визначають пробним хлоруванням однакових об’ємів води в трьох склянках (з спеціального набору для контролю хлорування і коагуляції води НХК) різними дозами хлору в межах очікуваної хлорпотреби (найчастіше 3-5 мг/л) з тим, щоб залишковий хлор після 30-хвилинної експозиції був у межах 0,3-0,5 мг/ л. При відсутності набору НХК чи необхідних реактивів хлорпотребу можна визначити шляхом хлорування води у трьох відрах, вносячи 1, 2, 3 столові ложки 1 % розчину хлорного вапна, і вибрати ту дозу, при якій після 30-хвилинної експозиції буде відчутно самий слабкий але наявний запах хлору.

Метод перехлорування води у польових умовах використовується у випадках, коли необхідно швидко отримати знезаражену воду (експозиція знезараження скорочується у два рази), коли вода каламутна, брудна або є підозра у її зараженні патогенними мікроорганізмами (несприятлива епідеміологічна обстановка), коли відсутні лабораторні засоби для визначення хлорпотреби води, а також при очищенні та знезараженні води стандартним хлоркупоросним методом Клюканова (про що сказано далі).

Дози хлору, які застосовуються при перехлоруванні води:

- без підозри на зараження патогенними мікроорганізмами - 10 мг/л;

- при зараженні вегетативними формами патогенних мікроорганізмів – 20 мг/л;

- при зараженні води споровими формами патогенних мікроорганізмів – 150 мг/л.

Експозиція хлорування: 15 хв. влітку, 30 хв. взимку, а при зараженні споровими формами мікроорганізмів – не менше 2 годин.

З відомих методів очищення води (відстоювання, фільтрація, коагуляція з фільтрацією) у польових умовах використовують коагуляцію з фільтрацією через табельні або імпровізовані фільтри.

З метою дезактивації та опріснення води розроблено такі методи:

- дистиляція – дозволяє звільнити воду від розчинених солей, у тому числі радіоактивних, але метод не підходить у перший період ядерного вибуху, коли у складі продуктів є великі концентрації радіоактивного йоду, який сублімує разом з парою. Крім того, дистильовану воду потрібно підсолювати.

- іонообмінна фільтрація – фільтрування води через катіоніти і аніоніти, що також дозволяє звільнити воду від розчинених в ній солей, у тому числі радіоактивних

218. Характеристика способів хлорування води, їх придатність для знезараження води у польових умовах.

1.Перехлорування (метод Клюканова) Перехлорування - хлорування води дозами хлору, що значно перевищують необхідні для її дезінфекції. Використовується у разі підозри щодо можливого неврахування лабораторією показників якості, що швидко змінюються. Перехлорування застосовується з метою гарантування надійності знезараження. При перехлоруванні потрібно подальше видалення надлишкових кількостей хлору з води. Процес видалення надлишкових кількостей хлору з води називається дехлоруванням і здійснюється введенням в перехлоровану воду речовин, здатних зв'язувати надмірні кількості хлору.

2.За хлорпотребою (гіпохлорит натрію, дихлорізоціанурова килота, натрієва сіль ізоціанурової кислоти (таблетки “аквасепт”)

3.З преамонізацією (перед хлоруванням проводиться амонізація, щоб зменшити утворення в подальшому хлорорганічні сполуки)

4.Післяпереломними дозами (велику кількість хлору вводять поступовими порціями).

219. Методи очистки води і особливості їх використання при надзвичайних ситуаціях та під час війни.

Методи очищення (освітлення) води, що використовують у польових умовах

У воєнно-польових умовах та при надзвичайних ситуаціях використовують коагуляцію з фільтрацією через швидкі фільтри (табельні чи імпровізовані). Відстоування, яке застосувається за звичайних умов після коагуляції перед фільтрацією через швидкі або повільні фільтри у воєнно-польових умовах, при надзвичайних ситуаціях чи під час війни не застосовується чи його час зведено до мінімуму.

Характеристика методів дезактивації води від радіоактивних продуктів ядерних вибухів.

Методи дезактивації

1) Коагуляція з фільтрацією: дозволяє звільнити воду від завислих носіїв радіоактивності.

2) Дистиляція: дозволяє звільнити воду від розчинених солей, у тому числі радіоактивних, проте метод не підходить для видалення ізотопів йоду, оскільки останні добре сублімують та конденсуються у перегнану воду.

3) Іонообмінна фільтрація: дозволяє звільнити воду від розчинених у ній радіоактивних катіонів і аніонів.

221. Організація польового водопостачання. Пункти водопостачання, пункти водозабору, індивідуальне водоспоживання.

Польове водозабезпечення військ чи цивільних формувань при надзвичайних ситуаціях та в умовах бойових дій організовують спеціальні підрозділи інженерної служби формувань (у військах – окрема рота польового водопостачання – ОРПВ):

- розгортанням пунктів водопостачання – ділянок біля джерел води, на яких розгортаються табельні засоби добування, підйому води, її очищення, знезараження, при необхідності – дезактивації, дегазації, накопичення запасів та видачі підрозділам формувань (а при необхідності - консервування).

- розгортанням пунктів водорозбору – ділянок в районі розміщення формувань, на яких розгортаються засоби для накопичення запасів води, яку доставляють з пунктів водопостачання та видачі її особовому складу формувань (і потерпілому від лихоліть населенню);

- шляхом індивідуального водопостачання з знезараженням води кип’ятінням чи спеціальними таблетками (пантоцид, аквасепт та інші).

Особливості вимог до питної води у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та в умовах бойових дій:

- суворо обов’язкові умови – епідеміологічна безпечність та токсикологічна нешкідливість води;

- бажані, але не обов’язкові вимоги – хороші органолептичні якості, оптимальний мінеральний склад. Послаблення до цих двох останніх вимог грунтується на коротких термінах споживання такої води особовим складом формувань: до завершення рятувальних робіт при катастрофах чи у зв’язку з переміщенням військ на війні.

222. Табельні і імпровізовані засоби обробки води у польових умовах.

Табельні засоби польового водозабезпечення цивільного населення за умов надзвичайних ситуацій та особового складу військ під час війни

1) Засоби добування води: копач шахтних колодязів КШК-40; авто свердлова установка – АСУ-100; установка ротор буріння – УРБ-3 АМ.

2) Засоби підйому води: ручна поршнева помпа БКФ – 4; ручна штангова помпа РШП – 25, механізована штангова помпа – МШП-40; мотопомпа М-600, електропомпа - ЕП-1.

3) Засоби обробки води: тканино-вугільний фільтр ТВФ -200; військова фільтрувальна станція ВФС – 2,5; ВФС-10; модернізована авто фільтрувальна станція – МАФС-3; польова опріснювальна установка – ПОУ-4; опріснювальна польова станція – ОПС-2; реагенти: коагулянт – сульфат алюмінію, хлорид заліза, сульфат заліза; 15% розчин гіпохлориту натрію, хлорне вапно, дихлорізоціанурова кислота, натрієва сіль хлорізоціанурової кислоти, катіоніт – карбоферрогель, аніоніт – сульфовугілля.

4) Засоби накопичення та транспортування води:

223. Група розвідки джерел водопостачання при надзвичайних ситуаціях та під час війни, її склад, завдання, оснащення

Мета розвідки води: - отримання відомостей технічного і санітарно-епідеміологічного характеру, необхідних для правильного вирішення питання водозабезпечення формувань (та потерпілого населення) доброякісною водою і в достатній кількості найбільш простими та надійними засобами.

Організаційно розвідка проводиться за участю: представника інженерної служби формування (начальник розвідки), медичної служби, хімічної служби.

Оснащення групи розвідки: прилад хімічної розвідки медико-ветеринарний ПХР-МВ (мал. 55.1), польовий рентгенометр-радіометр ДП-5А або ДП-5В (мал. 55.2); набір гідрохімічний НГХ для санітарного аналізу води.

* Примітка. За класичними рекомендаціями Фойта і Рубнера білків у раціоні повинно бути 18%