Гістологія - іспит

1 білет
1.Зародкові листки Мезодерма мезенхіма
Зародкові листки, зародкові пласти, шари тіла зародка багатоклітинних тварин і людини, що утворюються в процесі гаструляциі . У більшості організмів три З. л.: зовнішній - ектодерма, внутрішній - ентодерма і середній - мезодерма. Мезодерма - один з зародкових листків, які формують ембріон тришарових тварин. Мезодерма формується в процесі гаструляції, завдяки міграції клітин з ектодерми, або внаслідок випинання та відокремлення карманів первинної кишки. Загалом, з мезодерми формуються такі системи органів: 1. Кістки 2. Більша частина кровоносної та лімфатичної систем, включаючи серце. 3. Сполучна тканина 4. Гладенькі м'язи кишкового тракту 5. Поперечносмугасті м'язи 6. Перитоніум 7. Репродуктивна система 8. Видільна система, включаючи нирки Мезенхіма - пухка волокниста неоформлена ембріональна сполучна тканина багатоклітинних тварин і людини, яка виникає на ранніх стадіях їх розвитку, головним чином, з мезодерми, в меншій мірі - з ектодерми. У зв'язку з цим розрізняють ентомезенхіму, яка розвивається з енто- і мезодерми та ектомезенхіму. Похідними ентомезенхіми є тканини внутрішнього середовища - усі види сполучних тканин, кров, гладкі міоцити. Похідними ектомезенхіми є слухові кісточки, сполучні тканини голови. Ектоде́рма - первинна тканина, що формує покриви тіла; один з зародкових листків. Ектодерма відокремлюється від ентодерми в процесі гаструляції. Загалом, з ектодерми в процесі ембріогенезу формуються зовнішні покриви та нервова система. У хребетних в ході ембріогенезу з ектодерми формуються такі структури: 1. З зовнішньої ектодерми - Шкіра із залозами, лусками, пір'ям, шерстю і т.ін.,Епітелій ротової порожнини, глотки та носової порожнини, Рогівка та кришталик ока тощо. 2. З нервового гребінця - Пігментні клітини шкіри, Ганглії автономної нервової системи, Шванівські клітини, Хрящі обличчя тощо.
3. З нервової трубки - Головний мозок, Спинний мозок та моторні нейрони, Сітківка ока, Задня доля нейрогіпофіза. Ентодерма - один із зародкових листків, що формується в процесі ембріогенезу. Формування ентодерми проходить після впинанні стінки бластули в процесі гаструляції, при формуванні первинної кишки (архентерону).Ентодерма спочатку складається з пласких клітин, котрі згодом стають стовбчастими. В процесі розвитку організму з ентодерми формується епітеліальна вистілка кишкового тракту, за виключенням роту, глотки та кінцевої частини прямої кишки (котрі формуються впинаннями ектодерми); вистилка всіх залоз, котрі відкриваються в кишковий тракт, включаючи печінку та підшлункову залозу; епітелій слухового проходу та барабанної камери, трахеї, бронхів та альвеол в легенях, сечового міхура та частини уретри, фоллікулів щитовидної залози та тімусу. Загалом, ентодерма відіграє визначальну роль у формуванні травної, дихальної та ендокринної систем хребетних.

2.Особливості будови слизової оболонки ротової порожнини в різних її ділянках.
Слизова оболонка на губах, щоках, нижній поверхні язика, у складі м’якого піднебіння та язичка розташована на добре вираженій сполучнотканинній підслизовій основі, яка забезпечує зміщуваність слизової оболонки щодо тканин, розміщених глибше. У яснах, верхній та бічній поверхнях язика, твердому піднебінні немає підслизової основи, слизова оболонка тут зрощена або безпосередньо з окістям ( ясна, тверде піднебіння ), або з перимізієм посмугованих м’язів. Ця особливість будови зумовлює незміщуваність слизової оболонки названих структурних компонентів ротової порожнини щодо тканин, які лежать глибше. Особливістю будови рельєфу слизової оболонки ротової порожнини в ділянках локалізації мигдаликів є щілиноподібні складки – крипти.

3.Губа та щока.Губа. Шкірна частина губи покрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм, має сальні і потові залози, волосяні фолікули. Проміжна частина. Зовнішня зона проміжної частини губи не має волосся і потових залоз, має тільки сальні залози, роговий шар епітелію поступово стоншується. Внутрішня зона проміжної частини губи у новонароджених дітей має вирости(ворсинки), які пізніше зникають. Сальні залози відсутні. Слизова частина губи покрита багатошаровим плоским не зроговілим епітелієм, під яким знаходиться сполучна тканина власної пластинки і підслизової основи. У підслизовій основі знаходяться секреторні відділи малих слинних залоз.
Щока. Зовнішня поверхня щоки покрита шкірою. На внутрішній(слизовій) поверхні щоки розрізняють три зони: максилярну, мандибулярну, проміжну. Максилярна і мандибулярна мають таку ж будову, як слизова частина губи. Проміжна частина у новонароджених дітей має ворсинки, тут відсутні слинні залози.

4. Піднебіння тверде та м’яке.Тверде піднебіння покрите слизовою оболонкою з не зроговілим багатошаровим епітелієм і власною пластинкою, підслизова основа відсутня. Має 4 зони: 1.зона жирової тканини-передня частина піднебіння; 2.залозиста зона-задня частина піднебіння; 3.крайова зона-поблизу ясен; 4.зона піднебінного шва.
М’яке піднебіння має 2 поверхні:ротову і носову. Ротова поверхня покрита слизовою оболонкою з незроговілим багатошаровим епітелієм, а носова-з одношаровим багаторядним війчастим епітелієм.

5.Язик загальний план будови.
Язик - м'язовий орган, який крім участі у механічній обробці їжі та ковтанні забезпечує також артикуляцію (звукотворення) і дегустацію. Розрізняють нижню, бічні та верхню поверхні язика, які мають свої особли­вості будови. Нижня поверхня язика вкрита багатошаровим плоским незроговілим епі­телієм. Має добре розвинену власну пластинку слизової оболонки та підсли­зову основу, наявність якої зумовлює зміщуваність слизової оболонки щодо м'язової основи язика. Верхня та бічні поверхні язика вкриті слизовою оболонкою, нерухомо зро­щеною з його м'язовою основою. Епітелій і власна пластинка слизової оболон­ки утворюють тут вирости з характерною будовою, які мають назву сосочків язика Розрізняють ниткоподібні, листоподібні, грибоподібні та жолобкуваті (валкуваті) сосочки. Основу сосочків язика складають вирости спо­лучної тканини - первинні сполучнотканинні сосочки, від поверхні яких в епі­телій вростають маленькі вторинні сполучнотканинні.

2 білет
1.Клітина Поверхневий комплекс клітини Його будова та функції
Клітина - елементарна жива система, яка складається з плазмолеми, ядра і цитоплазми і є основою будови, розвитку , функціонування, пристосування, відтворення та відновлення цілого організму. Поверхневий апарат клітин складається зі структур, розташованих над плазматичною мембраною (надмембранні комплекси), самої мембрани, а також структур, розташованих під нею (підмембранні комплекси). Надмембранні комплекси клітин: У клітинах прокаріотів, грибів і рослин плазматична мембрана ззовні вкрита клітинною стінкою. У рослин вона складається переважно з нерозчинних у воді, зібраних у пучки волокон целюлози. Ці волокна утворюють каркас, заглиблений в основу (матрикс). Матрикс також складається здебільшого із полісахаридів. Залежно від типу тканин рослин і функцій, які вони виконують, до складу клітинної стінки також можуть входити й інші сполуки: ліпіди, білки, неорганічні сполуки. Через клітинні стінки рослин відбувається транспорт води і певних сполук. У прокаріотів структура клітинної стінки досить складна. У більшості бактерій вона складається з високомолекулярної сполуки - муреїну, який надає їй міцності. До складу клітинної стінки бактерій також входять білки, сполуки ліпідів з полісахаридами тощо. Клітинна стінка бактерій має антигенні властивості, що дає можливість певним групам лейкоцитів «впізнавати» хвороботворні бактерії і виробляти до них антитіла. У клітин тварин над плазматичною мембраною розташований поверхневий шар завтовшки в декілька десятків нанометрів. Його називають глікокаліксом. Він складається з білків, зв'язаних із вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами. Глікокалікс приєднується до плазматичної мембрани і забезпечує безпосередній зв'язок клітин з навколишнім середовищем. Через нього клітина сприймає подразники. Завдяки наявності ферментів глікокалікс може брати участь у позаклітинному травленні. Крім того, глікокалікс забезпечує зв'язок між клітинами. До підмембранних комплексів клітин належать різноманітні структури білкової природи: мікронитки і мікротрубочки, які складають цитоскелет, тобто виконують опорну функцію. Елементи цитоскелета також сприяють закріпленню у певному положенні органел і їхньому переміщенню в клітині. Мікронитки - тонкі ниткоподібні структури, які складаються зі скоротливих білків (актину, міозину). Вони пронизують цитоплазму і беруть участь у зміні форми клітини. Мікротрубочки — циліндричні структури, вони беруть участь у формуванні веретена поділу еукаріотичних клітин, у внутрішньоклітинному транспорті речовин, входять до складу війок, джгутиків.

2.Екзокринна частина підшлункової залози. Відмінності від слинних залоз.
Підшлункова залоза покрита сполучнотканинною капсулою,від якої відходять перегородки, що розділяють залозу на часточки. Екзокринна (зовнішньосекреторна) частина підшлункової залози складає 97% маси органа і є складною трубчасто-альвеолярною залозою. За структурою подібна до привушної залози, але не містить посмугованих про­ток і має дещо іншу структуру секреторних відділів . Зовні підшлун­кова залоза вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, яка зрощена з вісце­ральним листком очеревини. Від капсули вглиб залози вростають сполучно­тканинні перегородки, які ділять її паренхіму на часточки. У сполучнотканинній стромі розташовані кровоносні судини, нерви, ганглії, нервові закінчення та вивідні протоки залози.Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози є панкреатичний ацинус, який включає кінцевий секреторний відділ і вставну протоку . Вставні протоки продовжуються у внутрішньо - часточкові, міжчасточкові протоки і загальну панкреатичну протоку, яка впадає у дванадцятипалу кишку. Панкреатичний ацинус має форму мішечка розмірами 100-150 мкм. Він складається з 8-12 великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів або ациноцитів і кількох плоских клітин вставної протоки.



















3 білет
1.Мейоз Його значення Відмінність від мітозу.
Мейоз (або редукційний поділ) — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тільки статевим клітинам (не соматичним), унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять з диплоїдного стану в гаплоїдний. Інтерфаза-І. Клітина збільшується в розмірах, активно синтезує білки та акумулює енергію в молекулах АТФ, відбувається реплікація ДНК. Профаза-І Під час цієї фази хромосоми спіралізуються набувають вигляду паличкоподібних структур .Після цього гомологічні хромосоми зближуються і кон'югують. Під час кон'югації може здійснюватися і кросинговер, коли гомологічні хромосоми обмінюються певними ділянками. У результаті кросинговеру утворюються нові комбінації спадкового матеріалу. Таким чином, кросинговер є одним із джерел спадкової мінливості.Через певний час гомологічні хромосоми починають відходити одна від одної. При цьому стає помітним, що кожна з них складається з двох хроматид. Наприкінці цієї фази гомологічні хромосоми розходяться, зникає ядерце, руйнується ядерна оболонка і починає формуватися веретено поділу. Метафаза-І Число бівалентів удвічі менше від диплоїдного набору хромосом. Біваленти значно коротші, ніж хромосоми в метафазі соматичного мітозу, і розміщаються в екваторіальній площині. Центромери хромосом з'єднуються з нитками фігури веретена. У цю фазу мейозу можна підрахувати кількість хромосом. Анафаза-І Нитки веретена поділу скорочуються, гомологічні хромосоми розходяться до протилежних полюсів клітини. Наприкінці анафази біля кожного з полюсів клітини опиняється половинний набір хромосом.Розходження хромосом кожної пари є подією випадковою, що є ще одним джерелом спадкової мінливості.
Телофаза-І У кожній з дочірніх клітин формується ядерна оболонка. В клітинах тварин і деяких рослин хромосоми деспіралізуються і поділяється цитоплазма материнської клітини. В клітинах багатьох видів рослин цитоплазма може не ділитися.
Інтерфаза-ІІ Інтерфаза між першим і другими мейотичними поділами вкорочена молекули ДНК у цей період не подвоюються, тому клітина майже одразу переходить до другого поділу. Профаза-ІІ Хромосоми, кожна з яких складається з двох хроматид, ущільнюються, зникають ядерця, руйнується ядерна оболонка, хромосоми починають пересуватися до центральної частини клітини, знову формується веретено поділу.
Метафаза-ІІ Завершується ущільнення хромосом і формування веретена поділу. Як і під час мітотичного поділу, центромери хромосом розташовані в одній площині в екваторіальній частині клітини і до них прикріплюються нитки веретена поділу.
Анафаза-ІІ Поділяються центромери хромосом, хроматиди кожної з хромосом розходяться до різних полюсів клітини і вже можуть називатися хромосомами.
Телофаза-ІІ Хромосоми знову деспіралізуються, зникає веретено поділу, формуються ядерця і ядерна оболонка. Біологічне значення мейозу Мейоз є досконалим механізмом, який забезпечує сталість каріотипу видів, які розмножуються статевим способом. Завдяки двом мейотичним поділам статеві клітини мають половинний, порівняно з нестатевими, набір хромосом. А набір хромосом, характерний для організмів певного виду, відновлюється під час запліднення. Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.

2.Класифікація артерій. Опишіть будову артерій м’язового типу
Артерії за діаметром і особливостя­мибудовиартеріїподіляють на три типи: 1) м'язового типу (середнього та малого калібру); 2) мішаного, м'язово-еластичного типу (середньогокаліб­ру); 3) еластичного типу (великого калібру). Артерії м'язового типу. Зі зменшенням калібру артерій змінюється бу­дова їхньої стінки. Основні зміни стосуються середньої оболонки - зменшуєть­ся відносний вміст еластичних волокон і відповідно збільшується вміст глад­ких міоцитів. Це зумовлено змінами гемодинамічних умов: артерії м'язового типу розміщені далеко від серця, тиск крові тут зменшується, і потрібна додат­кова робота, щоб його підтримати, що й досягається за рахунок скорочення м'язових елементів судин цього типу. Крім названих змін у середній оболонці у разі зменшення калібру артерій зменшується товщина усіх оболонок, тонши­ми стають підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, зникає зов­нішня еластична мембрана.


















4білет
1. Серце.
У міокарді виділяють два типи клітин. Скоротливі та провідні кардіоміоцити. Другий різновид клітин міокарда - провідні кардіоміоцити - утворю­ють провідну систему серця. Остання складається із синуснопередсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердношлуночкового пучка Гіса з його розгалуженнями (волокна Пуркіньє), які пере­дають імпульси до скоротливих м'язових клітин. Серед провідних серцевих міоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна визначити три типи клітин.Клітини першого типу мають назву пейсмейкерних клітин (Р-клітин), або водіїв ритму. Клітини другого типу - перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих еле­ментів міокарда. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину його. Клітини третього типу - це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків.

















5 білет
1.Нервова тканина Морфофункціональна характеристика Джерела розвитку Поняття про прості та складні рефлекторні дуги
Нервова тканина належить до спеціальних тканин, її елементи здатні сприймати подразнення, трансформувати це подразнення у нервовий імпульс, швидко його передавати, зберігати інформацію, продукувати біологічно активні речовини. Побудована з нервових клітин (нейронів, нейроцитів) та допоміжних елементів, які об’єднуються під назвою нейроглії. Джерелом розвитку нервової тканини (за винятком мікроглії) є нервова пластинка, яка є потовщенням ектодерми на спинному боці зародка. За функціями та будовою нейрони поділяють на три основні типи: 1) аферентні; 2) еферентні; 3) проміжні.За кількістю відростків: 1) уніполярні 2) пвсевдоуніполярні 3) мультиполярні 4)біполярні
Рефлекторна дуга – це ланцюжок нервових клітин, який передає нервовий імпульс від чутливого нервового закінчення (рецептора) до рухового нервового закінчення (ефектора), що розташоване у робочому органі. Найпростіша рефлекторна дуга складається із двох нейронів: аферентного, дендрит якого закінчується рецептором, а аксон передає імпульс на дендрит еферентного нейрона і еферентного, який своїм аксоном передає імпульс до ефектора у робочому органі. Складні рефлекторні дуги мають між аферентним і еферентним нейронами одну або кілька асоціативних нервових клітин. Нервове збудження по рефлекторній дузі передається лише в одному напрямку, що має назву фізіологічної поляризації нейронів.

2. Червоний кістковий мозок, його будова і функції.
Червоний кістковий мозок - центральний орган кровотворення , у якому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного і лімфоїдно-го рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В- лімфоцити і попередники Т-лімфоцитів. Кістковий мозок має напіврідку консистенцію, на вигляд він темно-червоного кольору. Трабекули губчастих кісток утворюють опору (грубу строму) для рети­кулярної тканини, яка, у свою чергу, є каркасом (ніжною стромою) для гемопоетичних клітин - стовбурових, напівстовбурових, а також наступних класів клітин дифероніверитроцитарного, тромбоцитарного, гранулоцитар-ного, моноцитарного та лімфоцитарного рядів. Для гемопоетичних клітин ха­рактерне формування острівців гемопоезу , у яких розміщені кліти­ни того чи іншого гістогенетичного ряду. Процеси проліферації та дозрівання клітин найінтенсивніші поблизу ендосту. Червоний кістковий мозок добре васкуляризований, наявність у ньому гемокапілярів пористого типу (синусоїдів) забезпечує можливість виходу зрілих клітин крові у кровообіг.

 



6 білет














7білет
1.Лейкоцитарна формула Морфофункціональна характеристика моноцитів Поняття про систему мононуклеарних фагоцитів.
Лейкоцитарна формула – відносна кількість різних видів лейкоцитів у крові
Моноцити – становлять 3-11% від загальної кількості лейкоцитів. За діаметром ці клітини найбільші серед білокрівців, особливо на мазках, унаслідок сильного роз пластування їх на склі (18-20мкм).Цитоплазма фарбується базофільно. У цитоплазмі знаходяться усі органели, численні лізосоми. Ядро найчастіше бобоподібне, але може бути й іншої форми. Перебувають у кров’яному руслі недовго – від 36 до 104год. Після чого перетворюються на макрофаги – гістіоцити, які є кінцевою стадією диференціації цих клітин крові.
Система мононуклеарних фагоцитів - фізіологічна захисна система клітин, що володіють здатністю поглинати і перетравлювати чужорідний матеріал. Клітини, що входять до складу цієї системи, мають спільне походження, характеризуються морфологічною і функціональною подібністю і присутні у всіх тканинах організму.

2.Щитоподібна залоза
Щитоподібна залоза зовні покрита капсулою,від якої відходять сполучнотканинні перегородки і розділяють залозу на часточки.Часточки складаються з фолікулів. Фолікул-пухирець,стінка якого утворена одним шаром клітин-тироцитів.Усередині фолікулів знаходиться колоїд,він складається з білка тироглобуліну.Тироцити-клітини кубічної форми,при гіперфункції-циліндрична форма; при гіпофункції-плоска. Парафолікулярні клітини,С-клітини-крупні клітини,розташовуються між тироцитами і базальною мембраною.Синтезують гормон кальцитонін,який зменшує кількість Са в крові.












8білет
1.Лейкоцити крові. Базофільні та еозинофільні гранулоцити.
Лейкоцити, або білокрівці – це клітини крові, які на відміну від еритроцитів мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій; виконують захисну функцію
Базофільні гранулоцити або базофіли, становлять 0-1% від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр їх у краплі крові 9мкм, на мазках – 11-12мкм. Розміри гранул 0,5-1,2мкм. Цитоплазма фарбується слабо оксифільно. Базофіли – малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. Їхня функція полягає у метаболізмі гістаміну та гепарину.
Еозинофільні гранулоцити становлять 0,5-5% від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр клітини у свіжій краплі крові 9-10мкм, у мазку – 12-14мкм, тобто вони за розмірами більші ніж нейтрофіли. Цитоплазма фарбується слабко базофільно. Еозинофіли у червоному кістковому мозку проходять ті ж стадії розвитку що й нейтрофіли, тобто існують юні, паличко ядерні та сегментоядерні еозинофіли.
Лейкоцитарна формула – відносна кількість різних видів лейкоцитів у крові

2. Прищитоподібні залози.
У людини є чотири прищитоподібні залози. Вони розміщені на задній поверхні щи­топодібної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Струк­турною і функціональною одиницею прищитоподібної залози єтрабекула(перекладка). Трабекули побудовані із скупчень кпітин-паратироцитів, які з'єднуються між собою, утворюючи десмосомні контакти. Паратироцити мають добре розвинуті гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії, у цитоплазмі нагромаджують секреторні гра­нули. Залежно від функціонального стану паратироцитів цитоплазма їх може фарбуватися базофільно (так звані головні паратироцити) або ацидофіль­но (ацидофільні паратироцити).Паратироцити виробляютьпаратгормон (паратирин), який шляхом демінералізації кісток підвищує рівень кальцію у крові (стимулює діяльність остеокластів).







10 білет

1.Тканини. Визначення поняття. Класифікація. Внесок О.О. Заварзіна та М.Г.Хлопіна в розвиток вчення про тканини.
Тканина буває: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова, кісткова. Тканина – це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції. Тканини класифікуються на: -епітеліальна тканина, -сполучна тканина, -мязова тканина, -нервова тканина. Великий внесок у розвиток вчення про тканини, зробили своїми працями вітчизняні гісто­логи О. О. Заварзін та М. Г. Хлопін. О. О. Заварзін у 1934 р. відніс до ЗАГАЛЬНИХ тканин епітелій і тканини внутрішнього середовища, а до СПЕЦІАЛЬНИХ – мязові та нервову тканину.

2. Класифікація артерій. Опишіть будову артерій м’язового типу.
Артерії за діаметром і особливостя­мибудовиартеріїподіляють на три типи: 1) м'язового типу (середнього та малого калібру); 2) мішаного, м'язово-еластичного типу (середньогокаліб­ру); 3) еластичного типу (великого калібру). Артерії м'язового типу. Зі зменшенням калібру артерій змінюється бу­дова їхньої стінки. Основні зміни стосуються середньої оболонки - зменшуєть­ся відносний вміст еластичних волокон і відповідно збільшується вміст глад­ких міоцитів. Це зумовлено змінами гемодинамічних умов: артерії м'язового типу розміщені далеко від серця, тиск крові тут зменшується, і потрібна додат­кова робота, щоб його підтримати, що й досягається за рахунок скорочення м'язових елементів судин цього типу. Крім названих змін у середній оболонці у разі зменшення калібру артерій зменшується товщина усіх оболонок, тонши­ми стають підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, зникає зов­нішня еластична мембрана.
Опишіть будову артерії еластичного типу.
До артерій еластичного типу належить аор­та. У її середній оболонці переважають еластичні елементи, які формують 40- 50 еластичних вікончастих мембран, пов'язаних між собою еластичними волокнами. М'язових клітин тут відносно мало, вони орієнтовані косо стосов­но еластичних волокон. Названа специфіка будови зумовлена високим тис­ком і великою швидкістю крові в артеріях еластичного типу, що забезпечує високу еластичність останніх для пом'якшення поштовхів крові. Інші особливості будови стінки аорти наступні: великі ендотеліальні кліти­ни (500x150 мкм); наявність у підендотеліальному шарі великої кількості малодиференційованих зірчастих клітин; наявність у внутрішній оболонці по­здовжньо орієнтованих гладких міоцитів; відсутність внутрішньої еластичної мембрани, на місці якої розташоване густе сплетення еластичних волокон, у складі якого можна розрізнити внутрішній циркулярний і зовнішній поздовж­ній шари.

11 білет
1. М'язові тканини Джерела розвитку Загальна морфофункціональна характеристика Непосмугована м'язова тканина
М’язова тканина (textus muscularis) розвивається з мезодерми, побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів всередині організму, а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м’язової тканини містять спеціальні органели – міофібрили. Їх основу складають актинові та міозинові міофіламети, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення м’язів. Згідно з морфофункціональною класифікацією м’язову тканину за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку та посмуговану; останню поділяють на скелетну і серцеву.
Гладенька м’язова тканина (не посмугована) входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів, крім серця, а також міститься у капсулах селезінки і лімфатичних вузлів, у шкірі. Структурною і функціональної одиницею є гладкий міозит. Ядра міозитів паличкоподібної форми, містять невелику кількість гетеро хроматину. Органели загального призначення. Гладенька мускулатура розвивається із мезенхіми за рахунок розмноження й ущільнення її клітин. Фізіологічна регенерація гладкої м’язової тканини відбувається шляхом оновлення клітинних елементів на субклітинному рівні.
2. Класифікація вен. Вени безм’язового типу
Класифікація вен ураховує наявність м'язових елементів у стінці та ступінь їх розвитку. Згідно з цією класифікацією вени бувають безм'язового (волок­нистого) та м'язового типу. Вени безм'язового типу побудовані з ендотелію з хвилястішими, ніж в інших кровоносних судинах, межами клітин та базальної мембрани, на якій розташований ендотелій. Середньої оболонки тут немає. Зовнішня оболонка цих вен зрощена зі сполучнотканинними прошарками органів, у яких вони знаходяться. До таких вен належать вени твердої та м'якої мозкових оболо­нок, сітківки ока, кісток, селезінки, плаценти.









16 білет
1.Клітинний цикл: його етапи, морфофункціональна характеристика, особливості у різних видів клітин.
Весь період поділу клітини від поділу до поділу або від поділу до смерті називають клітинним циклом. У дорослому організмі вищих хребетних тварин і людини клітини різних органів і тканин мають різну здатність до поділу і, таким чином, різний клітинний цикл. Поділові клітини передує подвоєння її хромосомного набору, а отже, і кількості ДНК. Це подвоєння відбувається у строго визначеному періоді інтерфази і лише після цього процесу починається поділ клітини. Нещодавно відкрито білок циклін, який регулює вступ клітини у мітоз. Зменшення швидкості синтезу цикліну збільшує тривалість інтерфази. Весь клітинний цикл поділяють на чотири періоди: 1.власне мітоз;
2. пресинтетичний (G1) період інтерфази;
3. синтетичний (S) період інтерфази;
4. постсинтетичний (G2) період інтерфази.
Період G1 – це період посиленого росту молодої клітини, головним чином за рахунок нагромадження клітинних білків. У цей період починається підготовка клітини до синтезу ДНК, який відбувається в наступному S-періоді. Якщо в експерименті викликати пригнічення синтезу білка або i-РНК у G1-періоді, то перехід клітини в S-період блокується. У періоді G1 синтезуються ферменти, необхідні для утворення попередників ДНК, метаболізму РНК і білка. У синтетичному S- періоді (абревіатура S походить від слова «synthesis» — синтез) подвоюється кількість ДНК і відповідно число хромосом. S-період є вузловим у клітинному циклі. Тільки та клітина, яка пройшла цей період, може вступати у мітоз. Рівень синтезу РНК у G1-періоді зростає відповідно зі збільшенням кількості ДНК і досягає свого максимуму в S-періодi. У S-періоді також відбувається подвоєння центріолей клітинного центру. Постсинтетичний період G2 циклу ще називають премітотичним, оскільки він має велике значення для наступного поділу. У цьому періоді відбувається синтез іРНК, необхідної для проходження мітозу. Крім того, cинтезується рРНК рибосом, що визначають поділ клітини. У цей же час синтезуються білки мітотичного веретена — тубуліни. У кінці G2-періоду, або з початком мітозу, синтез РНК різко падає і повністю зупиняється під час мітозу. Синтез білка під час мітозу також знижується, а потім досягає максимуму, повторюючи загалом характер синтезу РНК.
Описаний клітинний цикл притаманний клітинам, що зберігають здатність до поділу. Але поряд з цим в організмі є і клітини, які ніби виходять з циклу. Це так звані клітини Go-періоду. Вони не проходять S-періоду і не поділяються, знаходячись у стані спокою. Це клітини, що тимчасово або остаточно перестали поділятися. Існує кілька типів клітин G0-періоду. До першого типу належать стовбурові клітини різних тканин (наприклад, кровотворні). Це малодиференційовані клітини, які, зберігаючи здатність до поділу, на довгий час виходять з циклу, вступаючи в S-період.До другого типу належать клітини, які, втрачаючи здатність до поділу, спеціалізуються, проходять диференціацію. Серед клітин цього типу можна розрізнити два підтипи. Одні клітини, ставши на шлях диференціації, назавжди втрачають здатність до поділу, деякий час функціонують і потім гинуть. Прикладом таких клітин можуть бути зрілі клітини крові, клітини епідермісу тощо. Клітини другого підтипу після диференціації не втрачають здатності до поділу і, коли потрібно, можуть повертатися у цикл. Наприклад, клітини печінки при видаленні частини органа починають синтезувати ДНК і вступають у мітоз. Третій тип клітин G0-пeріоду — це високодиференційовані клітини, які у дорослому організмі незворотньо втрачають здатність до поділу і мають термін життя, який дорівнює термінові життя цілого організму. Це, наприклад, нервові клітини.
2. Шкіра

Шкіра побудована з епідермісу (надшкір'я), дерми (власне шкіри) та гіподерми (підшкірної жирової клітковини). Епідерміс - зовнішній шар шкіри, представлений багатошаровим плоским ороговілимепітелієм, складається з 5 шарів:1. Базальний шар утворений одним рядом базофільнихклітинкубічноїабопризматичноїформи, що лежать на базальніймембрані. Тут знаходяться такі клітини: базальні кератиноцити,меланоцити,дендритні клітини(Лангерганса),клітини Меркеля. 2.Остистий шар складається з декількохрядів великих клітиннеправильноїформи, пов'язаних один з одним десмосомами в областях численнихвідростків ("шипів"), якімістять пучки тонофіламентів. Органели добре розвинені. У глибокихвідділахзустрічаютьсяклітини, щоділяться.
3. Зернистий шар - тонкий, утворенийкількома рядами сплощених (веретеноподібних на розрізі) клітин. Ядро - плоске, темне, в цитоплазмі - численнітонофіламенти, а такожгранулидвохтипів:
а) кератогіалінові; б) пластинчасті4.Блискучий шар - світлий, гомогенний, містить білок елеідин. Складається з 1-2 рядів сплощених оксифільних клітин з нечіткими кордонами. Органели і ядро зникають, кератогіалінові гранули розчиняються, утворюючи матрикс, в який занурюються тонофіламенти. 5.Роговий шар утворенийплоскимироговимилусочками. Непроникний для води,тому що містить білок кератин. 6.Роз’єднаний шар-мають відпадаючі рогові лусочки.









18 білет
1.Мейоз Його значення Відмінність від мітозу.
Мейоз (або редукційний поділ) — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тільки статевим клітинам (не соматичним), унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять з диплоїдного стану в гаплоїдний. Інтерфаза-І. Клітина збільшується в розмірах, активно синтезує білки та акумулює енергію в молекулах АТФ, відбувається реплікація ДНК. Профаза-І Під час цієї фази хромосоми спіралізуються набувають вигляду паличкоподібних структур .Після цього гомологічні хромосоми зближуються і кон'югують. Під час кон'югації може здійснюватися і кросинговер, коли гомологічні хромосоми обмінюються певними ділянками. У результаті кросинговеру утворюються нові комбінації спадкового матеріалу. Таким чином, кросинговер є одним із джерел спадкової мінливості.Через певний час гомологічні хромосоми починають відходити одна від одної. При цьому стає помітним, що кожна з них складається з двох хроматид. Наприкінці цієї фази гомологічні хромосоми розходяться, зникає ядерце, руйнується ядерна оболонка і починає формуватися веретено поділу. Метафаза-І Число бівалентів удвічі менше від диплоїдного набору хромосом. Біваленти значно коротші, ніж хромосоми в метафазі соматичного мітозу, і розміщаються в екваторіальній площині. Центромери хромосом з'єднуються з нитками фігури веретена. У цю фазу мейозу можна підрахувати кількість хромосом. Анафаза-І Нитки веретена поділу скорочуються, гомологічні хромосоми розходяться до протилежних полюсів клітини. Наприкінці анафази біля кожного з полюсів клітини опиняється половинний набір хромосом.Розходження хромосом кожної пари є подією випадковою, що є ще одним джерелом спадкової мінливості.
Телофаза-І У кожній з дочірніх клітин формується ядерна оболонка. В клітинах тварин і деяких рослин хромосоми деспіралізуються і поділяється цитоплазма материнської клітини. В клітинах багатьох видів рослин цитоплазма може не ділитися.
Інтерфаза-ІІ Інтерфаза між першим і другими мейотичними поділами вкорочена молекули ДНК у цей період не подвоюються, тому клітина майже одразу переходить до другого поділу. Профаза-ІІ Хромосоми, кожна з яких складається з двох хроматид, ущільнюються, зникають ядерця, руйнується ядерна оболонка, хромосоми починають пересуватися до центральної частини клітини, знову формується веретено поділу.
Метафаза-ІІ Завершується ущільнення хромосом і формування веретена поділу. Як і під час мітотичного поділу, центромери хромосом розташовані в одній площині в екваторіальній частині клітини і до них прикріплюються нитки веретена поділу.
Анафаза-ІІ Поділяються центромери хромосом, хроматиди кожної з хромосом розходяться до різних полюсів клітини і вже можуть називатися хромосомами.
Телофаза-ІІ Хромосоми знову деспіралізуються, зникає веретено поділу, формуються ядерця і ядерна оболонка. Біологічне значення мейозу Мейоз є досконалим механізмом, який забезпечує сталість каріотипу видів, які розмножуються статевим способом. Завдяки двом мейотичним поділам статеві клітини мають половинний, порівняно з нестатевими, набір хромосом. А набір хромосом, характерний для організмів певного виду, відновлюється під час запліднення. Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.
2. Привушна слинна залоза.
Це складна розгалужена альвеолярна залоза з білковим типом секреції. Зовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки, що розділяють залозу на часточки. Вона містить тільки білкові кінцеві секреторні відділи. У складі такого ацинуса знаходяться секреторні клітини-сероцити, на периферії розташовані міоепітеліальні клітини. Сероцити-клітини конічної форми з базофільною цитоплазмою, округлим ядром. Міоепітеліальні клітини знаходяться між основою епітеліальних клітин і базальною мембраною, вони мають відростки, які розташовуються навколо основ серицитів. Вивідні протоки: вставні-посмуговані-міжчасточкові-загальна вивідна. Вставна протока є продовженням кінцевого секреторного відділу, вона складається з одного шару плоских або кубічних, базофільно забарвлених епітеліальних клітин, оточених міоепітеліоцитами. Посмугована протока утворена високим циліндричним епітелієм з оксифільною цитоплазмою. У базальній частині клатин цієї протоки є базальна посмугованість, обумовлена наявністю складок плазмолеми, між якими знаходяться мітохондрії. Така будова необхідна для активного транспорту води й електролітів через плазмо лему. Із посмугованих проток слина поступає до між часточкових проток. Стінка між часточкової протоки утворена двошаровим епітелієм, а загальної вивідної протоки-багатошаровим плоским не зроговілим епітелієм. Підщелепна. Це складна розгалужена альвеолярно-трубчаста залоза зі змішаним типом секреції. Зовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки,що розділяють залозу на часточки. Вона містить білкові і змішані секреторні відділи. Білкові відділи, як і в привушній залозі, складаються з сероцитів і міоепітеліальнихклатин, які лежать на базальній мембрані. Змішані секреторні відділи складаються з мукоцитів, серицитів,міоепітельальних клітин. Мукоцити розташовані в центрі, зовні до них прилягають серицити, утворюючи білкові півмісяцеві Джіануцці. Міоепітеліоцити оточують мукоцити і серицити. Зовні до міоепітеліоцитів прилягає базальна мембрана. Мукоцити-це світлі клітини конічної форми, мають плоске ядро, розташоване в базальній частині клітини. Вони виробляють слизовий секрет. Система вивідних проток така ж, як і в привушній залозі, але посмуговані протоки більш розгалужені, тому частіше виявляються на препараті.Під’язикова. Це складна розгалужена альвеолярно-трубчаста залоза зі змішаним типом секреції. Зовні залоза покрита слабко вираженою сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки і розділяють залозу на часточки. Вона містить слизові, змішані і білкові кінцеві секреторні відділи. Білкових секреторних відділів дуже мало. Слизові кінцеві відділи складаються з мукоцитів, розташованих у центрі, і міоепітельальних клітин, які лежать на базальній мембрані. Змішані кінцеві секреторні відділи складаються з мукоцитів, білкових півмісяців і міоепітельальних клітин. Система вивідних проток така ж,як і в привушній залозі,але вставні і посмуговані протоки тут розвинені менше.
19 білет
1. Мейоз Його значення Відмінність від мітозу.
Мейоз (або редукційний поділ) — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тільки статевим клітинам (не соматичним), унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять з диплоїдного стану в гаплоїдний. Інтерфаза-І. Клітина збільшується в розмірах, активно синтезує білки та акумулює енергію в молекулах АТФ, відбувається реплікація ДНК. Профаза-І Під час цієї фази хромосоми спіралізуються набувають вигляду паличкоподібних структур .Після цього гомологічні хромосоми зближуються і кон'югують. Під час кон'югації може здійснюватися і кросинговер, коли гомологічні хромосоми обмінюються певними ділянками. У результаті кросинговеру утворюються нові комбінації спадкового матеріалу. Таким чином, кросинговер є одним із джерел спадкової мінливості.Через певний час гомологічні хромосоми починають відходити одна від одної. При цьому стає помітним, що кожна з них складається з двох хроматид. Наприкінці цієї фази гомологічні хромосоми розходяться, зникає ядерце, руйнується ядерна оболонка і починає формуватися веретено поділу. Метафаза-І Число бівалентів удвічі менше від диплоїдного набору хромосом. Біваленти значно коротші, ніж хромосоми в метафазі соматичного мітозу, і розміщаються в екваторіальній площині. Центромери хромосом з'єднуються з нитками фігури веретена. У цю фазу мейозу можна підрахувати кількість хромосом. Анафаза-І Нитки веретена поділу скорочуються, гомологічні хромосоми розходяться до протилежних полюсів клітини. Наприкінці анафази біля кожного з полюсів клітини опиняється половинний набір хромосом.Розходження хромосом кожної пари є подією випадковою, що є ще одним джерелом спадкової мінливості.
Телофаза-І У кожній з дочірніх клітин формується ядерна оболонка. В клітинах тварин і деяких рослин хромосоми деспіралізуються і поділяється цитоплазма материнської клітини. В клітинах багатьох видів рослин цитоплазма може не ділитися.
Інтерфаза-ІІ Інтерфаза між першим і другими мейотичними поділами вкорочена молекули ДНК у цей період не подвоюються, тому клітина майже одразу переходить до другого поділу. Профаза-ІІ Хромосоми, кожна з яких складається з двох хроматид, ущільнюються, зникають ядерця, руйнується ядерна оболонка, хромосоми починають пересуватися до центральної частини клітини, знову формується веретено поділу.
Метафаза-ІІ Завершується ущільнення хромосом і формування веретена поділу. Як і під час мітотичного поділу, центромери хромосом розташовані в одній площині в екваторіальній частині клітини і до них прикріплюються нитки веретена поділу.
Анафаза-ІІ Поділяються центромери хромосом, хроматиди кожної з хромосом розходяться до різних полюсів клітини і вже можуть називатися хромосомами.
Телофаза-ІІ Хромосоми знову деспіралізуються, зникає веретено поділу, формуються ядерця і ядерна оболонка. Біологічне значення мейозу Мейоз є досконалим механізмом, який забезпечує сталість каріотипу видів, які розмножуються статевим способом. Завдяки двом мейотичним поділам статеві клітини мають половинний, порівняно з нестатевими, набір хромосом. А набір хромосом, характерний для організмів певного виду, відновлюється під час запліднення. Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.
2. Загальний план будови яєчника. Джерела розвитку. Назвати всі компоненти паренхіми яєчника.
Яєчник - жіноча статева залоза, яка проду­кує жіночі статеві клітини та жіночі статеві гормони (естрогени та прогестерон). Зовні яєчник укритий поверхневим епітелієм, що є похідним целомічного епітелію. Він є одношаровим кубічним з висотою клітин близько 18 мкм. Під епітелієм міститься білкова оболонка товщиною 100 мкм, яка складається з колагенових та еластичних волокон і невеликої кількості гладких міоцитів. Білкова оболонка у новонародженої дівчинки погано розвинена, її фор­мування здійснюється на третьому-четвертому році життя. У яєчнику розріз­няють кіркову та мозкову речовину. Крім целомічного епітелію і мезенхіми окремим джерелом розвитку статевих залоз є первинні статеві клітини - гоноцитобласти, які мають екстрагонадне походження і впер­ше виявляються у первинній смужці і в ділянці кореня алантоїса, потім мігру­ють в ендодерму жовткового мішка, ендодерму середньої кишки, в дорсальну брижу, звідки через целомічне вистелення і зачатковий епітелій потрапляють у статеві валики, тобто в зачатки гонад. Гоноцити в зачатку жіночої гонади перетворюються на овогонії. Диференціація яєчників відбувається пізніше, ніж яєчок, і стає помітною лише наприкінці 7-8-го тижня ембріогенезу. Паренхіма складається з примордіальних, первинних, вторинних (пухирчастих), а також зрілих фолікулів (третинних фолікулів, або Граафових пухирців), жовтих і білуватих тіл, атретичних фолікулів, атретичних тіл.













20білет
1. Пухка волокниста сполучна тканина. Морфофункціональна характеристика. Макрофагоцити: будова та джерела розвитку. Поняття про систему мононуклеарних фагоцитів.

Пухка волокниста сполучна тканина побудована з клітин і міжклітинної речовини. Макрофаги (макрофагоцити) - це гетерогенна спеціалізована клітинна популяція захисної системи організму. Для макрофагів характерною морфологічною ознакою є велика кількість лізосом у цитоплазмі і численні довгі псевдоподії (мікровирости цитоплазми). Розміри клітинного тіла 10-15мкм, яке добре відмежоване від основної речовини. Ядра макрофагів невеликого розміру, округлі, бобовідние або неправильної форми.Походять макрофаги з промоноцитів червоного кісткового мозку, тобто зі стовбурової гемопоетичної клітини, і завершують собою моноцитарний гістогенетичний ряд. Система мононуклеарних фагоцитів - фізіологічна захисна система клітин, що володіють здатністю поглинати і перетравлювати чужорідний матеріал. Клітини, що входять до складу цієї системи, мають спільне походження, характеризуються морфологічною і функціональною подібністю і присутні у всіх тканинах організму.
2. Спинний мозок
Спинний мозок складається з сірої і білої речовини.
Сіра речовина на поперечному розрізі має вигляд метелика. Виступи сірої речовини прийнято називати рогами. Розрізняють передні, або вентральні,задні, або дорзальні, та бокові, або латеральні, роги.
Сіра речовина спинного мозку складається з розташованих групами мультиполярних нейронів,нейрогліоцитів, безмієлінових і тонких мієлінових волокон.
Мультиполярні нервові клітини сірої речовини поділяються накорінцеві, пучкові тавнутрішні клітини. У корінцевих клітинах аксони виходять за межі спинного мозку в складі передніх корінців. Аксони пучкових клітин ут-ворюють пучки білої речовини, які з’єднують окремі ядра або сегменти спинного мозку між собою та відповідними ядрами головного мозку.
Відростки вставних клітин закінчуються синапсами в межах сірої речовини спинного мозку. Скупчення нейроцитів,які мають загальну морфологію і функцію,називаютьсяядрами.
Упередніх рогах розрізняють медіальну й латеральну групу моторних ядер. Ці ядра містять пучкові клітини,аксони яких утворюють передні корінці спинного мозку.
Узадніх рогах є такі ядра:
Власне ядро заднього рога. Аксони клітин цього ядра через сіру спайку ідуть на протилежний бік і входять до складу передньобокового пучка білої речовини..
Дорзальне ядро. Аксони його клітин утворюють заднійспинномозково-мозочковийшлях, який входить до скла- ду бокового канатика того ж боку.Закінчується задній спин- номозково-мозочковийшлях в мозочку.
У ділянці верхівки заднього рога розрізняють: губчастий шар, який містить велику кількість дрібних нервових клітин, і драглисту речовину, в якій багато елементів глії і мало нерво- вих клітин. Нервові клітини ядер заднього рога мультиполярні, невеликих розмірів.
У проміжній зоні розрізняють медіальне проміжне ядро,аксони нервових клітин якого, вступаючи в білу речовину,при- єднуються до передньогоспинномозково-мозочковогошляху того ж боку.Улатерального проміжного, абосимпатичного, ядра аксони нейроцитів виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців спинного мозку, після цього відокремлюють- ся від них у вигляді так званих білих сполучних гілок симпа- тичного стовбура.
Крім перерахованих ядер, у сірій речовині багато дифузно розсіяних пучкових нейроцитів, аксони яких за межі спинного мозку не виходять. Вони локалізуються у білій речовині спинного мозку і навколо сірої речовини утворюють пучки білої речовини, замикаючи місцеві рефлекторні дуги. Біла речовина утворена нервовими волокнами, переважно мієліновими. Ці волокна є аксонами нейроцитів як спинного мозку, так і інших відділів нервової системи. В кожному канатику(передньому, боковому і задньому) проходить кілька пучків нервових волокон. Як правило, кожний пучок має одне функціональне призначення. Розрізняють короткі провідні шляхи— це власні апарати спинного мозку, і довгі провідні шляхи, які забезпечують зв’язок головного і спинного мозку. В свою чергу, довгі шляхи поділяються на висхідні і низхідні. Висхідні шляхи проводять імпульс до головного мозку, низхідні— від головного мозку.
Біла речовина розміщена навколо сірої і її рогами розділена на три пари канатиків, або стовпів: передні, бокові та задні. На передній поверхні біла речовина передньою серединною щілиною, а на задніх— задньою серединною перегородкою поділяється на праву і ліву половини. Зв’язок обох половин здійснюється через білу і сіру спайки.
Вже зазначалося, що навколо сірої речовини розміщені власні пучки білої речовини. Це короткі провідні шляхи, вони є в усіх канатиках, тобто в задніх, бокових і передніх. Зовні від них розташовуються довгі шляхи.









21білет
1. Щільна волокниста сполучна тканина.
Для цього виду сполучної тканини характерним є переважання волокнистих структур і насамперед колагенових волокон. Залежно від способу орієнтації колагенових волокон у просторі розрізняють оформлену і неоформлену щільну волокнисту сполучну тканину.
Оформлена щільна волокниста сполучна тканина локалізується у скаладі фіброзних мембран, зв’язок, сухожиль. Сухожиля з’єднує м’язи з кістками. Пучок колагенових волокон, оточений шаром фіброцитів, називається сухожильним пучком першого порядку.
2. Емаль. Будову, вигляд на поздовжньому шліфі зуба.малюнок
Емаль- найтвердіша тканина людсь­кого організму, яка покриває коронку зуба. За хімічним складом емаль на 96- 97% складається з неорганічних сполук, 3-4% утворюють органічні компо­ненти. Серед неорганічних сполук основну масу складають фосфорнокислі солі кальцію, які у вигляді кристалів гідроксиапатиту формули утворюють тверду основу емалі. Значно менший в емалі вміст карбонату та фториду кальцію. Органічним компонентом емалі є білки глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма. Вона являє собою пучок фібрил, між якими заляга­ють кристали гідроксиапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми 3-5 мкм, ближче до країв вона витоншується. Емалева призма має звивистий хід та утворюється у результаті діяльності клітини-енамелобласта.








22 білет
1. Міжклітинна речовина сполучної тканини. Колагенові та еластичні волокна. Їх будова та функції
Основна (міжклітинна) речовина. Клітини та волокна сполучної тканини занурені в міжклітинну речовину. Вміст основної(міжклітинної) речовини неоднаковий, у різних видів сполучної тканини.
Колагенове волокно (не розгалужуються і не анастозомують між собою) побудоване із пучків фібрил, зцементованих глікозаміногліканами та глікопротеїнами. Товщина фібрил становить 50-100нм. Фібрили складаються з мікрофібрил товщиною близько 10нм, мікрофібрили побудовані із ще тонших елементів – протофібрил, а останні – з молекул тропоколагену. Це найміцніші структури в організмі, основна їхня функція – опорно-механічна.
Еластичне волокно (розгалужуються і анастомозують між собою) за даними електронної мікроскопії побудоване з двох компонентів – у центрі міститься аморфний компонент, а на периферії – мікрофібрилярний. Їхня міцність набагато менша, ніж у колагенових волокон, але їм властива еластичність. Це прекрасні амортизатори, які забезпечують повернення структур до вихідного положення.

2. Язик загальний план будови.
Язик - м'язовий орган, який крім участі у механічній обробці їжі та ковтанні забезпечує також артикуляцію (звукотворення) і дегустацію. Розрізняють нижню, бічні та верхню поверхні язика, які мають свої особли­вості будови. Нижня поверхня язика вкрита багатошаровим плоским незроговілим епі­телієм. Має добре розвинену власну пластинку слизової оболонки та підсли­зову основу, наявність якої зумовлює зміщуваність слизової оболонки щодо м'язової основи язика. Верхня та бічні поверхні язика вкриті слизовою оболонкою, нерухомо зро­щеною з його м'язовою основою. Епітелій і власна пластинка слизової оболон­ки утворюють тут вирости з характерною будовою, які мають назву сосочків язика Розрізняють ниткоподібні, листоподібні, грибоподібні та жолобкуваті (валкуваті) сосочки. Основу сосочків язика складають вирости спо­лучної тканини - первинні сполучнотканинні сосочки, від поверхні яких в епі­телій вростають маленькі вторинні сполучнотканинні.







25 білет
1. Зовнішнє,середнє та внутрішнє вухо
До зовнішнього вуха відносяться:вушна раковина,зовнішній слуховий хід і барабанна перетинка. Вушна раковина складається з еластичного хряща,покритого шкірою. Зовнішній слуховий хід-це трубка завдовжки 2-3 см,утворена еластичним хрящем,який переходить у кістку; зсередини покритий шкірою. У шкірі є сальні і церуміозні залози(виробляють вушну сірку).Барабанна перетинка знаходиться на межі між зовнішнім і середнім вухом. Складається з 3х шарів: 1.Епідерміс(багатошаровий плоский зроговілий епітелій); 2.Власна пластинка,яка складається з колагенових волокон. 3.Слизова оболонка-знаходиться з боку середнього вуха,покрита одношаровим плоским епітелієм.
Середнє вухо складається із барабанної порожнини, слухових кісточок та слухової труби.Барабаннапо­рожнинамаєрозміри 15x2 мм; за формою - ценизькийциліндр, щостоїть на ребрі. У барабаннійпорожнинірозрізняютьшістьстінок - передню, зад­ню, верхню, нижню (кісткові), латеральну (барабаннаперетинка) і медіаль­ну. Останнястінкатакожкісткова, але має два отвори, так званівікна. Верхнє,овальне, вікнозакрите основою стремінця, коливанняякогопередаються на перилімфувестибулярнихсходів завитки. Нижнє,кругле, вікнозакритефіброзною мембраною -вторинною барабанною перетинкою,веде у барабанні сходи.Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце - розташовані у барабанній порожнині. Молоточок має головку, яка шийкою з'єднана з руч­кою. Остання зрощена з барабанною перетинкою. Головка молоточка рухома і прилягає до коваделка, яке другим кінцем сполучається зі стремінцем.Стремінцескладаєтьсяіздвохніжок і кісткової пластинки, яка закриваєоваль­невікно, фіксуючись до стінкиостаннього тонкою зв'язкою. Слухова (Євстахієва) труба сполучає барабанну порожнину з носовою частиною глотки і забезпечує регуляцію рівноваги між тиском повітря у по­рожнині середнього вуха і зовнішнім атмосферним тиском. Усередині слухова труба вкрита слизовою оболонкою, її епітелій - багаторядний війчастий, та­кий, як і в дихальних шляхах. У нижньому відділі слухової труби крім слизо­вої оболонки є підслизова основа. Сполучна тканина, що її утворює, збагаче­на лімфоцитами і містить слизові залози. Навколо глоткового отвору труби локалізується трубний мигдалик.
Будова внутрішнього вуха
Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневої кістки. Розрізняють кістковий і, розташований у ньому, перетинчастий лабіринт. Побу­дований з фіброзної тканини, перетинчастий лабіринт в цілому повторює фор­му кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома ла­біринтами лишається просвіт, у якому міститься рідина -перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринт прикріплений до окістя стінки кістко­вого лабіринту. Всередині перетинчастого лабіринту теж міститься рідина, але з дещо іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи. Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, трьох півколових каналів і завитки. Перетинчастий лабіринт складається з двох перетинчастих утворів ( еліптичний мішечок і сферичний мішечок ), трьох півколових каналів та протоки завитки.
2. Пухка волокниста сполучна тканина.
Пухка волокниста сполучна тканина побудована з клітин і міжклітинної речовини.
Макрофаги (макрофагоцити) - це гетерогенна спеціалізована клітинна популяція захисної системи організму. Для макрофагів характерною морфологічною ознакою є велика кількість лізосом у цитоплазмі і численні довгі псевдоподії (мікровирости цитоплазми). Розміри клітинного тіла 10-15мкм, яке добре відмежоване від основної речовини. Ядра макрофагів невеликого розміру, округлі, бобовідние або неправильної
форми.
Походять макрофаги з промоноцитів червоного кісткового мозку, тобто зі стовбурової гемопоетичної клітини, і завершують собою моноцитарний гістогенетичний ряд.
Система мононуклеарних фагоцитів - фізіологічна захисна система клітин, що володіють здатністю поглинати і перетравлювати чужорідний матеріал. Клітини, що входять до складу цієї системи, мають спільне походження, характеризуються морфологічною і функціональною подібністю і присутні у всіх тканинах організму.

 

 

 

 

 

 

 

26 білет
1. Мітоз.
Під час мітозу клітина проходить ряд послідовних фаз, у результаті яких кожна дочірня клітина одержує такий же набір хромосом, який був у материнській клітині. У процесі мітозу умовно виділяють декілька стадій, які поступово і безупинно переходять одна в іншу: профазу, метафазу, анафазу і телофазу. Тривалість стадій мітозу різна і залежить від типу тканини, фізіологічного стану організму, зовнішніх факторів; найбільш тривалі перша й остання. Профаза характерна тим, що хроматиновий малюнок інтерфазного ядра зникає, а натомість з’являються ниткоподібні щільні тільця, які добре фарбуються і мають назву хромосом. Спочатку вони відокремлені одна від одної не дуже чітко (рання профаза, або стадія щільного клубка), а в кінці профази окремі хромосоми вже добре видно (пізня профаза, або стадія пухкого клубка). У кінці профази або на початку наступної стадії — метафази — зникає ядерце внаслідок інактивації рибосомних генів у зоні ядерцевих організаторів. Одночасно руйнується ядерна оболонка, яка розпадається на фрагменти, а потім на дрібні мембранні пухирці. Крім того, зменшується кількість елементів гранулярної ендоплазматичної сітки (як цистерн, так і рибосом), що відповідає значній редукції рівня синтезу білка. Під час профази відбувається ще один дуже важливий для поділу клітини процес — формування веретена поділу внаслідок розходження центріолей до полюсів клітини. До кожного полюсу відходить подвійна центріоля — диплосома. З розходженням диплосом починають формуватися мікротрубочки, які відходять від периферійних ділянок материнської центріолі кожної диплосоми. Метафаза починається від того моменту, коли хромосоми, вільно розташовані в цитоплазмі після розчинення ядерної оболонки, починають рухатися до екватора клітини. Цей процес носить назву метакінезу. У середині метафази хромосоми, вишикувавшись в екваторіальній площині веретена, утворюють так звану метафазну пластинку, або материнську зірку, в якій центромерні ділянки хромосом обернені до центру, а їхні плечі — до периферії. У кінці метафази можна побачити, що кожна хромосома складається з двох сестринських хроматид, плечі яких лежать паралельно, їх розділяє щілина, і вони лишаються з'єднаними лише у ділянці центромери. Метафаза займає третину часу всього мітозу. Анафаза. Усі сестринські хроматиди одночасно в усіх хромосомах втрачають зв'язок між собою в ділянці центромери і синхронно починають рухатися до протилежних полюсів клітини. Вони орієнтовані центромерами до полюсів, а плечима — до екватора. Це найкоротша стадія мітозу. Анафаза – дуже важлива стадія мітозу, саме на цій стадії відбувається відокремлення двох ідентичних наборів хромосом та їхнє переміщення до протилежних кінців клітини. Телофаза- хромосоми деконденсуються, збільшуються в об'ємі. У місцях їх контактів з мембранними пухирцями цитоплазми відновлюється ядерна оболонка. Здійснюється формування нових ядерець. У телофазі також відбувається поділ клітинного тіла, що має назву цитотомії, або цитокінезу.

2.Орган рівноваги та вібрації. Джерела розвитку. Будова та гістофізіологія.
Орган рівноваги людини розміщений у внутрішньому вусі. Він складається з овального і округлого мішечків та трьох півколових каналів, розширених в основі. Півколові канали лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Канали й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною, подібною до тієї, що в завитці внутрішнього вуха. На внутрішній поверхні мішечків і розширень півколових каналів розташовані рецептори рівноваги. Переміщення тіла в просторі (зміна напрямку та швидкості руху, хитання, трясіння) спричиняє рух рідини в овальному і круглому мішечках та півколових каналах. Це призводить до збудження рецепторних клітин, розташованих на внутрішній поверхні мішечків. Далі збудження передається по черепно-мозкових нервах у головний мозок.
Перш за все у зародка з`являється внутрішнє вухо, потім середнє і зовнішнє вухо. У розвитку внутрішнього вуха (лабіринту) перш за все виникає вестибулярний, а потім кохлеарний апарат. Зазначені особливості розвитку вуха людини є відображенням в онтогенезі філогенезу. Слід також підкреслити в порівняльно-анатомічному аспекті, що більш диференційований кохлеарний апарат з`являється у тварин, що стоять па вищому щаблі розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

28 білет
1. Міжклітинна речовина сполучної тканини. Колагенові та еластичні волокна. Їх будова та функції
Основна (міжклітинна) речовина. Клітини та волокна сполучної тканини занурені в міжклітинну речовину. Вміст основної(міжклітинної) речовини неоднаковий, у різних видів сполучної тканини.
Колагенове волокно (не розгалужуються і не анастозомують між собою) побудоване із пучків фібрил, зцементованих глікозаміногліканами та глікопротеїнами. Товщина фібрил становить 50-100нм. Фібрили складаються з мікрофібрил товщиною близько 10нм, мікрофібрили побудовані із ще тонших елементів – протофібрил, а останні – з молекул тропоколагену. Це найміцніші структури в організмі, основна їхня функція – опорно-механічна.
Еластичне волокно (розгалужуються і анастомозують між собою) за даними електронної мікроскопії побудоване з двох компонентів – у центрі міститься аморфний компонент, а на периферії – мікрофібрилярний. Їхня міцність набагато менша, ніж у колагенових волокон, але їм властива еластичність. Це прекрасні амортизатори, які забезпечують повернення структур до вихідного положення.
2. Опишіть властивості стовбурової кровотворної клітини
Усі зрілі формені елементи крові походять з єдиної вихідної клітини, яку називають стовбуровою кровотвор­ною клітиною (СКК).
Популяція СКК маєтакіознаки:
поліпотентність, тобтоздатністьдиференціюватися у напрямкахусіхвидівформенихелементівкрові;
здатність до самопідтриманняпротягом часу, близького до термінуіснуванняорганізмулюдини: число мітозів, яке здійснює одна клітина, можеперевищувати 100;
незважаючи на високуздатність до проліферації, стовбуроваклітина у норміподіляєтьсядужерідко, перебуваючи у G0-фазі клітинного циклу, однакпіддією, наприклад, радіації вона можедуже скоро початипроліферацію;
СКК знаходятьсяустаніпостійної та інтенсивноїрепопуляції, тобтомігрують з одних кровотворнихорганів до інших через кров; доказомцього є факт, що СКК завждиможназнайти у крові у виглядіклітин, здатнихвіднови­тигемопоезопроміненихтварин.
Класи гомопоетичних клітин.
1 клас - плюрипотентні клітини-попередники (СКК);
2 клас - частково детерміновані клітини-попередники (потенції цих клітин частково обмежені щодо подальшої диференціації, тобто з них можуть утво­рюватися уже не всі види формених елементів);
3 клас-уніпотентні клітини-попередники (ці клітини здатні розвиватися лише в одному напрямку під впливом гормоноподібних речовин, які мають назву гемопоетинів; у різних гістогенетичних рядах існують різні гемопоетини);
4 клас-морфологічно розпізнавані проліферативні клітини-попередники (на відміну від клітин перших трьох класів, які морфологічно не ідентифіковані й існу­вання яких доведено лише експериментальним шляхом, клітини IV класу можна розпізнати на мазках кісткового мозку, вони здатні до мітотичного поділу);
5 клас - клітини, що дозрівають (втрачають здатність до мітотичного поділу і зазнають змін, пов'язаних із їх перетворенням у зрілі формені елементи);
6клас - зрілі клітини, здатні до виходу в кров.
























29 білет
1.Епітеліальні тканини. Загальна характеристика. Морфофункціональна та генетична класифікація їх типів.
Епітеліальні тканини - це тканини, які відмежовують внутрішнє середовище організму від зовнішнього, і одночасно здійснюють з ним зв'язок.
Загальна характеристика: Види епітелію:покривний,залозистий
Функції:захисна розмежувальнасенсорнасекреторнаобмін речовин
Головні особливості епітеліальних тканин — швидка регенерація і відсутність кровоносних судин.

Морфофункціональна класифікація епітелію:
Епітелій поділяється на ОДНОШАРОВИЙ та БАГАТОШАРОВИЙ. ОДНОШАРОВИЙ поділяється на ОДНОРЯДНИЙ та БАГАТОРЯДНИЙ. ОДНОРЯДНИЙ на Плоский, Кубічний, Циліндричний.. БАГАТОШАРОВИЙ поділяється на Зроговілий, Незроговілий, Перехідний.

2.Тимус















30 білет
1. Поняття про диферони та стовбурові клітини.
Диферон – це сукупність клітин, які послідовно розвиваються з одного виду стовбурових клітин до зрілої спеціалізованоїі клітини.
Стовбурові клітини – найменш диференційовані клітини даної тканини, які дають початок гістогенетичним рядам. Функція – збереження генетичної інформації, необхідної для відновлення тканин.
2. Загальний план будови селезінки. Будова і функціональне значення білої пульпи.
Селезінка - непарний орган, розміщений у черевній порож­нині. У селезінці здійснюються розмноження та антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тром­боцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки-трабекули. Капсула і трабекули крім бага­тої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини містять пучки гладком'язових клітин і є опорно-скоротливим апаратом селезінки. У паренхімі селезінки розрізняють червону та білу пульпу.
Біла пульпа становить близько 20% маси органа й утворена лімфоцита­ми, плазмоцитами, макрофагами, дендритними та інтердигітатними клітина­ми, стромою для яких служить ретикулярна тканина. Кулясті скупчення назва­них видів клітин мають назву лімфатичних вузликів (фолікулів) селезінки. У ній відбувається дозрівання лімфоцитів з їх подальшим виходом у крвоплин.













32білет
1.Тканини. Визначення поняття. Класифікація.
Тканина буває: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова, кісткова. Тканина – це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції. Тканини класифікуються на: -епітеліальна тканина, -сполучна тканина, -мязова тканина, -нервова тканина. Великий внесок у розвиток вчення про тканини, зробили своїми працями вітчизняні гісто­логи О. О. Заварзін та М. Г. Хлопін. О. О. Заварзін у 1934 р. відніс до ЗАГАЛЬНИХ тканин епітелій і тканини внутрішнього середовища, а до СПЕЦІАЛЬНИХ – мязові та нервову тканину.
Тканина як один з рівнів організація живого. Визначення. Класифікація типів. Уявлення про детермінацію та диференціювання тканин.
Тканина - це виникла в еволюції приватна система організму, яка складається з одного або декількох диферонів клітин і їх похідних і володіє специфічними функціями завдяки кооперативної діяльності всіх її елементів.
Всі тканини діляться на 4 морфофункціональні групи: I. епітеліальні тканини (куди відносяться і залози); II. тканини внутрішнього середовища організму - кров і кровотворні тканини, сполучні тканини (волокнисті, сполучні тканини; сполучні тканини зі спеціальними властивостями (ретикулярна, жирова, слизова), скелетні сполучні тканини). III. м'язові тканини (поперечно-смугаста, гладенька м'язова тканина). IV. нервова тканина (нейроцита, гліоціти, нервові волокна).
Детермінація – це вибір подальшого розвитку клітин шляхом блокування компонентів геному.
Диференціація – це поява відмінностей між клітинами, завдяки яким вони можуть виконувати специфічні функції.

2.Поняття про імунну систему та її тканинні компоненти. Класифікація та характеристика імуноцитів та їх взаємодія в реакціях гуморального та клітинного імунітету.
Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму від чужорідних агентів; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.
Імунна система представлена
Червоним кістковим мозком - джерелом стовбурових клітин для імуноцитів, Тимусом, периферійними органами лімфоцітопоеза (селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини в органах), лімфоцитами крові і лімфи, а також популяціями лімфоцитів і плазмоцитів, проникаючими у всі сполучні і епітеліальні тканини. Всі органи імунної системи функціонують як єдине ціле завдяки нейрогуморальним механізмам регуляції, а також постійно совершающимся процесам міграції та рециркуляції клітин по кровоносній і лімфатичної систем.
Клітини імунної системи (імуноцити) можуть бути розділені на три групи:1. Імунокомпетентні клітини, здатні до специфічного відповіді на дію антигенів. Цими властивостями володіють виключно лімфоцити, кожен з яких спочатку володіє рецепторами для будь-якого антигену.2. Допоміжні (антиген-що представляють) клітини, здатні відрізняти власні антигени від чужорідних і представляти їх імунокомпетентним клітинам, без чого неможливий імунну відповідь на більшість чужорідних антигенів3. Клітини антиген-неспецифічного захисту, що відрізняють компоненти власного організму від чужорідних частинок, в першу чергу від мікроорганізмів, і знищують останні шляхом фагоцитозу або цитотоксического впливу.













33білет
1.Кісткові тканини. Класифікація типів. Морфофункціональна характеристика.
Кісткова тканина (textus osseus) – разом з хрящовою належить до скелетних тканин організму. Основна роль кісткової тканини – опорно-механічна. Елементи кісткової тканини утворюють каркас і мікрооточення для клітин крові у складі червоного кісткового мозку.
У кістковій тканині розрізняють клітинні елементи (остеобласти, остеоцити і остеобласти) та міжклітинну речовину (остеїнові волокна й осеомукоїд). У кістковій тканині розрізняють два її види – пластинчасту та грубоволокнисту. В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки.
2. Периферичний нерв. Будова, дегенерація та регенерація після пошкодження.
Периферичний нерв складається з кількох пучків нервових волокон. Нервове волокно являє собою довгий відросток нейрона — аксон, який передає нервові імпульси, вкритий оболонкою з шваннівських клітин. Мієлінізовані волокна, на відміну від немієлінізованих, оточені також і мієліновою оболонкою.[1].
До складу мієлінових оболонок входять мієлін та шваннівські клітини нейроглії. Оболонки дуже важливі для передачі і збільшення швидкості нервового імпульсу. Кровоносні і лімфатичні судини знаходяться в цих оболонках.[2]. Мієлін надає нервам білий колір, безмієлінові мають сірий колір
При пошкодженні периферичного нерва відбуваються зміни як в його проксимальному відрізку, так і в дистальному
Процеси дегенерації і регенерації у пошкодженому нерві відбуваються паралельно, причому дегенеративні зміни переважають в початковому періоді цього процесу, а регенеративні починають наростати після ліквідації гострого періоду. Дегенеративніпрояви починають виявлятися через 3 години після травми і представлені фрагментацією осьових циліндрів, аксона і мієліну.






34білет
1. М'язові тканини. Джерела розвитку. Загальна морфофункціональна характеристика. Непосмугована м'язова тканина. Гістогенез, будова, регенерація.
М’язова тканина (textus muscularis) розвивається з мезодерми, побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів всередині організму, а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м’язової тканини містять спеціальні органели – міофібрили. Їх основу складають актинові та міозинові міофіламети, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення м’язів. Згідно з морфофункціональною класифікацією м’язову тканину за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку та посмуговану; останню поділяють на скелетну і серцеву.
Гладенька м’язова тканина (не посмугована) входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів, крім серця, а також міститься у капсулах селезінки і лімфатичних вузлів, у шкірі. Структурною і функціональної одиницею є гладкий міозит. Ядра міозитів паличкоподібної форми, містять невелику кількість гетеро хроматину. Органели загального призначення. Гладенька мускулатура розвивається із мезенхіми за рахунок розмноження й ущільнення її клітин. Фізіологічна регенерація гладкої м’язової тканини відбувається шляхом оновлення клітинних елементів на субклітинному рівні. Скелетна м’язова тканина (посмугована) становить близько 40% маси тіла дорослої людини. Джерелом розвитку скелетних м’язів є міобласти міотомів дорсальної мезодерми. Одиницею будови скелетної м’язової тканини є м’язове волокно – міосимпласт з прилеглими до нього клітинами міосателіоцитами. М’язове волокно має форму циліндра, кінці якого можуть бути заокруглені, скошені або зазубрені. Діаметр волокна 10-150мкм. Волокно оточене сарколемою. Іннервація відбувається за участю вегетативної нервової системи.
2. Опишіть структурно – функціональну одиницю кори великого мозку.
Структурною і функціональною одиницею кори великого мозку є мозкова колонка (або мозковий барель). Мозкову ко­лонку можна уявити у вигляді вертикального циліндра діаметром близько 300 мкм, всередині якого проходить кортико-кортикальне волокно, пов'яза­не з цілим комплексом збуджувальних та гальмівних нейронів. Кортико-кор­тикальне волокно є аксоном гігантопірамідного нейрона своєї (асоціативне волокно) або протилежної (комісуральне волокно) півкулі мозку. Воно утво­рює синаптичні закінчення в усіх шарах кори. Мозкова колонка включає та­кож два таламо-кортикальних аферентних волокна, які закінчуються на ости­стих зірчастих клітинах IV шару кори і базальних дендритах пірамідних клітин.




35білет
1. Клітини сполучної тканини. Будова, функціональне значення.

Тип клітин

Головна речовина, що продукується, або вид активн.

Головна функція

Фібробласт, хондробласт, остеобласт, дентинобласт

Утворення волокон та основної речовини

Структурна

Плазматична клітина

Утворення антитіл

Імунна

Лімфоцит

Перетворення на імунокомпетентні клітини

Імунна

Еозинофіл

Фагоцитоз комплексів

антиген - антитіло

Імунна

Макрофаг, нейтрофіл

Фагоцитоз сторонніх речовин і бактерій

Захисна

Тканинний базофіл, базофіл крові

Виділення фармакологічно активних речовин (гістамін, і тд

Захисна

Адипоцит (ліпоцит)

Накопичення нейтральних жирів, теплопродукція

Енергетична, теплотвірна

2. Будова і топографія клітин – зерен кори мозочка.
Дендрити клітин-зерен, утворюючи синапси з мохоподібними волокнами, формують так звані клубочки мозочка. Аксони клітин-зерен проходять у молекулярний шар і там розгалужуються на дві гілки, що йдуть паралельно поверхні за ходом закруток мозочка (такзвані паралельні волокна), утворюючи численні синап­си з дендритами грушоподібних, кошикових і зірчастих нейронів. Таким чи­ном, по аксонах клітин зерен збуджувальні впливи від мохоподібних воло­кон передаються багатьом грушоподібним клітинам. У ділянках клубочків мозочка є також значна кількість синапсів між дендритами клітин-зерен та аксонами зірчастих клітин з короткими аксо­нами. Збуджувальні впливи, що надходять до мозочка по мохоподібних волок­нах, реалізуються за участю клітин-зерен і клубочків мозочка. Гальмівну дію здійснюють кошикові клітини, зірчасті клітини молекулярного і зернистого шарів, причому збудження зірчастих нейроцитів може блокувати імпульси, що надхо­дять до мозочка по мохоподібних волокнах. мозочка.






37 білет
1. Етапи ембріогенезу. Гаструляція, її значення. Порівняльна характеристика гаструляції у хордових та людини.
Етапи ембріогенезу: Запліднення – зигота Дроблення – бластула Гаструляція – гаструла Гістогенез – формування тканин Органогенез – формування органів Системогенез
Гаструляція — період ембріогенезу, коли виникають три зародкові листки: ектодерма,ентодерма і мезодерма.В основі гаструляції лежить складний процес хімічних і морфогенетичних перетворень, який супроводжується розмноженням, ростом, керованим переміщенням і диференціацією клітин. За часом гаструляція поділяється на дві фази: ранню і пізню. Сутність стадії гаструляції полягає в тому, що одношаровий зародок - бластула - перетворюється на багатошаровий - дво-або тришаровий, званий гаструлою. Гаструляція в людини відбувається шляхом іміграції. На 14-16-й день ембріогенезу на поверхні епібласта в результаті переміщення клітин утворюється первинна смужка і первинний вузлик. Первинна смужка має первинну борозенку, а первинний вузлик – первинну ямку. У результаті переміщення клітин з первинного вузлика через первинну ямку утворюється хорда. Клітини, що виселяються з первинної смужки через борозенку, утворять зародкову ентодерму і мезодерму. Клітини, що залишаються в складі епібласта, утворюють ектодерму. Нервова трубка утворюється з ектодерми на 16 — 22 день ембріогенезу. Цей процес називається нейруляцією. Спочатку в дорсальній частині ектодерми утвориться заглиблення –нервовий жолобок, потім краї його замикаються й утворюється нервова трубка. Між ектодермою і нервовою трубкою утворюється скупчення клітин – нервовий гребінь.
2. Око. Ембріональний розвиток. Діоптичний апарат ока (рогівка, кришталик, склисте тіло).
Орган зору – око – являє собою периферичну частина зорового аналізатора. За допомогою органу зору людина отримує 80-85% інформації про навколишній світ. На 5-му тижні з’являється поділ сітківки на два шари: зовнішній (від центру ока) – ядерний, і внутрішній шар, який не містить ядер.
Рогівка – це продовження білкової оболонки . Завдяки особливій будові та хімічному складу рогівка є прозорою. Її товщина у центрі становіть 0,8-0,9 мм, на переферії – 1,1 мм. Показник заломлення – 1,37 . У рогівці розрізняють пьять шарів :
Першій зовнішній шар утв. Багатошаровім плоским незроговілим епітелієм товщиною до 50 мкм ,містіть численні нервові закінчення ,які зумовлюють рефлекс рогівки. Поверхня його зволожена секретом сльозових та конюктівальних залоз.
Кришталик має форму двовипуклої прозорий та еластичний, розташований позаду зіниці. Кришталик заломлює світлові промені, що входять в око, і фокусує їх на сітківці. Кришталик, як лінза, збирає промені в зображення на очному дні. 
Склисте тіло — прозора желеподібна речовина, що заповнює простір очного яблука між кришталиком та сітківкою .Склисте тіло має білок вітреїн та гіалуронову кислоту . Через скловидне тіло (від диска зорового нерва до задньої поверхні кришталика) проходить канал — залишок ембріональної судинної системи ока.





















41білет
1. Нервова тканина. Морфофункціональна характеристика. Джерела розвитку. Нейрони. Морфологічна та функціональна класифікація.
Нервова тканина (textus nervosus) належить до спеціальних тканин, її елементи здатні сприймати подразнення, трансформувати це подразнення у нервовий імпульс, швидко його передавати, зберігати інформацію, продукувати біологічно активні речовини. Побудована з нервових клітин (нейронів, нейроцитів) та допоміжних елементів, які об’єднуються під назвою нейроглії. Джерелом розвитку нервової тканини (за винятком мікроглії) є нервова пластинка, яка є потовщенням ектодерми на спинному боці зародка.

Нейрони є морфологічними і функціональними одиницями нервової тканини. Складаються з тіла (перикаріону) і відростків. Наявність відростків є найхарактернішою ознакою нервових клітин.
За функціями та будовою нейрони поділяють на три основні типи: 1) аферентні; 2) еферентні; 3) проміжні
За кількістю відростків: 1) уніполярні 2) пвсевдоуніполярні 3) мультиполярні 4)біполярні
2. Орган смаку
Периферичний відділ смакового аналізатора представлений смаковими бруньками. Смакові бруньки розташовані в епітелії сосочків язика,м’якому піднебінні,надгортаннику.Вони мають еліпсоподібну форму і складаються із трьох типів клітин:рецепторних,опорних,базальних. Рецепторні-високі призматичні клітини зі світлою цитоплазмою,на апікальній поверхні-мікроворсинки.Верхівки рецепторних клітин разом з прилеглими епітеліоцитами ротової порожнини утворюють смакові ямки(пори).Взаємодія рецепторів на мембрані мікроворсинок з молекулами речовин,що містяться в їжі,приводить до виникнення імпульсів,які передаються на нервові закінчення.
Орган нюху
Рецепторні клітини органа нюху розташовані у верхньозадній частині носової порожнини.Ця ділянка вистелена слизовою оболонкою,яка складається з епітеліальної та власної пластинок. Епітеліальна утворена одношаровим багаторядним призматичним епітелієм і містить 3 типи клітин: нюхові рецепторні; підтримуючі(виконують опорну функцію);базальні(забезпечують регенерацію). Нюхові рецепторні клітини-видозмінені біполярні нейрони;їхні дендрити виходять на поверхню епітелію,де закінчуються потовщенням(нюховим пухирцем або булавою). Від нюхових пухирців відходять довгі нерухомі війки. У мембрані війок знаходяться рецептори до пахучих речовин. Аксони цих клітин формують нюховий нерв.

1 білет гіста

1. Зародкові листки, что розвивається з них

2. Органи ротової порожнини

 

2 билет гиста

1. Клетка. Поверхневый апарат

2. Поджелудочная железа. Ендокринна частина

 

3 билет:

Мейоз

Артерии классификация

 

4 билет: (гиста)

Сердце, морфофункциональная характеристика, миокард, характеристика проводных клеток миокарда

Статеві клітини. Будова та значення яйцеклітини та сперматозоїда. Запліднення

 

5 билет гиста

1. Нервова тканина, рефлекторні дуги

2. Червоний та жовтий кістковий мозок.

 

Билет 6 ГИСТА

1. Хрящова тканина, класифікація, функції

2. Ендокринна система, класифікація. Клітини-мішені і рецепція

 

7 билет с гисту

1. Моноцити, лейкоцитарна формула

2. Щитоподібна залоза

 

8 білет

1. Лейкоцитарна формула. Класифікація лімфоцитів

2. Прищитовидна залоза, розвиток, будова і функціональне значення

 

Билет N9

1.Клітинний Цикл.

2.Травний канал.Будова

 

гиста.Билет 10

1.Тканина.Визначення, класифікація.Внесок Заварзіна і Хлопіна.

2.Артерії.Класифікація.Еластичний та м'язово еластичний типи

 

11 билет

1. Мышечная гладкая ткань.

2. Вены (все про них + гемодинамические условия)

 

Гиста 13

1. Клет элементы спол ткани. Макрофаги, плазмоциты

2. Нирка. Будова нефрона

 

Билет номер 14 гиста

1 мембрана клетки

2 сперматогенез

 

15 білет гіста

Епітеліальні тканини. Покривний епітелій

Епіфіз

 

Билет 16:

1.Клітинний цикл(морфофункціональна характеристика, особливості кліт.циклу в різних клітинах)

2. Шкіра, будова та функції, особливості регенерації епідермісу, склад товстої шкіри.

 

Билет 17:
1. Гемограмма, лейкоцитарная формула. Эритроциты, их количество, функция и время существования

2. Гипофиз. Гипоталамо-гипофизарная система

 

Білет 18 ГІСТА

1.мейоз.значення.порівняння з мітозом

2.великі слині залози.привушна

 

19 билет:

1. Мейоз. Значение. Отличие от митоза.

2. Яичник. Эндокринная функция.

 

20 билет

1. Пухка сполучна.

2. Спинний мозок.

 

21

Щільна волокниста, оформлена (будова сухожилка)

Зуб, емаль

 

22 білет

1. Колагенові волокна, міжклітинна речовина

2. Язик

 

23

надниркова залоза розвиток будова

Гемограма. Лейкоцитарна формула. Значеняя

 

24

1 залозы

2 око

 

25 билет

1. Орган слуху.

2. Пухка сполучна тканина

 

Билет 26

1. Митоз

2. Орган равновесия

 

27 билет гиста

1)диферон, стовбурові клітини

2)плацента, її розвиток, будова та функції

 

28 білет ГІСТА

1. Міжклітинна речовина

2. Гемопоез, сучасна схема кровотворення

 

29 билет гиста

1.Эпителиальная ткань

2. Тимус. Органы имунной

 

30

1 Стовбурові клітини. Диферони

2 органи кровотворення. Селезінка будова функції

 

Білет 31

1.Мітоз.його загальна характеристика

2.Орган рівноваги та вібрації.Гістофізіологічна характеристика

 

Билет 32

1. Сполучні тканини зі спеціальними властивостями

2. Ендокринні залози., класифікація. Механізми дії гормонів . Дія на клітини-мішені

 

Білет 33 ГІСТА

1. Кісткова тканина. Класифікація, морфофункціональна будова.

2. Периферичний нерв. Будова, дегенерація і регенерація після пошкодження

 

Билет 34

1. посмугована м'язова тканина

2. Головний мозок, кора півкуль

 

Білет 35

1.Клітини сполучної тканини

2.Мозочок будова,функції

 

Билет 36

1. Пластинчаста кісткова тканина. Регенерація трубчастих кісток. Фактори, що впл. на ріст кісток

2. Око. Ембріональний розвиток.Діоптричний апарат (рогівка, кришталик, склисте тіло)

 

Білет 37 ГІСТА

1. Ембріональний розвиток людини. Ембріональна індукція

2. Око. Морфофункціональна хар-ка кришталика і рогівки. Розвиток ока

 

38 білет гіста

1. Тканини. Фізіологічна і репаративна регенерація тканин

2. Молочна залоза

 

39.

Серцева мязова тка

Оваріально-менстр цикл

 

Билет №40

Скелетна м‘язова тканина. Розвиток, мікробіологічна будова.

Жіночі статеві органи. Зміни під час оваріально-менструального циклу, гормони, які регулюють

 

Білет 41(гіста)

1.Нервова тканина. Функції. Морфофункціональна характерисиика. Джерела розвитку

2.Органи чуття. Орган смаку