Невідкладна медична допомога

Невідкладна медична допомога - ПМК

Білет 1

1. Показання і техніка конікопункції та конікотомії

Показання

• Травма, що супроводжується кровотечею у ротову порожнину, глотку або ніс

• Спазми м’язів обличчя з неможливістю відкрити рот

• Ларингоспазм

• Некерована блювота

• Стеноз верхніх дихальних шляхів або вроджені деформації

• Тризм

• Набряк ротоглотки (наприклад, анафілаксія)

• Непрохідність стороннього тіла

Показання (відносні):

• Іммобілізація шийного відділу хребта внаслідок травми

• Щелепно-лицьові травми

• Тривала інтубація

• Оперативні втручання щелепно-лицьової ділянки, гортані або порожнини рота

Голкова крикотиреоїдотомія (конікопункція)

1) Визначте анатомічні орієнтири: пропальпувати щитовидний хрящ

(перший помітний орієнтир на передній поверхні шиї), крикоподібний хрящ (розташовується каудально до щитоподібного хряща) та область між ними, яка є крикотиреоїдним простором, що містить мембрану.

2) Недомінуючою рукою стабілізуйте область за допомогою першого та третього пальців по обидві сторони щитовидного хряща, залишаючи вказівним пальцем пальпувати мембрану.

3) Домінуючою рукою вставте ангіографічний катетер (катетер з великим внутрішнім діаметром), прикріплений до шприца, наповненого звичайним фізіологічним розчином, у крикотиреоїдну мембрану, направляючи його каудально під кутом 45°.

4) Під час просування голки застосовуйте негативний тиск до шприца

(потягуванням поршня на себе). Виразний хлопок можна відчути,

коли голка проходить мембрану і потрапляє в трахею. Крім того, у наповненому рідиною шприці з’являться бульбашки повітря.

5) Просуньте катетер і видаліть голку.

6) Приєднайте струменевий вентиляційний пристрій і вентилюйте пацієнта зі швидкістю 15 л / хв.

Хірургічна крикотиреоїдотомія

1) Виконайте кроки 1-2 із голкової крикотиреоїдотомії (див. вище). 2) Домінуючою рукою зробіть вертикальний розріз по серединній лінії довжиною приблизно 2 см над крикотиреоїдною мембраною. Виразний гучний хлопок буде чутний, коли скальпель проколює мембрану і потрапляє в трахею. Особливістю скальпеля, що використовується для даної маніпуляції є наявність обмежувача на відстані 8 мм від ріжучого краю , що попереджає розтинання задньої стінки трахеї під час проведення маніпуляції.

3) Домінуючою рукою вставте провідник з конікотомічною трубкою і коловими рухами обережно введіть її у трахею. Після введення конікотомічної трубки видаліть провідник, повільно роздуйте манжету 5-7 мл повітря, під єднайте конектор для з’єднання з дихальним апаратом чи мішком Амбу. Надійно зафіксуйте трубку на шиї постраждалого.

2. Діагностика та екстренна медична допомога при гострому коронарному синдромі

Діагностика:

1.)Швидке зниження АТ

2.) Біль в грудній клітці, як правило дуже сильний, пекучий, давлячий, гнітючий або стискаючий, ділянка, на якій відчувається біль, є більшою; триває >20 хв і поступово наростає; не зникає після прийому нітрату під язик; біль може локалізуватись у середній частині епігастральної ділянки або у правому верхньому квадранті живота, супроводжуватись нудотою і навіть блюванням; у хворих старшого віку або з цукровим діабетом біль може бути менш типовим або взагалі відсутнім;

3) задишка — найчастіше у осіб похилого віку або при обширному інфаркті міокарда, який призводить до гострої лівошлуночкової недостатності; іноді супроводжується продуктивним кашлем

4) слабкість, запаморочення, підвищена пітливість — як правило, пов’язані з низьким серцевим викидом або аритмією;

5) серцебиття — при тахіаритміях;

6)неспокій або тривога, страх близької смерті — особливо у хворих із сильним болем у грудній клітці.

7) У STEMI типове підвищення сегмента ST зберігається годинами і супроводжується інверсією зубців Т протягом перших кількох днів та розвитком хвиль Q. Однак початкову депресію ST або інверсію зубця Т, пов’язану з ІМ, важко відрізнити від тієї, яка спостерігається за наявності ішемії без ІМ або інших не пов’язаних між собою станів. Депресія сегмента ST, що супроводжується інверсією зубця T без еволюції Q-хвиль, може бути наслідком ІМ без підвищення ST (NSTEMI) або субендокардіальної ішемії без ІМ.

ЕКГ з високою ймовірністю ІМ є такими:

• Підйом сегмента ST більше 1 мм у двох анатомічно суміжних відведеннях

• Наявність нових Q-хвиль

Лікування: При гострому коронарному синдромі кращими препаратами є бета-блокатори та нітрогліцерин. Лікування показано, якщо рівень САТ вище 160 мм рт. ст. та/або ДАТ - понад 100 мм рт. Знизити АТ на 20- 30% від вихідного рівня. Зверніть увагу, що тромболітики протипоказані, якщо АТ вище 185/100 мм рт.

3.Відновлення прохідності дихальних шляхів

Прийом Сафара

Для забезпечення прохідності дихальних шляхів виконується потрійний прийом Сафара:

– перерозгинання голови в атлантопотиличному суглобі,

– виведення вперед нижньої щелепи

– відкривання рота.

Для виконання цього прийому особі, що надає допомогу, необхідно стати на коліна біля голови потерпілого. Ліву руку розташуйте на лобі постраждалого, праву руку розташуйте під задньою поверхнею шиї і закиньте голову назад. Помістіть вказівний палець правої руки на підборіддя потерпілого під нижню щелепу і злегка потягніть нижню щелепу вперед і вгору. Додатково зафіксуйте підборіддя великим пальцем правої руки під нижньою губою. Не чиніть сильного тиску на м'які тканини підборіддя, так як це може призвести до порушення прохідності дихальних шляхів.

Великий палець розташовують на передній поверхні нижньої щелепи і злегка натискують ним на край підборіддя для відкриття рота.

4. Запис ЕКГ у 12 відведеннях та її оцінка

1.Реєстрація ЕКГ проводиться після 15-хвилинного відпочинку. Студент просить хворого зняти одяг до поясу, гомілки та передпліччя також повинні бути звільнені від одягу. Запис ЕКГ проводиться в лежачому положенні на спині.

2. Для покращення якості ЕКГ та зменшення кількості навідних струмів слід забезпечити хороший контакт електродів із шкірою - нанести на електроди шар спеціального тонкопровідного гелю.

3. На внутрішню поверхню гомілок та передпліч в їх нижній третині накладають 4 багаторазових електроди (прищіпки) на верхні та нижні кінцівки, а на груди встановлюють один грудний електрод, використовуючи гумову грушу-присоску.

4. До кожного електроду на кінцівках та на грудній клітці приєднують провід, що йде від електрокардіографа та має визначений колір: права рука – червоний (R), ліва рука – жовтий (L), ліва нога – зелений (F) та права нога – чорний (N), грудний електрод – білий колір.

5. Необхідно ввімкнути ЕКГ-апарат

6. Слід, за необхідності, відрегулювати посилення електрокардіографа, зареєструвати калібрувальний мілівольт, натиснувши на кнопку посилення, для того, щоб ввімкнулося необхідне значення (10 мм).

7. Слід встановити швидкість реєстрації ЕКГ, натиснувши на кнопку швидкість, щоб обрати необхідну (50 мм/с).

8. Перевірте якість накладення електродів, дивлячись на ЕКГ дисплей у відведеннях I, II, перемикаючи відведення кнопками зі стрілками верх або низ.

9. У разі наявності великих м’язових осциляцій ввімкніть м’язовий фільтр кнопкою фільтр.

10. Запис ЕКГ здійснюють при спокійному диханні. Натискаючи на кнопку ручного режиму – ручн. та перемикаючи на відповідні відведення за допомогою кнопок зі стрілками верх або вниз, спочатку записують ЕКГ в стандартних відведеннях (I, II, III), зупиняючи запис після кожного відведення кнопкою стоп жовтого кольору. В кожному відведенні записують не менше, ніж 5 серцевих циклів. Далі реєструють ЕКГ у підсилених відведеннях від кінцівок (aVR, aVL, aVF). Після встановлення грудного електрода у нижченаведені локації проводять реєстрацію ЕКГ в грудних відведеннях (V 1 – V 6). Грудні відведення мають таку локалізацію: V 1 – електрод встановлюється в четвертому міжреберному проміжку по правому краю груднини; V 2 – електрод встановлюється в четвертому міжреберному проміжку по лівому краю груднини; V 3 – електрод встановлюється між другим і четвертим електродом, приблизно на рівні четвертого ребра по лівій парастернальній лінії; V 4 – електрод встановлюється в п’ятому міжреберному проміжку по лівій середньо-ключичній лінії; V 5 – електрод встановлюється на тому ж горизонтальному рівні, що і V 4 по лівій передній пахвовій лінії; V 6 – електрод встановлюється по лівій середній пахвовій лінії на тому ж горизонтальному рівні, що і електроди відведень V 4 та V 5 .

11. Одразу після закінчення дослідження слід повідомити про це пацієнту, підписати ЕКГ (записати прізвище, ім’я та по-батькові пацієнта, його вік, дату та час дослідження), вимкнути електрокардіограф, натиснувши і утримуючи кнопку викл, від’єднати електроди, запропонувати пацієнту серветку для зняття ЕКГ-гелю з поверхні шкіри та одягнутись, подякувати йому за участь у дослідженні.

«Інтерпретація ЕКГ»

1.Визначити походження ритму: у ІІ стандартному відведенні проаналізувати наявність критеріїв синусового ритму (наявність зубця Р, перед кожним комплексом QRS, позитивного у ІІ стандартному відведенні). Зробити висновок: ритм синусовий / несинусовий.

2.Визначити регулярність ритму, порівнявши всі відстані R-R у ІІ стандартному відведенні ЕКГ. Зробити висновок: ритм регулярний / нерегулярний.

3.Розрахувати ЧСС, для чого підрахувати відстань R-R у 5 послідовних серцевих циклах; визначити середнє арифметичне знайденого значення; підрахувати тривалість середнього інтервалу R-R шляхом множення знайденої середньої відстані (в мм) на 0,02 с (тривалість 1 мм при стандартній швидкості стрічки 50 мм/с); визначити ЧСС за формулою: ЧСС = 60/R-R. Зробити висновок: ЧСС в межах норми, тахікардія або брадикардія.

Виявити наявність одного з порушень:

1.Якщо у п.1 визначено, що ритм синусовий, у п.2 – регулярний, у п.3 – ЧСС > 90 уд/хвил, зробити висновок про наявність синусової тахікардії.

2.Якщо у п.1 визначено, що ритм синусовий, у п.2 – регулярний, у п.3 – ЧСС < 60 уд/хвил, зробити висновок про наявність синусової брадикардії.

3.При відсутності зубця Р та нерегулярному ритмі оцінити наявність f-хвиль (краще у відведенні V₁ або V₂). Якщо вони присутні , зробити висновок про наявність фібриляції передсердь.

4.При відсутності зубця Р та наявності пилкоподібних хвиль F зробити висновок про наявність тріпотіння передсердь.

5.Проаналізувати, чи присутні у якомусь з відведень позачергові серцеві комплекси (екстрасистоли). За наявності таких визначити джерело їх походження, для чого проаналізувати наявність зубця Р та форму шлуночкового комплексу екстрасистоли:

•

при наявності зубця Р та незміненому шлуночковому комплексі зробити висновок, що екстрасистола передсердна.

•

при відсутності зубця Р та розширеному і деформованому шлуночковому комплексі – екстрасистола шлуночкова.

6.Визначити наявність порушень провідності:



оцінити інтервал PQ, при його тривалості більше 0,2 с зробити висновок про наявність атріо-вентрикулярної блокади; порівняти тривалість всіх інтервалів PQ у ІІ стандартному відведенні, якщо вони однакові та немає випадінь шлуночкових комплексів, зробити висновок про наявність атріовентрикулярної блокади І ступеня.



оцінити тривалість та форму шлуночкового комплексу; при тривалості > 0,1 с та деформації комплексів QRS зробити висновок про наявність внутрішньошлуночкової блокади.

7.При відсутності зубців Р та шлуночкових комплексів і наявності різних за амплітудою, спрямованістю та формою невпорядкованих хвиль на ЕКГ зробити висновок про фібриляцію шлуночків.

8.Визначити наявність патологічного зубця Q (тривалість більше 0,03 c або амплітуда більше 1/3 зубця R) та/або елевації сегменту ST, що перевищує 1 мм. Зробити висновок про наявність інфаркту міокарда.

5. Інтерпретація – суправентрикулярна екстрасистола

Білет 2

1. Первинний огляд. Завдання. Технологія проведення у притомного і непритомного пацієнта.

Первинний огляд – це огляд медичним працівником постраждалого/хворого пацієнта з метою швидкого виявлення та усунення загрозливих для життя хворого станів.

Airways with cervical spine immobilization

• Перевірте наявність обструкції

• Якщо травма – фіксація шийного відділу хребта

Breathing plus oxygen if needed

• Забезпечення адекватного надходження повітря до легень

Circulation with bleeding control and IV fluids

• Визначте, чи є достатня перфузія

• Перевірте наявність кровотечі, що загрожує життю

Disability: AVPU/GCS, pupils and glucose

• Оцініть та захистіть функції мозку та хребта

Exposure and keep warm

• Оцінити негативний вплив навколишнього середовища в тому числі виключити гіпотермію

Airways

Якщо пацієнт знаходиться в несвідомому стані і не дихає нормально дихальні шляхи за допомогою маневру HEAD-TILT / CHIN-LIFT(Підйом підборіддя з нахилом голови) • При травмі: підтримувати іммобілізацію шийного відділу хребта та використовувати маневр JAW-THRUST

За необхідності використовувати засоби для підтримки дихальних шляхів • Ротоглоткові • Носоглоткові

При підозрі на стороннє тіло:

• Видиме стороннє тіло: обережно видалити з ротової порожнини або глотки

• Якщо пацієнт може кашляти заспокойте пацієнта і заохочуйте до кашлю

• Якщо пацієнт задихається (не може кашляти / видавати звуки) використовуйте відповідні до віку та особливостей стану грудні натискання/черевні натискання / удари в між лопатковий простір

• Якщо пацієнт втрачає свідомість під час задухи: дотримуйтесь протоколів СЛР

• Розгляньте можливість вкладання пацієнта в стабільно бокове положення, якщо решта показників алгоритму ABCDE є нормальною і немає травм.

• Якщо у пацієнта набряк, кропив'янка або стридор, розгляньте ризик наявності важкої алергічної реакції (анафілаксія)

Breathing

Використайте алгоритм Look, listen and feel (Чую-Бачу-Відчуваю) для перевірки дихання пацієнта.

Оцініть чи дихання не занадто повільне (брадипное), швидке (тахіпное) чи аномальне (диспное).

Зверніть увагу на ознаки дихальної недостатності:

• Подивіться на посилену роботу дихальних м’язів

• Роздування крил носа

• Залучення допоміжної мускулатури в акт дихання

• Втягування міжребрових проміжків, аномальні рухи грудної клітки

• Чутні хрипи, свист тощо

Зверніть увагу на симетричність дихальних рухів на обох половинах грудної клітки, за необхідності можливо використання перкусії для визначення притуплення\тимпаніту.

Зверніть увагу на шию: центральне розташування трахеї, відсутність\наявність розширених шийних вен, крепітації під час пальпації грудної клітки та шиї.

Виміряти сатурацію.

Дії при окремих станах:

Якщо пацієнт втратив свідомість із неадекватним диханням, виконайте вентиляцію мішком Амбу з подачею кисню і дотримуйтесь протоколів СЛР.

У пацієнтів зі збереженою свідомістю налагодьте подачу кисню через один з пристроїв для адекватного забезпечення оксигенації життєво важливих органів.

При підозрі на бронхоспазм – сальбутамол

При підозрі на анафілаксію – адреналін внутрішньом’язово.

При підозрі на напружений пневмоторакс – голкова декомпресія, оксигенотерапія, внутрішньовенний доступ.

При підозрі на плевральний випіт, гемоторакс – кисень.

Якщо причина дихальної недостатності не виявлена – впевнитись у відсутності травми.

Circulation

Використайте алгоритм Look, listen and feel (Чую-Бачу-Відчуваю) для виявлення проблем з перфузією (нижче наведені деякі однаки, що можуть наштовхнути на думку стосовно погіршення перфузії органів)

Холодні вологі кінцівки

Подовжений час капілярного наповнення

Посилене потовиділення

Низький артеріальний тиск

Тахіпное

Тахікардія

Відсутність пульсу

Обов’язково зверніть увагу на ознаки зовнішньої чи внутрішньої кровотечі:

Грудна клітка

Живіт

Кровотечі зі шлунково-кишкового тракту

Переломи тазу

Переломи стегна

Кровотечі з ран

Зверніть увагу на ймовірні ознаки тампонади:

Гіпотензія

Розширення шийних вен

Приглушення серцевих тонів

При зупинці серцево-судинної діяльності застосуйте протокол СЛР

Disability

Оцініть рівень свідомості за алгоритмом AVPU, або за шкалою Ком Глазго (GCS – Glasgow Coma Scale)

Перевірте рівень глікемії

Перевірте стан зіниць (розмір, реакція на світло та співрозмірність)

Перевірте рухливість та чутливість усіх кінцівок

Перевірте на наявність повторюваних, патологічних рухів ( в тому числі судоми)

Дії при окремих станах:

При зміненні свідомості, відсутності інших патологічних станів за системою ABCDE та відсутності травми – можливе переведення пацієнта в стабільно бокове положення

При змінення свідомості, низькому рівні глюкози (<3.5mmol/L) - введення глюкози

При активних судомах – введення бензодіазепінів

При судомах та вагітності – магнію сульфат

При точкових зіницях, рідкому диханні, відомостях щодо зловживання опіоїдами – налоксон

При неоднаковому розмірі зіниць, підозрі на підвищення внутрішньочерепного тиску – підвищення узголів’я на 30 градусів при відсутності травми та рання термінова госпіталізація до профільного відділення

При відсутності даних щодо причини зміненої свідомості - запідозрити травму, іммобілізація шийного відділу хребта

Будь-які захворювання, черепно-мозкова травма, алкогольна інтоксикація, наркотики та отруєння - все це може призвести до відхилень у неврологічному та фізіологічному статусі пацієнта таким чином, що спричиняє аномальний рівень свідомості.

AVPU - це проста шкала, яка корисна для швидкої оцінки загального рівня свідомості пацієнта. Шкалою можливо використовувати під час долікарняної допомоги, невідкладних станів та відділень інтенсивної терапії.

В основі шкали AVPU лежать такі критерії:

А – Alert – Притомний - Пацієнт активно контактує з медичним працівником, може адекватно реагувати на навколишнє середовище самостійно. Пацієнт також може виконувати команди, мимовільно відкривати очі та відстежувати предмети.

V - Verbally Responsive - Вербально чутливий : Очі пацієнта не відкриваються спонтанно.

Очі пацієнта відкриваються лише у відповідь на вербальний стимул, спрямований на них.

P - Painfully Responsive – Чутливий до болю : Очі пацієнта не відкриваються мимовільно. Пацієнт буде реагувати лише на застосування больових подразників. Пацієнт може рухатися, стогнати або кричати безпосередньо у відповідь на больові подразники.

U – Unresponsive - Не реагує: Пацієнт не реагує спонтанно. Пацієнт не реагує на словесні або больові подразники

Exposure

Огляньте тіло на предмет прихованих укусів, висипки, поранень

Висипка у вигляді кропив’янки може вказувати на можливу алергічну реакцію

Інші висипи можуть вказувати на наявність інфекційних захворювань

При ознаках гіпотермії заберіть пацієнта від джерела холоду, застосуйте термоковдру, за можливості використовуйте підігріті розчини.

2.Діагностика та екстренна медична допомога при комах, пов'язаних з цукровим діабетом.

Табл. 5 Діабетичні коми (Саме главне виділено))

Критерій	Діабетичні коми
Критерій	Кетоацидотич на	Гіперосмоляр на	Лактатацидотич на	Гіпоглікеміч на
Цукор крові ммоль/л	14 - 30	33 - 70	N / ↑	< 3
Ацетон сечі	++++	-	-	-
Осмолярність	< 320	< 450	N	N
рН крові	ацідоз	N	значний ацідоз	N / алкалоз
Гемоконцентрац ія	помірна	виражена	-	-
Лактат (норма 0.4–1.4 ммоль/л)	N	N	значно підвищений більше 2 ммоль/л	N
Гіперліпідемія	+	+++	+	-
Глюкозурія	+	+++	-	-
Поліурія, полідіпсія, значна внутріклітинна дегідратація	+	+++	-	-
Гіпокаліемія	+	+++	-	-
Абдомінальний синдром*	+	-	помірна діспепсія	-
Тип діабету	частіше СД1	частіше СД2	СД1 або СД2	частіше СД1
Розвиток	поступовий (1-4 доби)	поступовий (5-14 діб)	швидкий (кілька годин)	швидкий
Поведінка	апатія, зниження апетиту, заторможеніст ь	апатія, зниження апетиту, заторможеніст ь, часто похілий вік та наявність інфекційних процесів в організмі	наявність захворювань ССС, ХПечН, ХПН, ХДН, шок, крововтрата, сепсіс, багато фруктози, сорбіту, ксиліту парентерально	Психомоторне збудження, відчуття страху, тремор, агресивність
Специфічний запах	ацетон	-	-	-
Наявність неврологічної вогнищекої симптоматики	-	+++	-	Парези, паралічі, парестезії
АД, ЧСС	АД N/ ↓, ЧСС ↑	АД N/ ↓, ЧСС ↑	АД ↓↓ , ЧСС↑↑ , колапс, шок	АД N/↑, ЧСС N/↑,
Шкіра	суха, тургор знижений, бліда	суха, тургор знижений, бліда	суха, тургор знижений, бліда або ціанотична	Волога, липка
Дихання	Кусмауля	-	Кусмауля	-
Інші			Біль у м’язах, біль за грудиною	Мідріаз, виражене відчуття голоду

Лікування діабетичних ком

Кетоацидотична кома:

1. Інсулінотерапія (короткої дії). Початкова доза інсуліну залежить від віку хворого, тривалості коматозного стану, вираженості кетоацидозу, рівня гіперглікемії, величини попередньої дози і наявності супутник захворювань.

а) режим малих доз: 18-20 ОД в/в, потім по 6-8 ОД/г в/м або в/в крап. або в/в крап. 0,1 ОД на 1 кг*год до ццукру до 14-11 ммоль/л;

б) режим великих доз залежить від вихідного рівня цукру крові (числовий показник цукру в ммоль/л подвоюють і вводять 0,5 дози в/в і 0,5 в/м.). Кожні 2 години визн. цукор крові і вводять інсулін в дозі з розрахунку подвоєної величини рівня цукру в крові. Знижують глікемію до 11-14 ммоль/л. Потім переходять на підшкірні ін'єкції інсуліну кожні 6-8 год. з наступним прийманням не менше 50 г вуглеводів. Перша доза інсуліну- 16 од., а наступні залежать від рівня глікемії.

2. Для боротьби з дегідратацією і інтоксикацією при норм осмолярн.- в/в. крап. розчин Рінгера або фізіологічний розчин 0,5-1,0 л/год. до зменшення ознак дегідратації, потім по 0,3 л/год. в/в. до 6-8 л/добу. При підвищенні осмолярності - 0,45% р-н NaCl в аналогічних дозах.

3. Попереджуючи гіпокаліємію, через 4-6 годин від початку введення інсуліну і рідини вводять 7,5% розчин хлориду калію 10-15 мл/год., панангін, якщо калій ц5 мекв/л.

4.Боротьба з ацидозом - трисамін 250,0 в/в крап. (2-3 амп/д), при зниженні рН артеріальної крові менше 7,0 вводять 2,5% розчин бікарбонату натрію 100-200 мл.

5. В/в. крап. - 100 мг кокарбоксилази, 5 мл 5% розчину аскорбінки, 200 мкг віт. В12, 1 мл 5% розчину вітаміну В6.

6. При безперервній блювоті для поновлення дефіциту білків і боротьби з голодуванням через 4-6 годин від початку лікування вводять 200-300 мл плазми.

7. Для попередження гіпохлоремічиого стану в/в. вводять 10-20 мл 10% розчину хлориду натрію.

8. Профілактична гепаринотерапія: до 5000 од. гепарину 4 р/д спочатку в/в., потім в/м. під контр. гемокоагуляції.

9. Симптоматичне лікування: при гіпотонії - в/в. плазму, дексгран, цільну кров, в/м. 1-2 мл 0,5% ДОКСА, при вираженій тахікардії - серцеві глікозиди; при виникненні анурії - сечогінні.

10. Оксигенотерапія.

11. Контроль цукру крові кожні 2-3 години. Гіперглікемічні коми

1. Підтримка вітальних функцій – забеспечення адекватного дихання та корекція діяльності серцево-судинної системи.

2. Інсулінотерапія. Початкова доза інсуліну - болюсно 0,1-0,15 ОД / кг (у дорослого - 5-10 ОД), підтримуюча - 0,1 ОД / кг / год. Можлива альтернатива - постійна інфузія інсуліну зі швидкістю 3-10 ОД / год. При відсутності ефекту протягом години дозу інсуліну можна збільшувати на 10% за годину. Оптимальна швидкість зниження глюкози - 5,5 ммоль / л / год. Після досягнення концентрації глюкози 9-13 ммоль / л до складу інфузії включається розчин глюкози. Введення інсуліну не преприпиняється, його швидкість знижується до 0,030,1 ОД / кг / год. Концентрація глюкози в крові підтримується за рахунок її постійної інфузії у вигляді 5-10% розчину.

3. Регідратація. Забеспечення внутрішньовенного доступу. Початок інфузії – 1.0 л 0.9% розчину натрію хлоріду протягом перших 20-30 хв, потім швидкість інфузії знижується до 0.2 – 1 л/год. Обов’язковий контроль ЦВД (особливо у хворих із недостатністю скорочувальної функції серця). Після нормалізації рівня глюкози швидкість інфузії знижується до 200-250 мл/год. під контролем погодинного діурезу.

4. Основним симптомом порушення електролітного складу крові при такому стані є гіпокаліємія. Швидкість введення калію визначається його концентрацією в плазмі крові, рівень калію повинен складати 4-5 ммоль/л, досягти підвищення рівня калію можна шляхом в/в введення 3 % р-ну калію хлориду . При неможливості ентерального харчування проводиться корекція вмісту магнію і фосфатів. Магній - в першу годину вводиться 2,5г магнію сульфату у вигляді інфузії на 0,9% розчині натрію хлориду. Заповнення дефіциту фосфатів - у вигляді розчину фосфату калія не більше 20 ммоль на добу, з обережністю при нирковій недостатності.

5. Введення бікарбонату натрію показано при pH крові ≤ 7, а також при вираженій гіперкаліємії.

6. В комплексній терапії діабетичної коми необхідно здійснювати заходи, направлені на усунення факторів, які призвели до компенсації діабету (антибактеріальна терапія при наявності інфекційних або запальних захворювань; серцеві глікозиди - при серцевій декомпенсації, при стійкій гіпотонії - вазопресори і глюкокортикоїди, при набряках – сечогінні та інш.).

Гіперосмолярна кома

1. Інсулінотерапія (інсулін короткої дії).

а) режим великих доз: 25 од. в/венно і 25 од. в/м'язево щогодини. При артеріальній гіпотонії інсулін вводити треба тільки в/венно;

б) режим малих доз: 20 од. інсуліну в/м'язево, потім по 5-8 од. інсуліну в/м'язево або в/венно щогодини. Інсулінотерапію продовжують до зниження цукру крові до 14-11 ммоль/л.

2. Введення 0,45% розчину хлориду натрію 2 л в/венно протягом перших 1,5-2 годин, потім 1 л/год., за добу вводять 8-10 л. При зниженні рівня глюкози в крові до 13,9 ммоль/л переливають 5% розчин глюкози.

3. При гіпокаліємії під контролем вмісту калію в крові і ЕКГ застосовують в/венно калій хлорид по 4-12 г/добу.

4. Профілактична гепаринотерапія до 5000 од. гепарину 4 рази на добу спочатку в/в, потім в/м під контр. коагулограми.

5. Контроль цукру крові кожні 3 години

Гіпоглікемічна кома

1. Підтримка вітальних функцій – забеспечення адекватного дихання та корекція діяльності серцево-судинної системи.

2. Введення 40% розчину глюкози внутрішньовенно до відновлення свідомості або рівня глікемії вище 6,4 ммоль / л., але не більше 120-150 мл – виникає небезпека розвитку набряку мозку.

3. Відновлення ОЦК відбувається за допомогою:

- розчину глюкози 10% під контролем глікемії, з подальшим переходом на 5% розчини;

- сольові розчини: ізотонічний розчин, Хлосоль, Дисоль, Трисоль та інш.

4. Інсулінотерапія після відновлення рівня цукру відбувається простим інсуліном під контролем глікемії з виходом на добову потребу в інсуліні у пацієнта з цукровим діабетом.

5. Дивиться розділ лікування набряку мозку.

3.Зупинка кровотечі (пальцове притиснення, тиснуча пов’язка, накладання джгута, турнікету)

І. Зупинка артеріальної кровотечі за допомого джгута-закрутки (турнікет)

1. Одягніть гумові рукавички

2. Вкладіть пацієнта на кушетку

3. Підготуйте ділянку кінцівки для накладання джгута - захистити шкіру м'якою прокладкою з бинта (також можна прямо на одежу попередньо розправивши її зморшки).

4. Надайте ураженій кінцівці підвищеного положення.

5. Розмістіть джгут проксимальніше рани на 5-8 см (максимально 10 см).

6. Після розміщення джгута на кінцівці просмикніть ремінь в скобу, затягніть його до упору і зафіксуйте вільну частину ремінця, використовуючи застібку велкро.

7. Проводьте обертання стержня-фіксатора до припинення кровотечі.

8. Зафіксуйте стрижень-фіксатор в спеціальній скобі.

9. Застебніть скоби липучкою

10. Запишіть час накладення джгута (години, хвилини) на джуті. Перед часом напишіть велику літеру „Т” (турнікет, time), яка є сигналом персоналу, що пораненому накладено джгут.

11. Перевірте відсутність пульсу на периферичній артерії ураженої кінцівки

12. Переконайтеся, що джгут не накладений на суглоб, на місце перелому кістки. Намагайтеся не накладати джгут у середній третині плеча та в області підколінної ямки — тут більш вірогідне ушкодження нервів.

NB! Джгут не накладається в середній третій плеча та в верхній третині гомілки - небезпека травмування променевого та малогомілкового нервів.

ІІ. Зупинка артеріальної кровотечі джгутом

1. Завести джгут за пошкоджену кінцівку вище рани, але якомога ближче до неї, розтягнути джгут з максимальним зусиллям

2. Притиснути перший тур джгута та переконатися у відсутності пульсу на артерії;

3. Накласти наступні тури джгута з меншим зусиллям. Переконатися, що під джгутом відсутні сторонні речі;

4. Вкласти записку про час накладення джгута (години та хвилини) під резинку петлі;

5. Накладати джгут не більше ніж на 1,5 год влітку і на 1 год взимку;

6. За допомогою шин або іншого підручного матеріалу забезпечити іммобілізацію ушкодженого сегмента кінцівки;

7. Обов’язково необхідно внутрішньом’язове введення знеболюючих препаратів;

8. В разі відстроченої евакуації більш ніж 1,5 год перевіряти необхідність подальшого перебування джгута і у випадку зупинки кровотечі накласти тиснучу пов’язку;

9. В холодну пору року з метою попередження відморожень після накладення джгута тепло накрити кінцівку, літом захищати її від прямих сонячних променів;

10. Після закінчення терміну накладання джгута та неможливості надання відповідної допомоги, джгут необхідно повільно зняти на 10-15 хвилин, з попереднім пальцевим притисканням відповідної магістральної артерії, яка є джерелом кровотечі до кісткового виступу, або накласти тиснучу пов’язку на рану

ІІІ. Зупинка артеріальної кровотечі пальцевим притисненням артерії

1. Одягніть гумові рукавички

2. Надайте пацієнту горизонтального положення.

3. Проведіть тимчасову зупинку артеріальної кровотечі:

3.1. При кровотечі з a.femoralis:

● Положення потерпілого на спині

● Пальцем визначають пульсацію a.femoralis в точці, що відповідає межі середньої та внутрішньої третини пахової зв’язки.

● Притискають артерію кулаком або пальцем до горизонтальної гілки лонної кістки.

3.2. При кровотечі з a.poplitea:

● Положення - на животі

● Другий - п'ятий пальці покласти на середину підколінної ямки;

● За допомогою другої руки захопити гомілку потерпілого і зігнути ногу в колінному суглобі приблизно під кутом 120°;

● Притиснути підколінну артерію до головки великогомілкової кістки.

3.3. При кровотечі з a.brachialis:

● Положення потерпілого на спині

● Правою рукою захопити передпліччя і підняти його доверху, зігнувши руку в ліктьовому суглобі приблизно під кутом 80°;

● Лівою рукою захопити плече потерпілого так, щоб перший—четвертий пальці знаходилися на внутрішній борозні двоголового м'яза плеча, а великий палець — на протилежному боці плеча;

● Чотирма пальцями лівої руки притиснути плечову артерію до плечової кістки.

3.4. При кровотечі з a. carotis communis:

● Положення — на спині, без подушки.

● Голову постраждалого повернути у протилежний від рани бік;

● Покласти перший палець кисті на середину внутрішнього краю грудинно-

ключично-соскоподібного м'яза (проекція верхнього краю щитовидного хряща);

● Другий-п'ятий пальці тієї ж кисті розташувати на задній поверхні шиї; ● Натиснути першим пальцем у напрямку до хребта, притискаючи сонну артерію до сонного бугорка поперекового відростка шостого шийного хребця. 4. Оцінити ефективність зупинки кровотечі — кровотеча зупинилась. ІІІ. Зупинка венозної кровотечі за допомогою тиснучої пов'язки

1. Положення потерпілого - на спині або сидячи у зручній для нього позі

2. Положення рятівника - поруч так, щоб бачити обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює він біль) і всю перев’язувальну поверхню

3. Одягнути гумові рукавички

4. Надати кінцівці підвищеного положення за допомогою валика-подушки.

5. Накрити рану стерильною серветкою, поверх якої розташуйте давлючий елемент

(нерозгорнутий бинт)

6. Накласти циркулярну пов’язку, здійснюючи максимальний тиск на рану:

● Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву.

● Розкочують бинт навколо кінцівки зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою.

● Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.

● Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися)

7. Оцінити ефективність зупинки кровотечі — відсутність кровотечі.

4. Вимірювання та трактування артеріального тиску

1. Привітатись, представитись пацієнту.

2. Отримати згоду на проведення обстеження.

3. Спитати пацієнта, чи не курив він, не пив чай або каву, не вживав ліки упродовж останніх 30 хвилин.

4. Запропонувати пацієнту рівно сісти, опираючись спиною на спинку стільця, поставити обидні ноги на підлогу, не перехрещуючи їх.

5. Запропонувати пацієнту звільнити від одягу руку, на якій буде проводитись вимірювання АТ (широкий, не стискаючий одяг підняти вище плечового суглобу, стискаючий одяг – зняти), зняти з руки годинник, запитати чи пацієнту комфортно.

6. Перевірити відповідність ширини та довжини манжети розмірам руки. Стандартна манжета (12-13 см у ширину та 35 см у довжину) використовується у осіб з нормальними та худими руками. У осіб з мускулистими або товстими руками потрібно застосовувати манжету довжиною 42 см.

1. Розмістити манжету посередині плеча на рівні серця так, аби її нижній край знаходився на 2-2,5 см (орієнтовно – 2 пальці) вище ліктьової ямки, а між манжетою і поверхнею плеча проходив один палець. Манжета (її гумова частина) має охоплювати не менше ніж 80% окружності плеча і покривати 2/3 його довжини.

7. Спочатку визначити рівень систолічного артеріального тиску (САТ) пальпаторним методом. Для цього необхідно визначити пульс на a. radialis і потім накачати повітря в манжету (швидко – до 70 мм рт. ст., далі накачувати повільно до значення, при якому зникає пульсація на a. radialis). Після цього починають випускати повітря з манжети. Той показник, при якому з'являється пульсація на a. radialis під час випускання повітря, відповідає САТ. Такий пальпаторний метод визначення допомагає уникнути помилки, пов'язаної з «аускультативним провалом» - зникненням тонів Короткова відразу після їх першої появи.

8. Знайти пальпаторно пульсацію плечової артерії у місці впадіння sulcus bicipitalis med. у ліктьову ямку.

9. Встановити фонендоскоп у знайденому місці пульсації плечової артерії.

10. Проводити нагнітання повітря в манжету під контролем аускультації: повітря накачують на 20-30 см вище значень САТ, які були визначені пальпаторно на a. radialis. 11. Випускають повітря повільно – 2 мм за секунду – і визначають І фазу тонів Короткова

(появу) і V фазу (зникнення), які відповідають САТ і діастолічному артеріальному тиску (ДАТ). При вислуховуванні тонів Короткова до дуже низьких значень або до 0, за ДАТ вважають рівень АТ, що фіксується на початку V фази. Значення АТ заокруглюють до найближчих 2 мм.

12. Вимірювання слід проводити не менше двох разів з інтервалом 2-3 хв. При розходженні результатів більше, ніж на 5 мм рт.ст., необхідно провести повторні виміри через декілька хвилин.

13. При першому вимірюванні АТ слід визначати на обох руках. До уваги беруться більш високі значення, які точніше відповідають внутрішньоартеріальному АТ.

14. Зробити висновок відносно відповідності отриманих показників значенням нормального або ступеню підвищення АТ згідно класифікації (WHO, ESH-ESC)

Артеріальний тиск	Систолічний, мм рт.ст.	Діастолічний, мм рт.ст.
нормальний	100-130	60-85
оптимальний	<120	<80
високий нормальний	130-139	85-89
Артеріальна гіпертензія 1 ступінь	140–159	90–99
2 ступінь	160–179	100–109
3 ступінь	≥ 180	≥ 110
ізольована систолічна АГ	>140	<90

5.Інтерпретація- фібриляція шлуночків

Білет 3

1.Завдання вторинного огляду. Показання для проведення вторинного огляду на місці події та на шляху евакуації.

Вторинний огляд – це обстеження постраждалого відповідно до принципу «з голови до ніг». Проводиться виключно після закінчення первинного огляду, коли всі стани, що загрожують життю виявлені та усунені і розпочато процес ресусцитації.

Метою вторинного огляду є виявлення травм та пошкоджень, які не були помічені при проведенні первинного огляду. Оскільки під час проведення первинного огляду виявляються тільки травми, що загрожують життю, − вторинний огляд дозволяє виявити менш тяжкі травми, які не несуть в даний момент загрози життю постраждалого.

Показання: завершення проведення первинного огляду. (Я чесно хз шо тут можна сказать бо кончене питання!!) Тому якщо дозволить або запитає окремо план обстеження тіла то беріть на замітку собі.

Швидкий травма-огляд передбачає огляд пацієнта «з голови до п’ят» ( Head to Toe Examination of a Trauma Patient) протягом не більше 2-3 хвитин.

Голова - Перевірте шкіру голови на наявність порізів, синців, набряків та інших ознак травми. Огляньте череп на наявність деформацій, западин та інших ознак травми. Огляньте повіки / очі на предмет пошкоджень. Визначте розмір зіниці, однаковість розміру та реакцію на світло. Зверніть увагу на колір внутрішньої сторони внутрішньої поверхні повік. Шукайте кров, прозору рідину або кров’янисті виділення в носі та вухах. Огляньте ротову порожнину на предмет сторонніх тіл дихальних шляхів, крові та будьяких рідин або предметів.

Шия - огляньте пацієнта на предмет точкової болючості або деформації шийного відділу хребта. Будь-яка болючість або деформація повинні свідчити про можливу травму хребта. Якщо шийний відділ хребта пацієнта не був іммобілізований, іммобілізуйте зараз, перш ніж переходити до решти обстеження. Перевірити шию на предмет відхилення трахеї, стан яремних вен (набухання, зменшення наповнення), підшкірну крепітацію. Можливе проведення швидкої аускультації легень і серцевих тонів.

Грудна клітка - огляньте грудну клітку на предмет порізів, синців, проникаючих поранень та сторонніх предметів. Перевірте наявність переломів. Зверніть увагу на рухи грудної клітки, симетричність руху грудної клітки, відсутність підшкірної крепітації.

Живіт - огляньте живіт на наявність порізів, синців, проникаючих поранень та сторонніх предметів. Пропальпуйте живіт. Акуратно натискайте на живіт долонею пальців, відзначаючи жорсткі, набряклі або болючі ділянки. Зверніть увагу, біль є генералізованою чи локальною. Перевірте за квадрантами та задокументуйте будь-які проблеми у конкретному квадранті.

Поперек, спина – пальпаторно перевірити на предмет болючості, деформацію та інші ознаки травми. Огляд спини може здійснюватись під час перекладання хворого на довгу транспортувальну дошку.

Таз – перевірити таз на предмет травм та можливих переломів. Оцінити стабільність кісток тазу шляхом надавлюванню на крила здухвинних кісток з обох боків. При нестабільності кісток тазу не слід проводити повторну оцінку, важливо провести іммобілізацію тазу тазовим поясом.

Область статевих органів – Огляньте пацієнта на предмет підтікання біологічних рідин (крові, сечі, калу). У пацієнтів чоловічої статі перевіряють приапізм (стійку ерекцію пеніса). Це важливий показник травми хребта. За необхідності проводиться ректальне пальцьове обстеження.

Нижні кінцівки – огляньте пацієнта на деформації, набряки, кровотечі, зміну кольору, випинання кісток та явні переломи за схемою праве стегно права гомілка, ліве стегно - ліва гомілка. Перевірте дистальний пульс та чутливість кінцівок. Верхні кінцівки – огляньте пацієнта на деформації, набряки, кровотечі, зміну кольору, випинання кісток та явні переломи за схемою праве плече праве передпліччя, ліве плече – ліве передпліччя. Перевірте радіальний пульс (зап’ястя).

У дітей перевіряють наявність капілярного заповнення. Перевірте моторну функцію та силу кінцівок.

2. Невідкладна допомога при зупинці серця внаслідок точксичного отруєння. (наскільки я поняла зупинка серця буває лише при отруєнні чадним газом)

Пацієнта має бути вилучений з осередку, де піддається впливу диму чи чадного газу.

Киснева терапія 100% киснем через кисневу маску або мішок АМБУ або надгортанний повітровід.

Введення 6 % ацизолу 1 мл внутрішньом'язово одразу після винесення потерпілого із осередку пожежі. Після ацизол вводиться по 1 мл 2—4 рази на добу. (Клінічні дослідження показали, що ацизол як цинковмісний препарат запобігає утворенню карбоксигемоглобіну, впливаючи на кооперативну взаємодію субодиниць гемоглобіну, за рахунок цього зменшується відносна спорідненість гемоглобіну до окису вуглецю, покращуються киснево-зв'язувальні та

газотранспортні властивості крові. (А.Н. Гребенюк, В.А. Баринов, В.А. Башарин, 2008))

- цитохром С по 20мг до 40-80 мг/добу,

-при судомах: мідазолам 0,1 мг/кг в/в з подальшим збільшенням дози до 2 мг повільно в/в ін’єкції протягом 1-2 хвилин з кожним збільшенням з максимальною одноразовою дозою 5 мг

Симптоматична терапія: при збудженні — 1 % розчин промедолу 1 мл підшкірно або внутрішньовенно, 2,5 % розчин аміназину 2 мл внутрішньом'язово, при судомах — 0,5 % розчин діазепаму 2 мл внутрішньовенно. Госпіталізація в лікувальний заклад, де можна провести гіпербаричну оксигенацію або «викликати на себе» фахівців з портативною барокамерою.

Транспортуйте пацієнта з тяжким отруєнням чадним газом одразу до спеціалізованого відділення з наявними барокамерами і за відсутності потреб в інших видах допомоги (опіки, травма тощо).

3. Накладання оклюзійної клапанної пов'язки при відкритому і напруженому пневмотораксі.

Накладання оклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі (думаю що при напруженому так само накладають, бо методики в інеті нема іншої)

1. Надати пацієнтові зручне положення: посадити пацієнта з травмою грудної клітки так, щоб бути обличчям до пацієнта (забезпечення можливості контролю за станом пацієнта).

2. Шкіру навколо рани обробляють антисептиком, проводять туалет рани.

3. Розкривають індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП).

4. Пакет беруть в ліву руку так, щоб склейка вільного краю перебувала зверху, правою рукою захоплюють надрізаний край склейки і відривають його, витягуючи вміст в папері;

5. Дістають з пакета шпильку;

6. Стерильною стороною прогумованої оболонки ІПП щільно закривають рану грудної стінки з виступом за край рани на 4 - 5 см. Краї оболонки повинні герметично пристати до шкіри.

7. Потім накладають обидві подушечки пакета стороною, яка не прошита кольоровий ниткою, на прогумовану оболонку.

8. Марлеві подушечки зміцнюють ходами бинта ІПП.

9. Після закінчення бинт закріплюють шпилькою або шляхом зав'язування тесемок.

10. Перевіряють ефективність накладання пов'язки — відсутність симптомів наростання пневмотораксу та відсутність збільшення зони підшкірної емфіземи.

11. Якщо пораненому з напруженим пневмотораксом була накладена оклюзійна пов’язка спробуйте спочатку її тимчасово припідняти, щоби випустити надлишкове повітря. Якщо це не допомогло – введіть декомпресійну голку.

12. !!! Прийнятна альтернативна точка введення голки — 4-е або 5-е міжребер’я по передній пахвовій (підмишечній) лінії.

13. Зафіксуйте катетер

14. Спостерігайте за пораненим. У міру виходу захопленого повітря з плевральної порожнини дихання пораненого має швидко і значно поліпшуватися. Накладення герметичного матеріалу поверх рани і введення катетера звільняють захоплене повітря, тим самим послаблюючи тиск на серце і здорову легеню.

4. Техніка проведення прийому Геймліха

При видаленні стороннього тіла з дихальних шляхів, доцільно дотримуватися так званого методу «п’ять плюс п’ять», який було запропоновано Червоним Хрестом.

• рятівник стає позаду і трохи збоку відносно потерпілого;

• підтримуючи однією рукою грудну клітку, необхідно нахилити потерпілого так, щоб його тулуб був нижче за горизонтальну лінію;

• нанести зростаючі за інтенсивністю удари між лопатками нижньою частиною долоні; • після кожного нанесеного удару необхідно оцінити ступінь відновлення прохідності дихальних шляхів.

Проведення піддіафрагмальних абдомінальних поштовхів (прийом Геймліха).

Для правильного виконання цього прийому необхідно дещо нахилити потерпілого вперед, стати позаду та охопити його навколо талії.

За потреби можна трохи присісти, щоб перебувати на одному рівні з тілом потерпілого. Стиснути одну руку в кулак та розташувати її трохи вище пупка потерпілого, а іншою рукою охопити кулак.

Швидким, спрямованим угору рухом натиснути на живіт, немов би намагаючись підняти потерпілого.

При наданні допомоги постраждалій дитині (немовляті):

• Прийміть сидяче положення і тримайте дитину лицем вниз на передпліччі, яке лежить на вашому стегні. Підтримуйте голову та шию немовляти рукою, розташуйте дитину так, щоб голова була нижче тулуба.

• Здійсніть п’ять легких виштовхуючих ударів основою власної долоні по спині між лопатками

• Переверніть дитину на спину обличчям догори та здійсніть п’ять швидких компресій на середину грудини двома пальцями приблизно на 1-2 см

• Повторіть удари по спині та компресії грудної клітки, якщо дихання не відновиться. Якщо стороннє тіло не вдалося зрушити з місця, необхідно повторювати цикл («п’ять плюс п’ять») до тих пір, доки не вдасться його виштовхнути або потерпілий не втратить свідомість.

5. Інтерпретація – тріпотіння передсердь.

Білет 4

1. Первинне медичне сортування за системою START. Правила використання сортувальних браслетів і талонів

Правила використання сортувальних браслетів і талонів.

1. Облікова форма медичної документації № 109-2/о «Картка медичного сортування» (далі – картка медичного сортування) є медичним обліковим документом, призначеним для збору інформації про постраждалих і хворих унаслідок надзвичайних ситуацій під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (далі – постраждалі) при проведенні медичного сортування. На основі зібраної інформації постраждалих поділяють за категоріями, кожній з яких відповідає певний колір, і відносять до певної сортувальної групи відповідно до визначених критеріїв.

2. Картка медичного сортування заповнюється на догоспітальному етапі медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги, бригад територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичними працівниками в приймальних відділеннях (відділеннях невідкладної медичної допомоги) закладів охорони здоров'я.

3. При госпіталізації постраждалого до закладу охорони здоров'я картка медичного сортування підклеюється до медичної карти стаціонарного хворого. У випадку, коли постраждалий не потребує госпіталізації у заклад охорони здоров'я, картка медичного сортування підклеюється до відповідної облікової документації станції швидкої медичної допомоги.

4. Картка медичного сортування містить інформацію для заповнення на лицьовому та зворотному боках. Картку медичного сортування потрібно заповнювати чітким і розбірливим почерком без помилок та виправлень.

5. Розміри картки медичного сортування (разом з відривними частинами) становлять: ширина - 12 см, довжина - 24 см. Зверху посередині наявний наскрізний отвір, передбачений для стрічки довжиною не менше 80 см, за допомогою якої картка медичного сортування буде одягатися на шию постраждалого або закріплюватися на одязі. Картка медичного сортування друкується на цупкому папері у кольоровому вигляді.

2. Діагностика та екстрена медична допомога при отруєнні невідомим газом

Лікувальні дії: Пацієнта має бути вилучений з осередку, де піддається впливу диму чи чадного газу.

Киснева терапія 100% киснем через кисневу маску або мішок АМБУ або надгортанний повітровід.

При судомному синдромі – застосуйте бензодіазепіни у вікових дозах Транспортуйте пацієнта з тяжким отруєнням чадним газом одразу до спеціалізованого відділення з наявними барокамерами і за відсутності потреб в інших видах допомоги (опіки, травма тощо).

3. Використання альтернативних методів забезпечення прохідності дихальних шляхів за допомогою лицевої маски та дихального мішку

(Амбу)

Показання: Забезпечити адекватну спонтанну вентиляцію легень, виконуючи контрольовану, допоміжну вентиляцію, чи вентиляцію з позитивним тиском у пацієнтів із розладами дихання, апное, чи у пацієнтів без свідомості.

Протипоказання: - блювота чи проникнення інородного тіла в дихальні шляхи; - підвищений внутрішньошлунковий тиск через надмірну вентиляцію

Техніка виконання:

1. Прийміть необхідні міри, щоб захистити себе від біологічного матеріалу пацієнта;

2. Станьте в голові пацієнта і, виконуючи прийом «закидання голови, піднімання підборіддя», відкрийте дихальні шляхи;

3. При необхідності введіть повітровід;

4. Виберіть маску відповідного розміру. Маска повинна бути прозорою, з повітряною подушкою, що прилягатиме до обличчя пацієнта;

5. Розмістіть вузьку частину маски на спинці носа, а широку її частину на складці між нижньою губою та підборіддям;

6. Великим і вказівним пальцями однієї руки тримайте маску навколо її комірця (С - захоплення), щільно притискаючи маску до обличчя пацієнта, одночасно піднімаючи нижню щелепу мізинцем, безіменним і середнім пальцями вгору до маски. Іншою рукою виконуйте стиснення мішка, попередньо приєднавши його до коннектора маски;

7. Проводьте штучну вентиляцію повільно стискаючи мішок протягом 1 секунди, і побачивши, що грудна клітка пацієнта піднялася, відпускаємо мішок. Виконуємо один вдих кожні 6 секунд;

8. Переконайтеся, що грудна клітка опускається і піднімається відповідним чином. Спостерігайте за дихальними рухами пацієнта як показником правильної вентиляції легень. Продовжуйте штучну вентиляцію протягом 30 секунд до того як підключити кисень; 9. Підготуйте резервуар з киснем та регулятор подачі кисню. Приєднайте кисневу трубку до регулятора та маски-мішка. Почніть постачання кисню і налаштуйте регулятор подачі кисню на 10 літрів за хвилину.

10. Дайте мішку наповнитись киснем перед тим як робити перший вдих . Зверніть увагу: перевага надається методиці штучної вентиляції легень, яка виконується двома особами: одна утримує обома руками маску на обличчі пацієнта і, піднімаючи підборіддя, забезпечує відкривання дихальних шляхів, а асистент стискає мішок.

4. Техніка проведення конікопункції та конікотомії

Голкова крикотиреоїдотомія (конікопункція)

1) Визначте анатомічні орієнтири: пропальпувати щитовидний хрящ (перший помітний орієнтир на передній поверхні шиї), крикоподібний хрящ

(розташовується каудально до щитоподібного хряща) та область між ними, яка є крикотиреоїдним простором, що містить мембрану.

4) Під час просування голки застосовуйте негативний тиск до шприца (потягуванням поршня на себе). Виразний хлопок можна відчути, коли голка проходить мембрану і потрапляє в трахею. Крім того, у наповненому рідиною шприці з’являться бульбашки повітря.

5) Просуньте катетер і видаліть голку.

6) Приєднайте струменевий вентиляційний пристрій і вентилюйте пацієнта зі швидкістю 15 л / хв. АБО Приєднайте основу 3-мл шприца до катетера та встановіть адаптер для ендотрахеальної трубки та вентилюйте за допомогою мішка Амбу.

Хірургічна крикотиреоїдотомія 1) Виконайте кроки 1-2 із голкової крикотиреоїдотомії

2) Домінуючою рукою зробіть вертикальний розріз по серединній лінії довжиною приблизно 2 см над крикотиреоїдною мембраною. Виразний гучний хлопок буде чутний, коли скальпель проколює мембрану і потрапляє в трахею. Особливістю скальпеля, що використовується для даної маніпуляції є наявність обмежувача на відстані 8 мм від ріжучого краю , що попереджає розтинання задньої стінки трахеї під час проведення маніпуляції.

5.Інтерпретація – АВ-блокада 1 ст.

Білет 5

1. Організаційна структура, основні завдання, функції та оснащення відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги. Оснащення та засоби особистої безпеки бригади ектренної (швидкої) медичної допомоги.

Завдання:

- Цілодобовий прийом пацієнтів та надання їм екстреної (невідкладної) медичної допомоги згідно з протоколами надання медичної допомоги

- Сортування пацієнтів при масовому надходженні до Лікарні та ранньому госпітальному етапі.

- Обстеження та санітарна обробка пацієнтів і направлення їх до профільного відділення Лікарні згідно зі встановленим діагнозом для подальшого стаціонарного лікування.

- Подання інформації до відповідних органів, служб і установ у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Функції :

- Прийом пацієнтів, доставлених Бригадами, або тих, які звернулися безпосередньо до Відділення за направленням лікарів або самостійно, полягає в: а) наданні пацієнтам екстреної (невідкладної) медичної допомоги в обсязі, передбаченому існуючими Протоколами;

б) підтриманні функцій життєво важливих органів і систем пацієнта до госпіталізації у профільне відділення Лікарні;

в) проведенні необхідних діагностичних маніпуляцій згідно з існуючими

Протоколами;

г) ізоляції інфекційних хворих у боксоване приміщення та надання їм необхідної медичної допомоги згідно з існуючими Протоколами; ґ) проведенні санітарної обробки пацієнта;

д) деконтамінації пацієнтів у боксованому приміщенні;

е) реєстрації пацієнтів та оформлення медичної документації

є) вирішенні питання про подальшу госпіталізацію хворих до профільних відділень Лікарні, направлених на госпіталізацію лікарями поліклінік та інших лікувально-профілактичних закладів;

ж) направленні пацієнтів, яких доставлено до Відділення Бригадами або які звернулись особисто і не потребують подальшої госпіталізації, на амбулаторне лікування.

- Проведення сортування при масовому надходженні пацієнтів до Лікарні у разі виникнення надзвичайної ситуації згідно з Протоколами на ранньому госпітальному етапі.

- Ведення обліку вільних ліжок у госпітальних відділеннях Лікарні та визначення кількості ліжок для екстреної госпіталізації хворих і потерпілих на кожен день тижня.

- Забезпечення взаємозв'язку та послідовності у роботі з Бригадами, диспетчерськими службами станцій швидкої медичної допомоги, іншими лікувально-профілактичними та спеціалізованими закладами охорони здоров'я, аварійно-рятувальними службами.

- Впровадження в роботу прогресивних методів діагностики та лікування, організації та взаємодії у сфері надання екстреної (невідкладної) медичної допомоги населенню.

- Ведення затвердженої в установленому порядку облікової та звітної документації, складання звітів та подання їх до територіальних центрів екстреної медичної допомоги, Територіальних органів охорони здоров'я.

2. Невідкладна медична допомога при зупинці серця внаслідок гіпотермії.

- Якнайшвидше зняти мокрий та холодний одяг, висушити шкіру, вкрити постраждалого теплими ковдрами. Ці маніпуляції ефективні при легкій гіпотермії.

- Зігрівання за допомогою джерел теплого повітря та вливань теплих розчинів ефективне при лікуванні пацієнтів із тяжкою гіпотермією зі збереженим кровообігом. Також можна використовувати теплу вологу дихальну суміш, промивання розчинами з температурою 40°С шлунка, черевної, плевральної порожнин чи сечового міхура.

- Використання універсального алгоритму.

- Інтубація трахеї, по можливості слід використовувати підігрітий (40–46°С) та зволожений кисень.

- Оцінка пульсу на великих артеріях, якщо можливо — запис ЕКГ. Перед підтвердженням зупинки кровообігу слід збільшити час, призначений для оцінки ЕКГ та визначення ознак життя, до одної хвилини.

- Підтвердження гіпотермії за допомогою термометра. Температуру тіла можна міряти у стравоході, сечовому міхурі, прямій кишці, на барабанній перетинці. Техніка визначення температури тіла має бути однаковою як під час реанімації, так і під час зігрівання пацієнта, аби забезпечити точність показників.

- Під час проведення натискань на грудну клітку пам’ятайте про те, що вона має більшу резистентність, ніж при нормотермії.

- При гіпотермії серце може не реагувати на введені ліки, електричну стимуляцію чи дефібриляцію. Метаболізм ліків сповільнюється, тому їх надмірне введення може призвести до токсичної дії. Необхідно уникати введення адреналіну чи інших ліків, поки не зігрієте пацієнта до температури тіла вище 30°С. Якщо температура тіла досягне 30°С, слід удвічі збільшити проміжок часу між наступними введеннями. Цей принцип слід використовувати до моменту досягнення нормальної температури тіла (>35°С), потім застосовувати стандартні проміжки часу між повторними введеннями.

- По можливості ліки слід вводити через доступ до центральної вени.

- Під час реанімації та в післяреанімаційний період необхідне проведення постійного моніторування концентрації іонів плазми, глюкози та газометрію, тому що можуть виникнути раптові зміни цих показників.

Особливості порушення ритму:

- зі зниженням температури тіла брадикардія переходить у фібриляцію передсердь (ФП), далі — у ФШ, що призводить до появи асистолії;

- порушення ритму інші, ніж ФП, мають тенденцію до самостійного зникнення при підвищенні температури тіла та зазвичай не вимагають негайного лікування. При тяжкій гіпотермії брадикардія може бути фізіологічним явищем. У такій ситуації немає показань до електричної стимуляції, хіба що брадикардія зберігається, незважаючи на нормотермію;

- якщо виявлено ФШ/ТШ, необхідно виконати дефібриляцію. Якщо ФШ/ТШ утримуються після 3 дефібриляцій, наступні можна виконати лише після зігрівання пацієнта до температури тіла 30°С.

3. Проведення серцево-легеневої та церебральної реанімації.

4. Техніка проведення первинного огляду пацієнта за схемою «ABCDE»

Airways with cervical spine immobilization • Перевірте наявність обструкції •

Якщо травма – фіксація шийного відділу хребта

Якщо пацієнт знаходиться в несвідомому стані і не дихає нормально:

• Якщо немає проблем з приводу травми: відкрити дихальні шляхи за допомогою маневру HEAD-TILT / CHIN-LIFT

• При травмі: підтримувати іммобілізацію шийного відділу хребта та використовувати маневр JAW-THRUST За необхідності використовувати засоби для підтримки дихальних шляхів

• Ротоглоткові

• Носоглоткові При підозрі на стороннє тіло:

• Видиме стороннє тіло: обережно видалити з ротової порожнини або глотки

• Якщо пацієнт може кашляти заспокойте пацієнта і заохочуйте до кашлю

• Якщо пацієнт втрачає свідомість під час задухи: дотримуйтесь протоколів СЛР

Breathing plus oxygen if needed • Забезпечення адекватного надходження повітря до легень

Оцініть чи дихання не занадто повільне (брадипное), швидке (тахіпное) чи аномальне (диспное). Зверніть увагу на ознаки дихальної недостатності:

• Подивіться на посилену роботу дихальних м’язів

• Роздування крил носа

• Залучення допоміжної мускулатури в акт дихання

• Втягування міжребрових проміжків, аномальні рухи грудної клітки

• Чутні хрипи, свист тощо Зверніть увагу на симетричність дихальних рухів на обох половинах грудної клітки, за необхідності можливо використання перкусії для визначення притуплення\тимпаніту. Зверніть увагу на шию: центральне розташування трахеї, відсутність\наявність розширених шийних вен, крепітації під час пальпації грудної клітки та шиї. Виміряти сатурацію.

Circulation with bleeding control and IV fluids • Визначте, чи є достатня перфузія • Перевірте наявність кровотечі, що загрожує життю

Використайте алгоритм Look, listen and feel (Чую-БачуВідчуваю) для виявлення проблем з перфузією (нижче наведені деякі однаки, що можуть наштовхнути на думку стосовно погіршення перфузії органів)

• Холодні вологі кінцівки

• Подовжений час капілярного наповнення

• Посилене потовиділення

• Низький артеріальний тиск

• Тахіпное • Тахікардія

• Відсутність пульсу Обов’язково зверніть увагу на ознаки зовнішньої чи внутрішньої кровотечі:  Грудна клітка  Живіт  Кровотечі зі шлунковокишкового тракту  Переломи тазу  Переломи стегна  Кровотечі з ран Зверніть увагу на ймовірні ознаки тампонади:

♣ Гіпотензія

♣ Розширення шийних вен

♣ Приглушення серцевих тонів При зупинці серцево-судинної діяльності застосуйте протокол СЛР

Disability: AVPU/GCS, pupils and glucose • Оцініть та захистіть функції мозку та хребта

Оцініть рівень свідомості за алгоритмом AVPU, або за шкалою Ком Глазго

(GCS – Glasgow Coma Scale)  Перевірте рівень глікемії  Перевірте стан зіниць (розмір, реакція на світло та співрозмірність)  Перевірте рухливість та чутливість усіх кінцівок  Перевірте на наявність повторюваних, патологічних рухів ( в тому числі судоми)

Exposure and keep warm • Оцінити негативний вплив навколишнього середовища в тому числі виключити гіпотермію

Огляньте тіло на предмет прихованих укусів, висипки, поранень Висипка у вигляді кропив’янки може вказувати на можливу алергічну реакцію Інші висипи можуть вказувати на наявність інфекційних захворювань При ознаках гіпотермії заберіть пацієнта від джерела холоду, застосуйте термоковдру, за можливості використовуйте підігріті розчини.

5.Інтерпретація – синусова брадикардія

Білет 6

1. Збір анамнезу «SAMPLE»

Анамнез пацієнта - історія пацієнта включає будь-яку інформацію, що стосується поточної скарги або стану, а також минулих медичних проблем, які можуть бути пов’язані. Використовуйте сторонніх людей / родину за потреби. “SAMPLE - це мнемонічна абревіатура, яка використовується під час медичного обстеження пацієнта. Питання, які задають пацієнту, включають ознаки та симптоми, алергію, ліки, минулу історію хвороби, останній прийом їжі та події, що передували травмі або захворюванню.

S (signs/symptoms) — симптоми, описані пацієнтом або помічені порушення, про які можна запитати;

A (allergies) — алергія (на ліки, інші хімічні речовини, отрути комах);

M (medication) — медикаменти, що приймає пацієнт (напр., інсулін);

P (past and present illnesses of significance) — перенесені та наявні хвороби; (для корекції призначеного лікування)

L (last food and drink) — останній прийом їжі та напоїв (важливо, при необхідності проведення загального знечулення);

E (events leading up to the patient’s presentation) — події, що призвели до випадку і можуть вплинути на подальший перебіг захворювання

2. Краш-синдром. Поняття. Екстрена діагностика. Надання ЕМД

Краш-синдром: також називається рабдоміолізом, включає низку метаболічних змін, що виникають через травму скелетних м’язів такого ступеня тяжкості, що спричиняє порушення цілісності клітин та вивільнення їх вмісту в кровообіг

Діагностика: При СТЗ середнього та тяжкого ступеня після звільнення від здавлення може розвинутися картина травматичного шоку: загальна слабкість, блідість, артеріальна гіпотонія та тахікардія. Внаслідок гіперкаліємії відзначаються порушення серцевого ритму, аж до зупинки серця. Поранені, звільнені із завалів, скаржаться на сильний біль у пошкодженій кінцівці, яка швидко набрякає. Шкіра кінцівки стає напруженою, блідою або синюшною, холодною на дотик, з'являються бульбашки. Пульсація периферичних артерій через набряк може не визначаються, чутливість та активні рухи знижені або відсутні. Внаслідок вираженого набряку, тканинного тиску в м'язах кінцівок, укладених у щільні кістки. фасціальні футляри, може перевищити перфузійний тиск у капілярах з подальшим поглибленням ішемії. Такий патологічний стан позначається терміном компартменту - синдром або синдром "підвищеного внутрішньофутлярного тиску".

Лікувальні дії:

1. Лікуйте пацієнтів з краш-синдромом одразу після його виявлення.

2. За наявності масивної кровотечі, виконайте необхідні щодо її зупинки.

3. Проводьте оксигенотерапію.

4. Забезпечте в/в доступ і розпочніть інфузійну терапію болюсно в об’ємі 10- 15 мл/кг (за можливості перед початком процесу вивільнення пацієнта).

5. У випадку тяжкої травми або тривалого перебування кінцівок під завалами введіть бікарбонат натрію 1 мЕкв/кг (макс доза - 50 мЕкв) в/в болюсно протягом

5 хв.

6. Приєднайте кардіомонітор. Зніміть та розшифруйте показання ЕКГ в 12 відведеннях, за можливості. Будьте уважні до розвитку аритмій або ознак гіперкаліємії перед та після евакуації з-під завалу та під час транспортування (наприклад, пікові Т хвилі, широкий комплекс QRS, довгі інтервали QT, зникнення Р хвилі).

7. Для знеболення застосуйте анальгетики. 8. Порядок дій після звільнення пацієнта:

а) продовжити інфузійну ресусцитацію (500-1000 мл/год для дорослих, 10 мл/кг/год для дітей);

б) якщо ЕКГ вказує на наявність гіперкаліємії, проведіть в/в інфузію з додаванням: - кальцію хлорид - 1 г в/в або в/к протягом 5 хв, забезпечте в/в прохідність і не перевищуйте 1 мл /хв АБО - кальцію глюконат - 2 г в/в або в/к протягом 5 хв з постійним моніторингом серцевих ритмів;

в) якщо ви попередньо не вводили, за умови важкого краш-синдрому та наявністі на ЕКГ ознак гіперкаліємії, введіть натрію бікарбонат 1 мЕкв/кг

(максимальна доза - 50 мЕкв) в/в болюсно протягом 5 хв;

г) за наявності на ЕКГ ознак гіперкаліємії застосуйте сальбутамол 5 мг через невеликого розміру небулайзер.

3. Техніка проведення прийому Геймліха у дорослих та дітей до 1 року.

При видаленні стороннього тіла з дихальних шляхів, доцільно дотримуватися так званого методу «п’ять плюс п’ять», який було запропоновано Червоним Хрестом. Потерпілому наносять основою долоні п’ять різких ударів між лопатками. Після цього виконують п’ять піддіафрагмальних абдомінальних поштовхів – прийом Геймліха. Далі продовжують почергово наносити п’ять ударів по спині та виконувати п’ять піддіафрагмальних поштовхів до тих пір, поки стороннє тіло не зрушить з місця або постраждалий не втратить свідомість. Нанесення п’яти ударів між лопатками проводиться таким чином:

• рятівник стає позаду і трохи збоку відносно потерпілого;

• нанести зростаючі за інтенсивністю удари між лопатками нижньою частиною долоні;

• після кожного нанесеного удару необхідно оцінити ступінь відновлення прохідності дихальних шляхів. У разі отримання позитивного результату, кількість нанесених ударів може бути менше 5. Проведення піддіафрагмальних абдомінальних поштовхів (прийом Геймліха). Для правильного виконання цього прийому необхідно дещо нахилити потерпілого вперед, стати позаду та охопити його навколо талії. За потреби можна трохи присісти, щоб перебувати на одному рівні з тілом потерпілого. Стиснути одну руку в кулак та розташувати її трохи вище пупка потерпілого, а іншою рукою охопити кулак. Швидким, спрямованим угору рухом натиснути на живіт, немов би намагаючись підняти потерпілого. За необхідності виконують всю серію з п’яти піддіафрагмальних поштовхів.

При наданні допомоги постраждалій дитині (немовляті):

• Здійсніть п’ять легких виштовхуючих ударів основою власної долоні по спині між лопатками

• Повторіть удари по спині та компресії грудної клітки, якщо дихання не відновиться.

4.Техніка проведення вторинного огляду голови та шиї

Голова - Перевірте шкіру голови на наявність порізів, синців, набряків та інших ознак травми. Огляньте череп на наявність деформацій, западин та інших ознак травми. Огляньте повіки / очі на предмет пошкоджень. Визначте розмір зіниці, однаковість розміру та реакцію на світло. Зверніть увагу на колір внутрішньої сторони внутрішньої поверхні повік. Шукайте кров, прозору рідину або кров’янисті виділення в носі та вухах. Огляньте ротову порожнину на предмет сторонніх тіл дихальних шляхів, крові та будь-яких рідин або предметів.

Шия - огляньте пацієнта на предмет точкової болючості або деформації шийного відділу хребта. Будь-яка болючість або деформація повинні свідчити про можливу травму хребта. Якщо шийний відділ хребта пацієнта не був іммобілізований, іммобілізуйте зараз, перш ніж переходити до решти обстеження. Перевірити шию на предмет відхилення трахеї, стан яремних вен (набухання, зменшення наповнення), підшкірну крепітацію. Можливе проведення швидкої аускультації легень і серцевих тонів.

5.Інтерпретація – шлуночкова екстрасистолія

Білет 7

1. Поняття про термінальні стани

Термінальні стани - останні стадії життя (граничні між життям та смертю): преагонія, агонія, клінічна смерть, термінальна пауза (?). Критичний рівень розладу життєдіяльності з катастрофічним зниженням АТ, глибоким порушенням газообміну і метаболізму.

з підручника Глумчера 2019

Преагонія - термінальний стан, при якому відбувається різке гальмування функцій організму або розвиток коми. Характерні ціаноз або блідість шкіри. Систолічний АТ низький (70-60 мм рт ст) або не визначається. Пульс частий, слабкого наповнення і напруження. Дихання поверхневе, часте, часом періодичне. Преагонія триває від кількох секунд до 2 хв.

Термінальна пауза - перехідний період між преагонією та агонією. Дя неї характерно рзке прискорення дихання, а потім його раптова і повна зупинка зі швидким згасанням рогівкових рефлексів.

Агонія - це термінальний стан, що передує настанню клінічної смерті. Після деякого прискорення пульсу і підвищення АТ пульс сповільгюється до 20-40 за 1 хв або прискорюється до тахікардії, АТ знижується до 20-10 мм рт ст, дихання стає поверхневе і рідше, настає зупинка кровообігу і дихання. Триває 1-2 хв.

Клінічна смерть - оборотний стан, що починається з моменту припиненнявітальних ф-й (кровообігу, дихання) до настання необоротних змін у корі великого мозку. Триває 3-4 хв.

2. Електротравма. Поняття. Екстрена діагностика. Надання ЕМД.

Електротравма - травма, що виникає внаслідок дії електричного струму нат організм. Дія електричного току спричинює термічне, хімічне і механічне ураження шкіри.

1) справжні електричні травми - людина стає частиною електричного кола і має місце входу та виходу

2) флеш-травми - поверхневі опіки, викликані дугами, що обпалюють шкіру; через шкіру не проходить електрична енергія.

3) полум'яні травми - спричинені запаленням одягу людей по дузі; електрика може проходити, а може і не проходити по тілу людини.

4) ураження блискавкою - унікальний вид травми, що виникає при надзвичайно високій напрузі протягом найкоротшого періоду часу; більшість електричних потоків проходить над тілом.

Екстрена діагностика:

Втрата свідомості від декількогх хвилин до години, іноді не відновлюється свідомість і за добу.

Ознаки ураження ГМ: клонічні і тонічні судоми, головний біль, сонливість, ретроградна амнезія.

Якщо на шляху проходження струму ГМ, серце - клінічна смерть, де на ЕКГ: 80% - фібриляція шлуночків, у деяких хворих - ознаки гострого інфаркту міокарда, 20% - асистолія.

Опікове ураження шкіри.

Надання ЕМД

1) Припинення дії електричного струму на постраждалого

2) забезпечення власної безпеки - виключити можливість контакту з джерелом електроструму ---> СЛР за потреби

3) У випадку порушення дихання - ШВЛ, інгаляція кисню

4) Звернути увагу на ймовірні компресійні переломи хребців, лопатки, відрив великого горба плечової кістки, вивихи плеча. Такі ушкодження потребують транспортування постраждалого на щиті із застосуванням відповідних іммобілізаційних засобів.

5) Знеболюючі, в/в інфузії кристалоїдів

3. Техніка використання автоматичного зовнішньго дефібрилятора

1) відкрити кришку дефібрилятора. Якщо автоматичний дефібрилятор не вмикається автоматично, увімкнути його самостійно;

2) виконувати голосові вказівки автоматичного дефібрилятора:

а) приклеїти електроди на грудну клітку постраждалого;

б) зачекати доки апарат не здійснить аналіз ритму;

в) натиснути кнопку розряду для проведення дефібриляції за умови, що до постраждалого ніхто не торкається;

3) після виконання дефібриляції розпочати/продовжити проведення серцево-легеневої реанімації у співвідношенні 30 натискань на грудну клітку, 2 штучних вдихи;

4) дотримуватись голосових вказівок зовнішнього автоматичного дефібрилятора протягом всього часу проведення серцево-легеневої реанімації;

5) при відновленні ознак життя у постраждалого забезпечити постійний нагляд до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Електроди залишити на грудній клітці;

4. Техніка використання ларенгеальної маски

Техніка встановлення:

1) вкласти пацієнта у лежаче положення, голова у «положенні нюху» (голова зігнута вперед за рахунок згинання у шийногрудному відділі і розігнута назад у атланто-потиличному суглобі), для цього пацієнта варто вкласти таким чином, щоб його слуховий прохід знаходився на рівні яремної вирізки (можливо підкладання під голову, шию і плечі полотенець чи інших матеріалів), потім нахилити голову так, щоб обличчя було паралельним горизонтальній площині. У осіб з підозрою на спінальну травму шийного відділу хребта уникати рухів у шийному відділі, можливо використання маневру виведення нижньої щелепи та підйому підборіддя.\

2) Оберіть відповідний розмір ларингеальної маски і відмітьте максимальний об’єм наповнення манжети (для маски без роздувної манжети вибір лише розміру)

3) Наповніть манжету повітрям і впевніться у її об’ємі та герметичності, після чого спустіть повітря. 4) Після здуття манжети нанесіть водорозчинний стерильний лубрикант на задню поверхню дистального кінця маски та манжети

. 5) Попередня преоксигенація пацієнта

6) Візьміть маску в року «як пишуче перо», зафіксувавши вказівний палець на виїмці між трубкою та власне основою маски; введіть ларингеальну маску в ротову порожнину, так щоб отвір маски був звернений допереду, просувайте маску вздовж твердого піднебіння у глотку, використовуючи вказівний палець як провідник. Маска повинна увійти в гортаноглотку вздовж задньої стінки, щоб виключити відхилення і обструкції надгортанника. Правильна позиція буде відмічена маркуванням на трубці, так що маска перекриває гортань, а кінець маски буде зустрічати остаточний супротив у ділянці стравохідного отвору.

7) Роздуйте манжету. Коли маска розміститься над голосовою щілиною, вона дещо підніметься на 11,5 см (даний пункт не виконується у масках з нерозсувним мезанізмом)

8) З’єднайте проксимальний кінець трубки з мішком Амбу і почніть вентиляцію

9) Оцініть правильність встановлення за допомогою візуальної оцінки руху грудної клітки та аускультації легень

5.Інтерпретація – синусова брадикардія (ЧСС ~50/хв)

Білет 8

1. Ускладнені гіпертензивні кризи. Діагностування стану. Надання ЕМД

Ускладнені гіпертензивні кризи. Перебіг характеризується клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органівмішеней.

Гостре пошкодження органів-мішеней в умовах гіпертонічних кризів може включати наступне: Неврологічні: гіпертонічна енцефалопатія, інфаркт мозку, субарахноїдальна кровотеча, внутрішньочерепна кровотеча

Серцево-судинні: ішемія/інфаркт міокарда, гостра дисфункція лівого шлуночка, гострий набряк легенів, розшарування аорти, нестабільна стенокардія, носова кровотеча.

Інше: гостра ниркова недостатність, ретинопатія, еклампсія, мікроангіопатична гемолітична анемія.

Діагностика:

Точне вимірювання артеріального тиску є ключем до діагностики.

Під час будь - якого огляду пацієнта бажано в середньому тричі вимірювання артеріального тиску, зроблені з інтервалом 2 хвилини за допомогою манометра.

Перед вимірюванням пацієнт повинен спокійно відпочивати принаймні 5 хвилин.

Артеріальний тиск слід вимірювати як в положенні лежачи, так і сидячи. Оскільки неправильний розмір манжети може вплинути на вимірювання артеріального тиску, краще використовувати більш широку манжету, особливо якщо окружність руки пацієнта перевищує 30 см.

Для оцінки стану серця проводиться ретельне обстеження, що включає зміщення верхівкового поштовху, тривалий і збільшений апікальний поштовх та наявність серцевих шумів.

Гіпертрофія лівого шлуночка, діагностована на електрокардіографії, - це зловісна прогностична ознака, яка передбачає високу частоту серцево-судинних подій. При гіпертонії цей стан має особливе значення, оскільки допомагає керувати стратифікацією ризику.

ЕМД

У ситуаціях з гіпертензивними кризами стратегія полягає у зниженні АТ протягом декількох хвилин до години не більше ніж на 25%, а потім протягом наступних 2-6 годин знизити до 160/100-110 мм рт.

Кілька парентеральних та пероральних методів лікування можуть бути використані для лікування гіпертензивних кризів, такі як еналаприлат, лабеталол, есмолол та фентоламін або урапідил.

Уникайте використання ніфедипіну короткої дії при початковому лікуванні цього стану через ризик швидкої, непередбачуваної гіпотензії та ймовірності виникнення ішемічних подій.

Як тільки стан пацієнта стабілізується, АТ пацієнта може поступово знижуватися протягом наступних 24-48 годин. Зниження АТ показано у неврологічних екстрених ситуаціях, таких як гіпертонічна енцефалопатія, гострий ішемічний інсульт, гостра внутрішньомозкова крововилив та субарахноїдальна кровотеча. При гіпертонічній енцефалопатії рекомендації щодо лікування полягають у зменшенні МАР на 25% протягом 8 годин. Кращими ліками є лабеталол, смолол.

2. Утоплення. Поняття. Види. Екстрена діагностика. ЕМД.

ВООЗ визначає утоплення як «процес респіраторного порушення внаслідок занурення в рідину».

Види:

1) справжнє утоплення

2) асфіктичний тип утоплення

3) синкопеподібний тип Екстрена діагностика: анамнез, огляд , ЕКГ

ЕМД

Алгоритм ABCDE

1. Забезпечте безпеку на місці події. Витягніть пацієнта якомога швидше з води: o застосуйте найбезпечнішу техніку порятунку з води, враховуючи обставини; o евакуюйте на сушу або борт водного транспорту якомога швидше; o у разі затримки евакуації проводьте базову підтримку життя на воді, яка включає лише вентиляцію.

2. Контролюйте дихальні шляхи

3. Дійте відповідно настанови «Зупинка серця» та застосуйте алгоритм АВ-С (дихальні шляхи, дихання, циркуляція) при зупинці кровообігу внаслідок утоплення:

a) зробіть 5 реанімаційних подихів для штучної вентиляції легень та проведіть 30 компресій грудної клітки;

б) після перших 5 подихів виконуйте реанімацію за схемою 2 видихи до 30 компресій.

4. Якщо механізм травми або деталі події вказують на травму шиї - іммобілізуйте шийний відділ хребта. Механізм травми, який вказує на високу вірогідність травми шийного відділу хребта, включає пірнання, водні лижі, серфінг або аварії на воді.

5. Слідкуйте за життєвими показниками, включно з сатурацією.

6. Якщо сатурація нижче 92%, забезпечте кисневу терапію для підняття сатурації до 94-98%. Проводьте вентиляцію з позитивним тиском за наявності симптомів ускладнення дихання.

7. Підозрюйте наявність гіпотермії

8. У разі, якщо жертва приймала участь в глибоководному зануренні і є сумніви у тактиці лікування, слід запросити на консультацію та обговорити необхідність гіпербаричної терапії. Обговоріть наступне:

a) час занурення;

б) найвища досягнута глибина під час занурення;

в) швидкість підняття на поверхню; г) суміш газів.

9. Забезпечте в/в доступ.

10. Інфузійна терапія - болюс, за необхідності.

11. Застосуйте додаткові засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів, за необхідності - застосуйте штучну вентиляцію.

3. Проведення базової СЛР у дорослих та дітей

Соромно не знати

4. Техніка виконання "стійкого положення на боці"

За відсутності у постраждалого свідомості та за наявності дихання необхідно надати йому стійке положення на боці з метою запобігання западання язика та асфіксії блювотними масами.

Для цього необхідно зігнути ногу потерпілого на стороні , на якій знаходиться людина , що надає допомогу , покласти руку потерпілого під сідницю на тій же стороні. Потім обережно повернути постраждалого на цю ж сторону, одночасно закинути голову потерпілого і утримувати обличчям вниз. Покласти його знаходиться зверху руку під щоку , щоб підтримувати положення голови і уникнути повороту обличчям вниз . При цьому рука потерпілого , що знаходиться за його спиною , не дозволить йому прийняти положення лежачи на спині.

5.Інтерпретація – асистолія/синусова брадикардія

Білет 9

1. Гострий коронарний синдром. Діагностування стану. ЕМД

Гострий коронарний синдром

При гострому коронарному синдромі кращими препаратами є бета-блокатори та нітрогліцерин.

Лікування показано, якщо рівень САТ вище 160 мм рт. ст. та/або ДАТ - понад 100 мм рт. Знизити АТ на 20- 30% від вихідного рівня. Зверніть увагу, що тромболітики протипоказані, якщо АТ вище 185/100 мм рт.

Діагностика

ЕКГ

1. ЕКГ у спокої: зміни у ≥2-х сусідніх відведеннях (групи сусідніх відведень: V₁–V₆ — з передньої стінки; II, III, aVF — з нижньої стінки; I, aVL — з бічної стінки і верхівки; V_r3, V_r4 — з вільної стінки правого шлуночка):

1) при UA/NSTEMI:

a) депресія (рідше — транзиторна елевація) сегмента ST; діагностичну цінність має нова горизонтальна або косонисхідна депресія ST на ≥0,05 мВ;

б) негативний зубець Т (глибиною >0,1 мВ; вищий ризик, якщо ≥0,2 мВ) або зміна попередньо негативних зубців Т на позитивні; поява плоского зубця Т є мало специфічною ознакою;

в) нормальна ЕКГ-картина у 30–50 % хворих.

2) при STEMI:

a) типова еволюція змін, яка триває від кількох годин до кількох днів — поява високих гострих зубців T (рідко вдається документувати) → випукла або горизонтальна елевація сегментів ST (хвиля Парді →розд. 25.1.1 ; діагностичну цінність має персистуюча елевація ST у точці J у відведеннях V₂–V₃ на ≥0,2 мВ у мужчин віком ≥40 рр. та ≥0,25 мВ у мужчин віком <40 рр. і на ≥0,15 мВ у жінок, а в решті відведень на ≥0,1 мВ) → поява патологічних зубців Q зі зниженням висоти зубців R (відсутність зубців Q частіше при реперфузійній терапії або при малій площі інфаркту міокарда) → повернення сегментів ST до ізолінії → подальше зниження амплітуди зубців R, поглиблення зубців Q і поява негативних зубців T. Ймовірна локалізація інфаркту на підставі локалізації змін на ЕКГ

б) блокада лівої ніжки пучка Гіса (БЛНПГ) — підозрюйте гострий інфаркт міокарда, якщо виявите комплекс QS в V1–V4 і зубець Q в V5 i V6 або зниження амплітуди зубців R у грудних відведеннях;

в) блокада правої ніжки пучка Гіса (БПНПГ).

біомаркери ІМ

Дослідження крові: при гострому інфаркті міокарда виявляють:

1) зростання рівня маркера некрозу серцевого м’яза в крові (можливе також при НС [UA], але не перевищує порогового значення для діагностики свіжого інфаркту міокарда):

а) серцевий тропонін T (cTnT) 10–14 нг/л (в залежності від методики); серцевий тропонін

I (cTnI) 9–70 нг/л (в залежності від методики);

б) рівень КФК-МВ (КФК-MB_mass) >5–10 мкг/л (в залежності від методики) використовують лише тоді, коли не можна визначити cTn;

в) визначення активності КФК-MB і концентрації міоглобіну для діагностики інфаркту міокарда на даний момент вже не застосовують;

2) зростання ШОЕ до 60 мм/год, як правило, на 2-гу добу інфаркту і зберігається впродовж 2– 3 тижнів; зростання рівня фібриногену і СРБ у плазмі крові; лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом, зазвичай до 15 000/мкл, пік між 2-ю і 4-ю добою, нормалізація через 7 днів.

Лікування

Протиішемічне і стабілізуюче атеросклеротичну бляшку лікування

1. Нітрати: спочатку препарат короткої дії (напр., нітрогліцерин у формі аерозолю), а після поступлення хворого у лікарню — нітрогліцерин у в/в інфузії: початкова доза 5–10 мкг/хв, дозу збільшують кожні 3–5 хв на 5–20 мкг/хв до моменту зникнення коронарного болю, або до появи побічних дій (болю голови або гіпотензії) включно; при необхідності проведення інфузії довше, ніж впродовж 24–48 год, зробіть перерву на ≈10 год впродовж доби.

2. β-блокатори: застосовуйте завжди, якщо немає протипоказань; спочатку можна вводити в/в (напр., метопролол 2,5–5 мг впродовж 2 хв), особливо у хворих, обтяжених високим ризиком, але без серцевої недостатності, потім замініть його на пероральний препарат у дозі, яка забезпечить частоту серцевого ритму 50–60/хв.

3. Блокатори кальцієвих каналів: показані у хворих із персистуючою або часто рецидивуючою ішемією міокарда, які не можуть приймати β-блокатори; застосовуйте дилтіазем або верапаміл (при умові, що немає тяжкої дисфункції лівого шлуночка чи інших протипоказань.

4. ІАПФ: застосуйте впродовж 24 год у хворих без протипоказань, із підвищеним, незважаючи на лікування, артеріальним тиском, систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ ≤40 %), цукровим діабетом або хронічним захворюванням нирок. Показані також для решти хворих. У випадку непереносимості ІАПФ можете застосувати БРА..

5. Морфін: 3–5 мг в/в, у разі, якщо, незважаючи на вищевказане лікування, зберігається сильний коронарний біль, у разі розвитку набряку легень або сильного збудження.

6. Статини: застосуйте у всіх хворих незважаючи на рівень холестерину в плазмі крові, якщо немає протипоказань, найкраще на ранньому етапі від поступлення до лікарні; цільовий рівень ХС ЛПНЩ <1,8 ммоль/л (70 мг/дл).

- Антитромботичне лікування

Антикоагулянти

2. Опікова травма. Опіковий шок. Екстрена діагностика. ЕМД. Залежно від механізму отримання травми опіки поділяють на:

власне термічні (внаслідок впливу рідин, пари, вогню, розжарених поверхонь тощо), хімічні, радіаційні та електротравми.

Кількісна оцінка ступеню опіків:

Залежно від глибини опікових пошкоджень:

1) Опіки першого ступеню: існують незначні пошкодження епідермісу. Відмінними рисами цієї травми є почервоніння, чутливість ураженої ділянки, незначний біль. Загоєння - через кілька днів без рубців, оскільки епідермальний бар’єр залишається неушкодженим.

2) Опіки другого ступеня: опік охоплює епідерміс та поверхневу (папілярну) дерму, що часто призводить до утворення тонкостінних, наповнених рідиною пухирів. Ці опіки виглядають рожевими, вологими і м’якими і ніжними при дотику рукою в рукавичці. Вони загоюються приблизно через 2-3 тижні, зазвичай без рубців.

3)Опіки третього ступеня: це опіки повної товщини, які руйнують як епідерміс, так і дерму. Обпалена шкіра має білий або шкірястий вигляд і є нечутливою. Найчастіше виникають при зануренні в гарячі рідини, опіки внаслідок хімічних впливів, високовольтні електричні травми.

4) Опіки четвертого ступеня: Опіки четвертого ступеня викликають повне руйнування шкіри та підшкірної клітковини з ураженням фасції, м’язів, кісток чи інших структур.

ЕМД

Лікувальна тактика:

1. Зупиніть процес горіння:

a) зніміть вологий одяг (якщо він не прилип до пацієнта);

б) зніміть прикраси; в) не чіпайте пухирі;

2. Мінімізуйте зараження обпеченої ділянки: a) вкрийте опіки сухими бинтами або чистими простирадлами; б) не застосовуйте гелі або мазі, не прикладайте лід безпосередньо до опікової рани, тому що це може призвести до збільшення травм тканин через обмороження.

3. Проведіть високопотокову кисневу терапію зволоженим киснем усім пацієнтам, які перебували у замкнутому приміщенні. При пожежах в замкнутих середовищах підозрюйте можливість отруєння чадним газом і відтак показники пульсоксиметрії можуть бути не точними.

4. Отримайте в/в доступ, уникайте маніпуляцій в ділянці опіку.

5. Знеболення відповідно до больової шкали

6. Оцініть наявність дистальної циркуляції при циркулярних опіках кінцівок.

7. Проведіть раннє знеболення та застосуйте протиблювотні засоби.

8. Розпочніть рідинну ресусцитацію: a) за наявності шоку: - проводьте інфузійну терапію згідно з настановою «Шок» - розгляньте інші причини, такі як травма або отруєння ціанідом б) за відсутності шоку: - Пацієнтів з опіковими ранами менше 20% TBSA можна лікувати комбінацією пероральної та внутрішньовенної рідини. - Розпочніть інфузійну терапію базуючись на загальній площі опіків

Опіковий шок – це стан організму, який виникає внаслідок поверхневих і глибоких опіків площею 15 % і більше і характеризується порушенням життєво важливих функцій організму, гемодинаміки, дихання, обмінних і нейрогуморальних процесів. Клініка опікового шоку.

Розрізняють еректильну і торпідну фази опікового шоку. Для еректильної фази характерно збудження (рухове, мовне), тахікардія, поверхневе дихання, підвищення артеріального тиску. Тривалість – від кількох хвилин до 1,5 год.

Клінічні ознаки торпідної фази опікового шоку: адинамія, блідість шкірного покрову, ціаноз, акроціаноз, холодні кінцівки, “гусяча” шкіра, мармуровість шкіри, м′язове тримтіння, тахікардія, зниження артеріального тиску, температура тіла знижена, нудота, блювота, свідомість збережена.

За тяжкістю шок поділяють на чотири ступені: легкий, середньої тяжкості, тяжкий, дуже тяжкий.

Діагностику опікового шоку здійснюють за сукупністю симптомів:

- легкий опіковий шок – шкірні покрови бліді, помірна спрага, блювоти немає. Свідомість ясна, пульс 100-110 уд./хв, АТ – 110–120 мм рт. ст. , гемоглобін – 150–160 г/л, загальний білок – 60 г/л, Ht – 0,46–0,53;

- середньої тяжкості – озноб, “гусяча” шкіра, пульс 100–110 уд./хв, АТ – близько 100 мм рт. ст., свідомість збережена. Гемоглобін – 160–170 г/л, загальний білок – 54 г/л, Ht – 0,53–0,56;

- тяжкий – збудження змінюється загальмованістю, нудота, блювота, озноб, акроціаноз. Пульс 120 уд./хв, АТ – 90–100 мм рт. ст., гемоглобін – 13 170–180 г/л, загальний білок – 52 г/л, олігурія (сеча 30 мл/год), сеча темного кольору;

- вкрай тяжкий – загальмованість, свідомість затьмарена, мармуровість шкірних покривів, озноб, сильна спрага, нудота, блювота темним шлунковим вмістом, пульс 120–130 уд./хв, АТ – знижений, парез травного каналу, Ht – 0,65–0,68, гемоглобін – 180–190 г/л, загальний білок – 52–50 г/л. Гіпонатріємія, гіперкаліємія, олігоанурія (кількість сечі від 30 до 5 мл/год).

Лікування опікового шоку

Після прибуття бригади швидкої допомоги лікар (або фельдшер) оцінює тяжкість ураження. При опіках площею бпонад 10–15 % поверхні тіла, з ознаками опікового шоку хворого транспортують у найближчу центральну районну або міську лікарню, або в опіковий центр.

Транспортування хворого здійснюють у лежачому положенні, контролюють серцеву та дихальну діяльність. Евакуацію таких хворих супроводжують проведенням протишокових заходів (“сліпа корекція”), якщо тривалість транспортування становить більше 20–30 хв.

У машині швидкої допомоги внутрішньовенно струменево вводять збалансовані сольові розчини (розчинн Рингера) або плазмозамінники (реополіглюкін-400,0) у комбінації з нейроплегією (дроперидол – 0,5 мг/кг), аналгетики (анальгін 50 % – 2,0 мл), спазмолітики (еуфілін 2,4 % – 10,0 мл; но-шпа 2 % – 2,0 мл).

При значному збудженні центральної нервової системи показані введення промедолу 2 % – 1,0 мл.

За умови проведення протишокової терапії під час транспортування (реамобіль, протишокова бригада) можливе перевезення на відстань до 45 км безпосередньо в опіковий центр.

3. Техніка оцінки серцевого ритму за допомогою ручного дефібрилятора

Дефібриллятором (ручні/самоклеящиеся електроди, 3-канальна ЭКГ)

У разі виявлення на кардіомоніторі (дефібриляторі) фібриляції шлуночків/шлуночкової тахікардії без пульсу, необхідно негайно провести 1 розряд дефібриляції. Після нанесення розряду не потрібно оцінювати ритм або наявність пульсу, а слід негайно почати компресію грудної клітки та інші компоненти серцево-легеневої реанімації впродовж 2 хв. І тільки потім оцінити ритм по ЕКГ і в разі відновлення синусового ритму — його гемодинамічну ефективність за наявністю пульсу на сонній артерії. Навіть якщо дефібриляція буде ефективною і синусовий ритм за даними ЕКГ відновиться, украй рідко відразу після дефібриляції він є гемодинамічно ефективним, тобто здатним генерувати пульс, а значить і кровообіг.

Зазвичай потрібно > 1 хв проведення компресії грудної клітки для відновле ння самостійного кровообігу (пульсу). При цьому слід наголосити на тому, що в разі 30 Комплекс заходів із серцево-легеневої і церебральної реанімації відновлення гемодинамічно ефективного ритму додаткова компресія грудної клітки не призведе до повторного розвитку фібриляції шлуночків. Навпаки, у разі відновлення тільки організованої біоелектричної активності серця за даними ЕКГ, але гемодинамічно неефективної, припинення проведення компресії грудної клітки неминуче призведе до рефібриляції шлуночків.

Вищевикладені факти є обґрунтуванням проведення компресії грудної клітки після нанесення розряду дефібриляції протягом 2 хв і наступним оцінюванням ритму за ЕКГ, а в разі відновлення синусового ритму — оцінюванням пульсації на сонній артерії. Між проведенням розряду дефібриляції та початком компресії грудної клітки затримка не повинна бути більше ніж 10 с.

Якщо після розряду на ЕКГ зберігається фібриляція шлуночків/шлуночкова тахікардія без пульсу, необхідно нанести повторний розряд електричної дефібриляції більшої енергії, з наступним проведенням комплексу серцево-легеневої реанімації впродовж 2 хв.

Початковий рівень енергії для біфазних дефібриляторів має становити 150— 200 Дж (або нижчий рівень залежно від моделі дефібрилятора) з подальшою ескалацією енергії до 360 Дж при повторних розрядах. Енергія першого розряду для монофазних дефібриляторів, використання яких уже не рекомендується, має становити 360 Дж, як і всі подальші розряди. Розряд —*• Серцево-легенева реанімація впродовж 2 хв —> Оцінювання ритму/ пульсу —> Розряд —> Серцево-легенева реанімація впродовж 2 хв —► Оцінювання ритму/пульсу -> ...

4. Алгоритм надання допомоги при судомах

1) Упевнитись у власній безпеці

2) Максимально захистити хворого від ушкоджень: треба перенести хворого подалі від гострих твердих предметів або відкритих джерел енергії тощо, підкласти йому щось під голову, розстібнути комір сорочки та послабити вузол краватки

3) Запобігти западінню язика - повернути голову хворого у бік

Епістатус

Госпіталізація у реанімацію

Усунення нападу: сибазон 4-6 мл, через 20-30 хв повторити за потреби; осмодіуретичні препарати для ліквідації набряку мозку (манітол із розрахунку 0,5 г на кг) Можна також внутрішньовенно вводити Лазикс, але обережно під контролем АТ

Проводити моніторинг показань життєво важливих функцій (ЧСС, ЧД, рівень АТ).

Інтерпретація – Фібриляція передсердь

Білет 10

1. Протипоказання до проведення СЛР

- термінальна стадія невиліковної хвороби

- злоякісні новоутворення з метастазами

- незворотнє ураження мозку

· Великі проникаючі рани

· Переломи ребер

· Поранення серця або лівої частини грудної клітки

· Явні ознаки біологічної смерті

2. Життєво небезпечні порушення серцевого ритму

Електрична активність без пульсу включає електромеханічну дисоціацію і тяжку брадиаритмію (клінічно брадиаритмія проявляється при частоті серцевих скорочень < 45/хв у хворої і < 30/хв — у здорової людини). Електромеханічна дисоціація (“неефективне серце”) характеризується відсутністю механічної діяльності серця при збереженій електричній активності. На електрокардіограмі реєструють нормальні або змінені комплекси QRS із регулярними або нерегулярними інтервалами.

Для шлуночкової тахікардії без пульсу властива деполяризація кардіоміоцитів шлуночків із високою частотою. На електрокардіограмі відсутні зубці Р і відзначаються широкі комплекси QRS.

Фібриляція шлуночків характеризується хаотичними, асинхронними скороченнями кардіоміофібрил з наявністю на електрокардіограмі нерегулярних, з частотою 400—600 за 1 хв, низько-, середньо- або широкоамплітудних коливань.

Асистолія — відсутність механічної та електричної діяльності серця з ізолінією на електрокардіограмі.

Слід запам’ятати, що фібриляція шлуночків/шлуночкова тахікардія без пульсу — це дефібриляційна зупинка кровообігу, тоді як електрична активність без пульсу/асистолія — зупинка кровообігу, яка не потребує електричної дефібриляції.

3. Техніка використання орофарингеального повітроводу

Розмір визначається таким чином: проксимальний кінець з обмежувачем має розташовуватись на рівні передніх різців, дистальний кінець – на рівні кута нижньої щелепи. Можливе визначення розміру орофарингеального повітроводу від кута рота до мочки вуха.

Техніка постановки орофарингеального повітроводу:

ѻ Виберіть правильний розмір повітроводу

ѻ За необхідності звільніть ротову порожнину від сторонніх тіл, рідини за допомогою

серветки чи аспіратора.

ѻ Запрокинути голову пацієнта (уникати даний маневр при підозрі спінальної травми), вільною рукою відкрити рот способом «ножиці» (перехрестивши вказівний і великий пальці і натиснувши на верхні та нижні різці)

ѻ Ввести повітровід вигином доверху таким чином, що його дистальний кінчик повернутий

до піднебіння пацієнта; ѻ Після введення повітропровід необхідно повернути на 180º, проштовхуючи вперед поки

проксимальний кінець із загубником не притиснеться до губ чи зубів пацієнта.

4. Техніка тимчасової зупинки зовнішньої кровотечі з кінцівок за допомогою джгута\турнікету

Якщо є можливість - накладіть на рану кінцівки стерильну серветку та притисніть рану для зменшення кровотечі.

Місце накладання джгута огорніть тканиною.

Джгут необхідно накладати вище рани (на стегно або плече)

Першим циркулярним туром джгута здійсніть максимальний тиск до зупинки кровотечі

Проведіть фіксацію джгута

Запишіть час накладання джгута

Накладання джгута припиняє надходження крові до ураженої кінцівки, що може спричинити її відмирання, тому через кожні 30 хвилин послаблюйте джгут на 5 хвилин, міцно притискаючи місце рани рукою.

5. Інтерпретація екг

Фібриляція шлуночків

Білет 11

1. Загальна гіпотермія. Екстрена діагностика. Надання ЕМД

Пацієнти з легкою гіпотермією будуть мати нормальний рівень свідомості, тремтіти і мати нормальні життєві показники

. Пацієнти з середньою та сильною гіпотермією матимуть змінений стан свідомості, поступове зникнення тремтіння та прогресуючу брадикардію, гіпотензію та погіршення респіраторного статусу.

У пацієнтів з обмороженням поступово розвивається оніміння ураженої ділянки тіла з одночасною наявністю відчуття «ущільнення» вздовж побілівшої шкіри, пізні ознаки обмороження включають «дерев’яніть» шкіри на дотик, зниження або втрату чутливості, формування пухирів, білий та воскоподібний колір шкіри на ураженій ділянці.

Існує кілька способів категоризації тяжкості гіпотермії, в залежності від температури тіла або клінічних ознак. За можливості, рятувальники повинні виміряти базальну температуру тіла пацієнта та віднести пацієнта до одного з наступних рівнів гіпотермії:

a) легка гіпотермія: нормальна температура тіла 35-32,1°C; б) середня гіпотермія: 32°-28°C; в) важка гіпотермія: - 28°-24°C;

г) глибока: менше 24°C.

Лікувальні дії:

1)Підтримуйте безпеку пацієнта та рятувальників

2)Контролюйте дихальні шляхи

3)Заберіть пацієнта з холодного середовища, попередьте подальшу втрату тепла, знявши мокрий одяг і висушуючи шкіру, та захистіть від контакту з землею, укрийте від вітру та вологи, утепліть з допомогою сухого одягу або термоковдри. Вкрийте пацієнта ковдрою для попередження випаровування вологи з поверхні тіла і, за можливості, перемістіть пацієнта до теплого середовища;

4)При гіпотермії знижується потреба в кисні, відтак киснева терапія може не знадобитися. За потреби в допоміжному кисні - він має бути підігрітим до температури 40-42°C та, за можливості, зволоженим.

надайте теплі напої або продукти, що містять глюкозу, якщо це можливо, і пацієнт

притомний і здатний самостійно контролювати процес дихання;

забезпечте в/в доступ:

- показання для в/в ін’єкцій та інфузій при легкій гіпотермії такі самі, як і для пацієнтів без гіпертермі

- рідини для інфузії повинні бути підігрітими, в ідеалі до температури 42°C - болюсна терапія є більш підходящою, ніж крапельна

- рекомендованою рідиною для заміщення об'єму у пацієнта з

гіпотермією є нормальний фізіологічний розчин; Транспортуйте до відділення, де

можливе зігрівання пацієнта.

2. Принципи надання ЕМД при інсульті

При гострому ішемічному інсульті кращими ліками є лабеталол та амлодипін. Припинити прийом антигіпертензивних препаратів, якщо рівень систолічного тиску(САТ) не перевищує 220 мм рт.ст. або діастолічного тиску(ДАТ) не більше 120 мм рт.ст. тоді мета полягає в поступовому зниженні АТ з цільовим показником САТ менше 185 мм рт.ст. і ДАТ нижче 110 мм рт.ст. до початку тромболітичної терапії.

3. Техніка виконання базової СЛР у дорослих та дітей

Не буду искать, думаю, мы все прекрасно помним это

4. Техніка екстреної голкової декомпресії плевральної порожнини

Проводиться товстою голкою на рівні 2-3 міжребер’я по середньопахвовій лінії, встановлюється дренаж

невідкладна декомпресія грудної клітки з використанням голки для дренуванням плевральної порожнини. Внутрішньовенний катетер розміру 14-16G вводиться у 2 міжреберний простір по середньо ключичній лінії. Переконайтеся, що місце введення у грудну клітку не є медіальне відносно соскової лінії та що голка не спрямована до серця. Голка видаляється, а катетер залишається відкритим. Негайний порив повітря з грудей свідчить про наявність напруженого пневмотораксу. Ця маніпуляція ефективно перетворює напружений пневмоторакс у простий пневмоторакс.

5. Інтерпретація ЕКГ

Шлуночкова пароксизмальна тахікардія

Білет 12

1. Напружений пневмоторакс. Екстрена діагностика. Надання ЕМД

Загальний стан постраждалих з даною патологією, як правило, вкрай тяжкий. Спостерігають ціаноз шкірних покровів, видимих слизових, ознаки гострої дихальної недостатності, Видима асиметрія грудної клітки при напруженому пневмотораксі.

тахікардія, артеріальна гіпертензія в поєднанні зі зниженням пульсового тиску. Дихальні рухи на стороні ураження відсутні або ослаблені. Перкуторно визначається тимпаніт і зміщення серцевої тупості в здорову сторону.

Проводиться товстою голкою на рівні 2-3 міжребер’я по середньопахвовій лінії, встановлюється дренаж

2. Невідкладна медична допомога при отруєнні наркотичними речовинами

Лікувальні дії:

1. Застосуйте спеціальне захисне спорядження.

2. Проведіть терапевтичні втручання з підтримки прохідності дихальних шляхів, дихання та циркуляції перед введенням налоксону.

3. За можливості, ідентифікуйте вжитий специфічний препарат (включно з часом вивільнення, коротким або тривалим), час прийняття, доза, кількість. Легальні опіоїдні препарати також випускаються у вигляді спеціальних пластирів, у разі виявлення на тілі, зніміть пластир.

4. Зберіть анамнез захворювань серцево-судинної системи та призначених ліків з приводу інших захворювань.

5. Усвідомлюйте, що на місці події можуть бути і незахищені використані голки, у разі введення ін’єкцій пацієнтом, відтак існує високий ризик ураження ними під час надання допомоги, оскільки ця популяція пацієнтів мають високу схильність до наявності хвороб, що передаються через контакт з кров’ю.

6. Налоксон, антагоніст опіоїдів, має вводитися при пригніченні дихання при підтвердженому або потенційному передозуванні опіоїдними препаратами.

7. В/в введення налоксону дає ширші можливості в питаннях дозування та титрування.

8. Введення налоксону в/м або інтраназально або у вигляді небулайзерного розчину є додатковими шляхами введення препарату.

9. Якщо налоксон було введено до прибуття карети ЕМД, дізнайтесь дозу та, за можливості, заберіть з собою пристрій, яким вводився налоксон, а також інші препарати на місці події.

Введення початкової або подальших доз налоксону може поступово титруватись і вводитися до відновлення нормального дихання.

a) дорослі: типова первинна доза варіюється між 0,4-2 мг в/в, в/м або до 4 мг назально;

б) діти: дитяча доза налоксону становить 0,1 мг/кг в/в, в/м, назально:

- максимальна доза 2 мг в/в, в/м - максимальна назальна доза 4 мг;

в) налоксон, що видається звичайним людям або немедикам, до яких звертаються через громадські програми або призначення, може забезпечуватися у вигляді попередньо виміряної дози в автоінжекторі або назальному спреї або в попередньо виміряних різних дозах і/або концентраціях в безголковому шприці з автоматизованим пристроєм розпилення на слизові оболонки;

автоінжектори налоксону містять 0,4 мг/0,4 мл або 2 мг/0,4мл:

г) назальний спрей налоксону виготовляється у формі одноразового флакона-спрея, що

містить 4 мг/0,1 мл; д

3. Техніка накладання шийного комірця Шанца

Зафіксуйте голову постраждалого руками

Визначте необхідний розмір комірця, вимірявши відстань між кутом нижньої щелепи і надпліччям постраждалого, та визначивши таку ж саму відстань між відповідними точками на комірці

Розмістіть комірець на передній поверхня шиї постраждалого, підвівши його анатомічний вигин під підборіддя

Зафіксуйте комірець за допомогою липучки

4. Техніка екстреної голкової декомпресії плевральної порожнини