4 тема
Задача 1
a)Верапаміл - блокує трансмембранний потік іонів кальцію у кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин, безпосередньо зменшує потребу міокарда у кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму у клітинах міокарда та непрямим чином впливає на зменшення постнавантаження.
Метопролол — кардіоселективний блокатор β1-адренорецепторів. Не чинить мембраностабілізуючої дії і не має внутрішньої симпатоміметичної активності.Він пригнічує серцеві ефекти посиленої симпатичної активності, значною мірою зменшує частоту серцевих скорочень, скоротливість серця, серцевий викид і артеріальний тиск.
b)Метопролол добре переноситься пацієнтами, і побічні ефекти, які виникають, зазвичай незначні і скороминущі.
-тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, зниження рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) і підвищення рівня тригліцеридів при нормальному рівні загального холестерину
-збільшення маси тіла
-порушення сну, сонливість, безсоння, нічні кошмари, депресія, розлад концентрації уваги, розлади пам’яті, амнезія, сплутаність свідомості, галюцинації, нервозність, тривожність
-запаморочення, головний біль, парестезія, порушення смакових відчуттів, втомлюваність, м'язові судоми
-порушення зору, сухість в очах або запалення кон’юнктиви*
-порушення слуху, відчуття шуму/дзвону у вухах
-постуральні порушення (дуже рідко — із запамороченням), холодні кінцівки, брадикардія, атріовентрикулярна блокада I, II або III ступеня, біль у перикарді, біль у грудній клітці, минуще посилення симптоматики серцевої недостатності, посилене серцебиття, аритмії, порушення серцевої провідності, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда
-ортостатична артеріальна гіпотензія (що у дуже рідкісних випадках супроводжується синкопе), синдром Рейно, гангрена у пацієнтів з наявними важкими порушеннями периферичного кровообігу
-задишка при фізичному навантаженні, бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою або астматичними проблемами, риніт
-шкірні алергічні реакції, включаючи еритему, свербіж, шкірний висип; нудота, блювання, біль у животі, діарея, запор, сухість у роті, печія, здуття
-гепатит
-м’язові спазми, артралгія, посилення симптомів переміжної кульгавості, м’язова слабкість
-імпотенція/статева дисфункція, хвороба Пейроні
-підвищена втомлюваність, периферичний набряк
c)За рахунок того що бета-блокатори блокують β2-адренорецептори, які, в основному, розташовані в гладкій мускулатурі судин і бронхів.
d)Бета-блокатори негативно впливають на глікемічний контроль, збільшують ризик гіпоглікемії і маскують її прояви.
e)Така комбінація може призвести до адитивного негативного впливу на частоту серцевих скорочень, атріовентрикулярну провідність і скорочувальну здатність серця через перекриття фармакодинамічної активності. Пацієнтам, які приймають β-блокатори, не слід призначати внутрішньовенно верапаміл (через загрозу зупинки серця). Верапаміл також може перешкоджати виведенню метопрололу. Після одночасного застосування з верапамілом спостерігалося зниження кліренсу метопрололу.
Задача 2
a) Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком середньої сили дії. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегменту петлі Генле, не впливаючи на ділянку, яка проходить у мозковому шарі нирки. Гідрохлортіазид блокує карбоангідразу у проксимальному відділі звитих канальців, прискорює виведення із сечею іонів калію, гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на стан кислотно-лужного балансу (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору, або з гідрокарбонат-іонами, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонатів, при ацидозі — хлоридів). Гідрохлортіазид підвищує виведення іонів магнію, затримує виведення уратів. Гідрохлортіазид знижує виведення кальцію із сечею, зменшуючи утворення кальцієвих ниркових каменів.
b)Гідрохлортіазид може викликати порушення толерантності до глюкози, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету. Гідрохлортіазид негативно впливає на обмін сечової кислоти, може підвищити її рівень в сироватці крові.
c)Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегменту петлі Генле, не впливаючи на ділянку, яка проходить у мозковому шарі нирки. Гідрохлортіазид блокує карбоангідразу у проксимальному відділі звитих канальців, прискорює виведення із сечею іонів калію, гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на стан кислотно-лужного балансу (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору, або з гідрокарбонат-іонами, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонатів, при ацидозі — хлоридів). Гідрохлортіазид підвищує виведення іонів магнію, затримує виведення уратів. Гідрохлортіазид знижує виведення кальцію із сечею, зменшуючи утворення кальцієвих ниркових каменів.
d)З розладом водно-електролітного балансу.
e)Пацієнту необхідно вживати продукти збагачені калієм та приймати препарати калію, обмежити споживання натрію. При сумісному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для попередження надмірного зниження артеріального тиску.
Задача 3
a) Доксазозин - потужний та селективний антагоніст постсинаптичних α1-адренорецепторів. Блокування цих рецепторів призводить до зниження системного артеріального тиску.
b)-інфекції дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів.
-лейкопенія, тромбоцитопенія.
- алергічні реакції.
-подагра, підвищення апетиту, відсутність апетиту.
- збудження, депресія, тривожність, безсоння, нервозність.
-сонливість, запаморочення, головний біль, інсульт, гіпестезія, синкопе, тремор, ортостатичне запаморочення, парестезія.
- нечіткість зору, інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки.
- вертиго, шум у вухах.
З- посилене серцебиття, тахікардія, стенокардія, інфаркт міокарда, брадикардія, серцеві аритмії.
- артеріальна гіпотензія, ортостатична артеріальна гіпотензія, припливи.
-бронхіт, кашель, задишка, риніт, носова кровотеча, посилення існуючого бронхоспазму.
-біль у животі, диспепсія, сухість у роті, нудота, запор, метеоризм, блювання, гастроентерит, діарея.
-відхилення від норми показників функції печінки, холестаз, гепатит, жовтяниця.
-свербіж, висипання на шкірі, кропив’янка, алопеція, пурпура.
- біль у спині, міалгія, артралгія, м’язові спазми, м’язова слабкість.
- цистит, нетримання сечі, дизурія, часте сечовипускання, гематурія, поліурія, підвищений діурез, розлади сечовипускання, ніктурія.
- імпотенція, гінекомастія, пріапізм, ретроградна еякуляція.
- астенія, біль у грудній клітці, грипоподібні симптоми, периферичні набряки, біль у тілі, набряк обличчя, підвищена втомлюваність, загальне нездужання.
c)Гіперчутливість до діючої речовини чи до похідних хіназоліну (наприклад, празозину, теразозину, доксазозину) або до будь-якої з допоміжних речовин препарату, зазначених у розділі «Склад»; випадки ортостатичної гіпотензії в анамнезі; ДГПЗ та супутня обструкція верхніх сечовивідних шляхів, хронічні інфекції сечовивідних шляхів та наявність каменів у сечовому міхурі; у період годування груддю (лише при застосуванні для лікування артеріальної гіпертензії; артеріальна гіпотензія (стосується тільки пацієнтів із ДГПЗ). Доксазозин у якості монотерапії протипоказаний пацієнтам із переповненням сечового міхура або анурією із прогресуючою нирковою недостатністю або без неї.
d)Доксазозин потенціює гіпотензивну дію інших α-адреноблокаторів, а також інших антигіпертензивних засобів.
e)Препарат приймають перорально вранцы чи ввечеры, один раз на добу. Початкова доза становить 1 мг, щоб звести до мінімуму ризик розвитку ортостатичної артеріальної гіпотензії та/або синкопе. Після 1-2 тижнів початкової терапії дозу можна підвищити до 2 мг, а потім, якщо необхідно, і до 4 мг. У більшості пацієнтів відповідь на терапію спостерігається при застосуванні препарату в дозі 4 мг або нижчій. Якщо необхідно, дозу препарату можна підвищити до 8 мг або до максимальної рекомендованої дози – 16 мг.
Задача 4
a)Лізиноприл знижує рівень ангіотензину-ІІ та альдостерону у плазмі крові, одночасно підвищуючи концентрацію вазодилататора брадикініну. Лізиноприл спричиняє зниження периферичного судинного опору та артеріального тиску, хвилинний об’єм серця може збільшитися при незмінній частоті серцевих скорочень, також може посилитися нирковий кровообіг.
b) Есенціальна гіпертензія. Серцева недостатність (симптоматичне лікування). Гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда). Лікування початкової нефропатії у пацієнтів, хворих на цукровий діабет II типу, з артеріальною гіпертензією.
c) Побічні ефекти, як правило, слабко виражені і короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках.
– пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.
-аутоімунне захворювання, ангіоедема.
-синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
-гіпоглікемія.
- запаморочення, головний біль, парестезія, вертиго, розлад смаку, непритомність.
-зміна настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, депресія.
- прискорене серцебиття; тахікардія; інфаркт міокарда можливий як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком; ортостатичні явища (включаючи артеріальну гіпотензію); порушення мозкового кровообігу можливе як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком; феномен Рейно. При застосуванні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках — кардіогенний шок.
-кашель, запалення слизової оболонки носа, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія.
-блювання, діарея, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк.
- гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит, печінкова недостатність.
-висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри (комплекс симптомів, який може включати в себе як одне, так і декілька проявів: відчуття жару, біль у м’язах, суглобах, артрит, васкуліт, еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивна реакція на антинуклеарні антитіла, прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), фотосенсибілізація. При розвитку тяжкої шкірної реакції слід припинити лікування лізиноприлом і негайно звернутися до лікаря
-порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
- імпотенція, гінекомастія.
- біль у грудях, стомлюваність, астенія.
d)-Гіперчутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату.
-Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням іншими інгібіторами AПФ.
-Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
-Стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.
-Первинний гіперальдостеронізм.
-Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
-Кардіогенний шок.
-Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
-Застосування пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).
-Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.
-Період вагітності або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Супутній прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, тріамтерену і амілориду), калію і калійвмісних замінників солі вимагає обережності. Гіперкаліємія в деяких випадках може призвести до порушення функцій нирок. З цієї причини дане поєднання препаратів можна призначати лише при подальшому ретельному спостереженні лікаря і при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові та функції нирок.
Одночасний прийом сечогінних засобів з лізиноприлом, як правило, чинить гіпотензивну дію.
e)Кашель, який спостерігається у пацієнта, може виникати при лікуванні інгібіторами АПФ. Він сухий, постійний, без мокротиння та зникає після відміни терапії.
Тому пацієнту слід замінити препарат, одним із варіантів може бути метопролол.
Задача5
Так, дані симптоми є побічними ефектами прийому пропранололу.
a)Анаприлін (пропранолол) є неселективним блокатором β-адренорецепторів. Повідомлялося про його мембраностабілізуючі властивості, але препарат не має внутрішньої симпатоміметичної активності.
Верапаміл - блокує трансмембранний потік іонів кальцію у кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин, безпосередньо зменшує потребу міокарда у кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму у клітинах міокарда та непрямим чином впливає на зменшення постнавантаження.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком середньої сили дії. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегменту петлі Генле, не впливаючи на ділянку, яка проходить у мозковому шарі нирки. Гідрохлортіазид блокує карбоангідразу у проксимальному відділі звитих канальців, прискорює виведення із сечею іонів калію, гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на стан кислотно-лужного балансу (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору, або з гідрокарбонат-іонами, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонатів, при ацидозі — хлоридів). Гідрохлортіазид підвищує виведення іонів магнію, затримує виведення уратів. Гідрохлортіазид знижує виведення кальцію із сечею, зменшуючи утворення кальцієвих ниркових каменів.
b)Анаприлін:
-брадикардія, серцева недостатність, АV-блокада, гіпотензія, порушення периферичного кровообігу.
- лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцит опенія.
- астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну, нічні жахи, зменшення швидкості психічних та рухових реакцій, порушення зору, порушення чутливості.
-нудота, блювання, біль у животі, діарея або запор, ішемічний коліт.
З боку шкіри: висипання, свербіж, алопеція, загострення псоріазу.
- ларинго- та бронхоспазм, кашель, респіраторнийдистрес-синдром.
Верапаміл:Почервоніння обличчя, брадикардія, AV блокада, артеріальнагіпотензія, нудота, - блювання, запори, запаморочення, головний біль, втомлюваність, шкірні висипання, свербіж, периферичні набряки.
Гідрохлортіазид:
-можливий розвиток гіпокаліємії та гіпохлоремічного алкалозу (сухість у роті, посилення спраги, порушення ритму серця, зміна настрою та психіки, судоми або біль у м'язах, нудота, блювання, незвична втома та слабкість; при гіпохлоремічному алкалозі можливий розвиток печінкової енцефалопатії або печінкової коми), гіпонатріємії (сплутаність свідомості, судоми, апатія, уповільнення процесу мислення, втома, дратівливість), гіпомагніємії (аритмії);
-агранулоцит оз, тромбоцит опенія, гемолітична та а пластична анемія, лейкоцитопенія;
- аритмія, ортостатична гіпотензія, тахікардія;
- холецистит, панкреатит, жовтяниця, діарея, запор, запалення слинних залоз (сіаладеніт), анорексія, біль в епігастральній ділянці;
- гіперглікемія, глюкозурія, гіперурікемія, загострення подагри;
- шкірні висипи, пурпура, некротичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, респіраторний дистрес-синдром (пневмоніт, некардіогенний набряк легень), фото сенсибілізація, анафілактичні реакції (анафілактичий шок).
c)Анаприлін. Гіперчутливість, препарат протипоказаний хворим із синусовою брадикардією (нижче 55 уд/хв), атріовентрикулярною блокадою II і III ступеня, серцевою недостатністью, при бронхіальній астмі, цукровому діабеті з кетоацидозом, порушеннях периферичного артеріального кровообігу.
При одночасному застосуванні Пропранололу та норадреналіну чи інгібіторів моноаміноксидази можливе різке підвищення артеріального тиску. При внутрішньовенній терапії антагоністами кальцію (верапаміл і дилтіазем) протипоказаний прийом блокаторів β-адренорецепторів (виняток – інтенсивна терапія). При поєднанні Пропранололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, анестезуючими засобами, діуретиками, антигіпертензивними і судинорозширювальними препаратами можливе різке зниження артеріального тиску. Кардіодепресивна дія Пропранололу потенціюється при спільному застосуванні його з антиаритмічними чи місцевоанестезуючими засобами.
Негативна хронотропна та дромотропна дія Пропранололу підсилюється при його прийманні з резерпіном, клонідином, α-метилдопою, гуанфацином і серцевими глікозидами. Лікування клонідином слід припиняти поступово, за кілька днів до призначення Пропранололу. При призначенні тубокурарину і Пропранололу можливо посилення нервово-м'язової блокади. При призначенні Пропранололу та інсуліну чи пероральних гіпоглікемізуючих препаратів маскуються симптоми гіпоглікемії, особливо при фізичному навантаженні. Циметидин збільшує концентрацію Пропранололу в плазмі крові.
Верапаміл. Підвищена чутливість до компонентів препарату, значна брадикардія, хронічна серцева недостатність, кардіогеннийшок (за винятком спричиненого аритмією), синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада II - III ступеня, синдром слабкості синусовоговузла, синдром WPW, гостра серцева недостатність, одночасне застосування бета-адреноблокаторів внутрішньо венно, перший триместр вагітності та період лактації.
Антиаритмічні засоби і бета-адреноблокатори підвищують небезпеку зниження ЧСС і виникнення AV блокади. Інші антигіпертензивні засоби підсилюють гіпотензивний ефект. Підвищує при спільному застосуванні з дигоксином рівень останнього. Спільне застосування з ацетил саліциловою кислотою підсилює можливість виникнення кровотеч. Спільне застосування зкарбамазепіном і літієм збільшує небезпеку виникнення нейротоксичних ефектів.
Гідрохлортіазид. Підвищена чутливість до гідрохлортіазиду або до інших сульфонамідів; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв); механічна непрохідність сечовивідних шляхів; тяжка печінкова недостатність; анурія; подагра (тяжкі форми); гіповолемія; цукровий діабет (тяжкі форми); порушення водно-сольового обміну (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія); вагітність.
При одночасному застосуванні Гідрохлортіазиду з глікозидами наперстянки підвищується імовірність проявів токсичних ефектів глікозидів (у тому числі підвищеної збудливості шлуночків) внаслідок розвитку гіпокаліємії та гіпомагніємії. При одночасному застосуванні Гідрохлортіазид підсилює дію недеполяризуючих міо релаксантів та підвищує чутливість до тубо курарину. При сумісному застосуванні Гідрохлортіазиду з аміодароном підвищується ризик розвитку аритмій, які пов’язані з гіпокаліємією. При сумісному застосуванні з глюкокортикостероїдами, адренокортикотропним гормоном або кальцитоніном підвищується імовірність розвитку гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з не стероїдними протизапальними засобами, особливо індометацином, знижується антигіпертензивний ефект тіазидів. При одночасному застосуванні з дифлузанілом підвищується концентрація гідрохлортіазиду в плазмі та знижується його гіперурикемічна дія. Етанол, фенобарбітал та діазепам можуть підсилювати антигіпертензивну дію Гідрохлортіазиду. Гідрохлортіазид зменшує вплив норепінефрину на артеріальний тиск. Колестирамін знижує абсорбцію Гідрохлортіазиду на 85 %. При сумісному застосуванні Гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію солей літію в плазмі до токсичного рівня.
d) Пацієнту необхідно відмінити анаприлін.